App Store Google Play

Культурний шар

15.07.2018 18:00
Культурний шар

Що відбувається в українській культурі? Ми звикли, що в ній зазвичай не відбувається нічого. А тут щось відбувається. І всі ці традиційні нарікання, що мовляв, нічого там відбуватися не може, оскільки відбуватись там нічого не може в принципі, засвідчують не так реальний стан речей, як елементарну необізнаність того, хто нарікає. Натомість той, хто не нарікає, а цікавиться, з радістю розповість і про нове українське кіно, яке почали знімати, і про нову українську музику, яка раптом почала збирати зали, та й про книжкові новинки, яких стає все більше. Себто я, звісно, трішки ідеалізую, але, здається, потрібно по-справжньому не товаришувати з об’єктивністю, аби не помічати всіх цих наповнених вдячною публікою театральних та концертних залів, що раптом почали підтримувати вітчизняного культурного виробника. Більше того – ризикну припустити, що далі буде ще цікавіше. Ризикну припустити, що українські майстри культури достатньою мірою відчули цей смак успіху та суспільного інтересу, аби поступатися комусь своїм ринком і своїми читачами-глядачами-слухачами. Не цього разу.

Адже як зазвичай говорилося? Говориться так: в жодному разі не можна переводити кінотеатри на українську, туди просто перестануть ходити люди. Або – в жодному разі не можна впроваджувати квоти на радіо, оскільки просто не вистачить свого контенту. Або – вся вітчизняна книжкова продукція, видана за останні двадцять років, може розміститись на кількох полицях книгарні Є. Ну і так далі. Якщо прибрати весь шовінізм і мракобісся, висновок завжди був простий – в жодному разі не можна перекривати російські культурні канали. У нас просто не буде чим заповнити цю порожнечу. Оскільки у нас в принципі майже нічого немає. Спитайте в Росії.

Ну і ось, внаслідок усім відомих подій, ці канали, хай частково, а все ж перекрили. І не скажеш, що це якимось чином позначилось на рівні та інтенсивності культурного дозвілля співгромадян. Просто більш помітною стала реклама української музики. Ну й західної.

І ось, спостерігаючи, на тому ж таки київському фестивалі Atlas Weekend різноманіття вітчизняної музики, кількість музики західної і відверту епізодичність присутності на всіх сценах наших північних сусідів (скільки там ще залишилось тих, хто не виступав в окупованому Криму?), я собі думаю – мені відверто подобається те, що відбувається в культурі. По-перше, звісно ж, подобається, що там узагалі щось діється. По-друге, велику симпатію викликає ця орієнтованість на свою країну й свого слухача. Те, що її, свою країну, нарешті починають розглядати не просто як теледодаток до якого-небудь орт, а як потенційну аудиторію в сорок мільйонів читачів-слухачів-глядачів. Те, що вітчизняні режисери нарешті заговорили про касові збори, те, що вітчизняні видавці не почуваються сиротами у книжкових магазинах, те, що вистави українською легко займають місця дутих російських театральних зірок.

Мені подобається така культура – активна, жива й по-хорошому агресивна, культура, що не боїться бути актуальною й автентичною водночас, культура, що не боїться бути зрозумілою, врешті-решт. Культура, яка так чи інакше не боїться політики. Оскільки можна було б за звичкою написати – політика тут ні до чого, політики це не стосується. Але це буде неправдою. Це все давно є політикою. Кордони культури давно наклались на кордони політики та економіки, а найголовніше – на кордони війни. З тієї простої причини, що мова давно не йде про розваги. Мова йде про те, якою буде ця країна через десять років. І чи буде вона взагалі.

Без культури її напевне не буде. Ось без усіх цих книжкових презентацій, музичних фестивалів, кінопрем’єр. Це все така ж складова країни, як і нова армія. Так що це політика, безперечно – політика. Те, про що ти пишеш – політика. І те, якою мовою ти це робиш – теж політика. І коли ти про щось не пишеш, боїшся, не наважуєшся – теж політика, можливо навіть більше політика, ніж усе інше. І те, що вітчизняна культура нарешті виходить поза межі свого захисного гетто – політика, і те, що вона сьогодні переживає чи не найважливіші й найкарколомніші трансформації в своїй довгій, не надто веселій історії – так само.

І зрозуміло, що більшості з нас хотілося б, аби цієї політики було менше, аби вона не тиснула, аби не нагадувала постійно про свою присутність. Ну але не тепер. Ми маємо саме ту концентрацію політики в повітрі, яка дозволяє нам дихати й говорити. І культура в цьому випадку виступає доволі точним дзеркалом, яке відтворює кожен наш обережний  рух, кожен наш крок. І добре, що цим дзеркалом нарешті можна користуватись. І загалом: культура, в якої нарешті прокинувся здоровий творчий апетит, не може не викликати інтересу. Уважно слухайте – зараз пишуться особливо важливі пісні і вірші, шкода пропустити їхнє народження. Тому побачимось у книжкових магазинах. 

Новое Время

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Мабуть це банальні, очевидні слова, але... Сьогодні на Краснопільському кладовищі вже вдруге за тиждень провожали в останню путь воїна, який пав на російсько-українській війні. Цього разу наш сві...
Ахметов, схоже, почав мститися дніпрянам за те, що вони насмілилася відстояти своє право більше його не кредитувати!Гадаю, всі зрозуміли про що йдеться…Декілька років поспіль цей представник ук...
Дарина ТВЕРДОХЛІБ

Не водіть дітей до цирку

На арені дресирувальник у гарному вбранні, яскраве світло софітів, голосна музика. А в кутку - наляканий лев, якому наживо вирвали кігті та спиляли ікла. Білосніжні голуби злітають&nbsp...
Дарина ТВЕРДОХЛІБ

І знову про мову

Українці без російської мови - третій сорт. Володіти лише українською, і не знати жодної іншої мови, бути німим. Єдина перспектива українців в такому випадку - бути прибиральниками, доглядальника...