App Store Google Play

Український шоубіз. Що з ним не так?

12.08.2018 18:00
Український шоубіз. Що з ним не так?

Є сфера людської діяльності, до котрої в Україні традиційно ставляться по-ідіотськи легковажно. Хотів було назвати її «культурною сферою», але краще означу як розважальну, аби не брати багатостраждальне слово «культура» в лапки. Коротше кажучи — шоубіз.

Розвага в Україні й досі критично змосковщена, і якщо у мовному плані ситуація зі скрипом, але поступово вирівнюється (вочевидь з переляку), то у світоглядному аж ніяк. Радіоведучі FM-станцій, які уперто говорять не просто російською, а саме московським її акцентом, і тягнуть на світло древні пострадянські мумії типу Кіркорова. Цілі музичні лейбли та окремі виконавці, які не вилазять із російських гастролей під час війни. Фестивалі, котрі тишком-нишком проштовхують на сцени відвертих проросійських слимаків і брехунів на кшталт Дорна.

Менеджмент святої Онуки, яка не гастролює в Росії, відчайдушно захищає тих артистів, які це роблять. Сама виконавиця абсолютно невимушено й залюбки відвідує «таємний» київський концерт гонімого звідусіль, а відтак майже «протестного» вище згаданого пісмейкера. Або ж, наприклад, тихо продає трек до стрічки ледь не офіційного кремлівського режисера Федора Бондарчука «Притяжение», не втрачаючи при тому патріотичного сяйва в очах публіки. Прикладів подібного маневрування безліч.

Трапляються взагалі феноменальні явища. Відомі та з якоїсь причини модні у нас групи, які виглядають так, наче створені в Пітєрі-Новосібірську, несподівано виявляються українськими проектами з конкретних Харкова-Києва — Пошлая МоллиГрибы etc. Ніщо, жодна молекула їхньої творчості не свідчить про хоч якусь українськість цього продукту. Все в них тотально русскоє, все зроблено саме для русскіх і під них заточене. Це й не дивно, бо в Росію легко продати будь-що з українським штампом на вестернізованому кокошніку. Це відбувається з багатьох причин, але основною є ця — ми для Росії idée fixe, смертельний невроз, манія і фобія водночас, які вона не в силі побороти.

І тому Московія, коли не здатна захопити фізично, просто купує. Русскіє купують дружбу за дурні гроші. Русскіє купують джазменів і фестивалі. Русскіє купують печерну естраду. Купують модний біток і групи для підлітків. Купують радіоефіри, купують московський діалект та його трансляторів. Вони купують усе оптом: свіже, старе, гниле, якісне, кепське, таке собі; скуповують тупо все. Купують цілу країну, просто аби вбити її баблом, якщо не виходить вбити суто воєнними методами. І це єдина мета їхньої співпраці з нашими сценічними ренегатами — використання їх у політичних та військових спецопераціях як яскравої цивільної завіси.

Саме тому Москва й досі є найлегшим шляхом до швидких грошей і тимчасової слави артиста. Це не Європа чи США, де ніхто нічого не візьме за просто так, де ви змушені проявляти чудеса еквілібристики та обдарованості, щоби ваш творчий інді-піск взагалі пробився крізь товщу справжньої конкуренції. Саме тому туди потрапляють одиниці, дійсно кращі з найкращих. Це вийшло поки лише у ДахаБраха, Dakh Daughters і десятка електронних продюсерів, й пробилися вони туди не через Москву, а кожен своїм шляхом і талантом. До речі, у того ж Дорна, котрий (можливо, знову ж таки через Москву) хотів просочитися на американський ринок, як бачимо, нічого путнього не вийшло. Нині ж йому доводиться з густим мастилом заново пролазити на українську сцену під псевдонімом «секретний гість нашого фестивалю».

Отже, Росія — це просто. Достатньо надіслати туди чіткий сигнал — рібята, ми теж ваші, в принципі, русскіє! І вони куплять вас з усіма нутрощами й калом, щоби використати на свій розсуд. Необов’язково навіть при цьому бути унікальним проектом, достатньо бути посередньою групою типу YUKO чи Счастливые люди, і ви знайдете в Росії вдячного слухача й станете одним із пазлів міцної міжнародної дружби. Бо русскіє люблять любити оплачену ними Україну.

Європа ж і Штати — це складно, але можливо, якщо ти дійсно крутий та унікальний. А от Україна — це тяжко і відповідально. Ринок уже існує, але поки не такий великий, щоби прогодувати не superstar-проекти. І з цим також можна працювати, ростити аудиторію, будувати якісні концертні майданчики, навчати спеціалістів, створювати новий простір. Тільки для цього бажано бути реальним, а не підсадним громадянином країни.

Дивно, але при тому завжди знаходяться ментально розслаблені особи, які ставлять саркастичне запитання — та невже це найбільша проблема нашого суспільства? Пісеньки? Так, це — найбільша проблема! Суть її полягає в тому, що весь цей співучий тераріум прямо і дуже ефективно легітимізує побутову присутність Московії в Україні, робить її не окупантом, а ніби здоровим природним явищем. Нормою, котра повністю перекреслює наявну війну, робить абсолютно позбавленим смислу спротив, штовхає до співпраці з реальним озброєним ворогом, бо в цій конструкції ворога тупо немає.

Спочатку ви ганяєте в плеєрі русскій біток, а потім у ваш будинок прилітає міна з цілком конкретною метою — врятувати ваш плеєр від Метабандери. Це завжди іде в комплексі, з огляду на підвищену експансивність російської культури, як високої, так й низової, а тим паче розважальної. Однак найогиднішу з конструкцій — «музика поза політикою» — нам дійсно складно осягнути, хоч вона є цілком природною для русскіх взагалі. У них фактично все поза політикою, а у першу чергу війна і власне сама політика, а особливо зовнішня. Тому насправді кожен виступ «українського» сценічного проекту в Росії — це буквальний постріл у нашого солдата, в майбутнє країни, пряма державна зрада, пов’язана або з ідіотизмом, або зі свідомою культур-агентурною роботою на ворога.

Крім того, що український шоубіз насправді значною мірою є русскім, він часто-густо ще й до всрачки жлобячий. Крутійство, прямий обман публіки, цілком осмислена відсутність зворотного зв’язку, відверте бикування. Реальне ж громадянське суспільство, те саме, котре здатне влаштувати обструкцію ватному концерту, трактується представниками шоубізу як дивні рецидиви вишиватництва й дикунства. Воно не сприймається як фактор взагалі, як і Україна в цілому, котрої вони в упор не бачать.

Між тим, одне з головних завдань громадянського суспільства в контексті шоубізу саме в цьому і полягає — створювати токсичні, скандальні умови для ворожої культур-агентури. Саме це і є ознакою цивілізованості та зрілості суспільства — його небезпечність для ідіотів. На щастя, у нас це працює, хоча й завдяки зусиллям невеликої жменьки активістів.

Що ж робити питомо українській сцені й узагалі музичному шоубізу? Чи усе так жахливо? Адже він й досі не має навіть агенції, яка займалася б промоцією вітчизняних артистів у світі. При тому, що зараз просуванням найбільш якісних наших у світ, тих же ДахаБраха, Dakh Daughters, Panivalkova займається агенція More Zvukov Agency родом з російського міста Санкт-Петербург. Цілком притомна не ватна агенція, але тут постає питання до нашого музичного істеблішменту — а чому ми й досі не створили свою власну, профільну? Іноземним букерам, організаторам фестивалів, арт-директорам клубів, лейблам набагато зручніше комунікувати з однією агенцією, яка має репутацію і бекграунд, ніж із тисячами невідомих груп та виконавців із досі екзотичної України.

Характерно, що на тогорічному воркшопі від Британської Ради, що був присвячений музичній індустрії, наші люди дуже дивувалися, чому це в Британії закони так добре сприяють розвитку цієї сфери, і цікавилися — як зробити, щоби й в Україні сформувалося подібне ставлення? Британці відповідали просто — створюйте профспілки, просувайте у парламенті своє лобі, доведіть політикам, що й держава зможе заробляти на музиці, тоді вони почнуть приймати потрібні вам закони. Але щоби сформувати таку пропозицію, треба спочатку напрацювати власні схеми, які діють, а без об’єднань громадян-музикантів-менеджерів-продюсерів це неможливо.

Дійсно, існують перевірені часом та практикою механізми впливу на ситуацію, що склалася, саме тому я дивлюся на український шоубіз досить оптимістично. Позитивні зміни уже є, і немало, але тим контрастніше на їхньому тлі виглядають архаїчні силуети молодих артистів, які борсаються по суті в минулому, підживлюють собою франкенштейна російської сцени, не бажають змінюватися, якось осмислювати й взагалі бачити нову реальність.

У цьому смислі серед паспортних українських артистів тупих людей не менше, ніж серед паспортних спортсменів. А разом вони становлять серйозну загрозу національній безпеці, цілком співмірну із загрозами мілітарного характеру.

Петро і Мазепа

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Мабуть це банальні, очевидні слова, але... Сьогодні на Краснопільському кладовищі вже вдруге за тиждень провожали в останню путь воїна, який пав на російсько-українській війні. Цього разу наш сві...
Ахметов, схоже, почав мститися дніпрянам за те, що вони насмілилася відстояти своє право більше його не кредитувати!Гадаю, всі зрозуміли про що йдеться…Декілька років поспіль цей представник ук...
Дарина ТВЕРДОХЛІБ

Не водіть дітей до цирку

На арені дресирувальник у гарному вбранні, яскраве світло софітів, голосна музика. А в кутку - наляканий лев, якому наживо вирвали кігті та спиляли ікла. Білосніжні голуби злітають&nbsp...
Дарина ТВЕРДОХЛІБ

І знову про мову

Українці без російської мови - третій сорт. Володіти лише українською, і не знати жодної іншої мови, бути німим. Єдина перспектива українців в такому випадку - бути прибиральниками, доглядальника...