App Store Google Play

Грубість наше все. Як українці поводяться в кафе та транспорті

21.06.2018 14:00
Грубість наше все. Як українці поводяться в кафе та транспорті

Я би не хотіла працювати в сфері обслуговування. Знаєте, чому? Тому що ми, клієнти, страшні.

Всі свої негаразди, проблеми, комплекси, біди, переживання люди часто вихлюпують саме на касирів у супермаркетах, операціоністів у касах, кондукторів у транспорті і так далі. 

Роздратованість, грубість, незадоволеність, похмурість – наше все. Так, часто з обох боків. 

Мені, буває, теж дуже тяжко контролювати себе. Ні, не грублю, але періодично з великими труднощами вимикаю незадоволене обличчя. 

Десять років тому моя донька поїхала вчитися до Торонто. Пройшов десь рік, і я її запитала, що для неї було найскладнішим в чужій країні? Очікувала чого завгодно, але точно не тієї відповіді, яку миттєво почула.

- Знаєш, найтяжчим було посміхатися людям. У мене реально боліла щелепа. А потім пройшло. І тепер я навіть не уявляю, як можна не усміхатися?!

Я стараюсь бути приязною на вулицях, в магазинах і так далі. Так, саме стараюсь. Тому що на рівні базової навички у мене це не спрацьовує.

На касі в супермаркеті, куди я заходжу регулярно, є касирка. Вона – неймовірна, нетипова: інша. Спокійна, зосереджена, привітна, з хорошою, правильною мовою. У неї завжди гарний настрій і посмішка. І в комунікаціях вона богиня. Іноді мені хочеться туди зайти, щоб просто її побачити.

Знаєте, ну нічого ж особливого в тому спілкуванні касир-клієнт. Привіталися, уточнили кількість пакетів, розрахувалися, попрощалися. А я виходжу – і люблю весь світ. І посміхаюсь.

В банку, де обслуговуюсь, є операционістка. У нас з нею стосунки на хімічному рівні. Ми жартуємо про якісь буденні речі – мені смішно та комфортно. 

Я люблю заходити в маленький магазинчик Здорова їжа. Перше наше знайомство відбулося з моєї фрази: «Як?! У вас немає терміналу?! Але ж це зручно!»

- Та у нас практично всі розраховуються готівкою, і ми боїмося, що встановимо термінал - і намарно.

- Я наприклад, ваша потенційна клієнтка, але я не люблю готівку. Жаль…

Прийшла знову через тиждень. Мені від порога власник каже: «Термінал є! Все, як ви замовляли! – і посміхається».
Чи треба говорити, що я туди ходжу часто? 

Я люблю оцю персональну включеність у ставленні до мене, як до клієнтки. Я знаю, що принцип – поводь себе з оточуючими так, як хочеш, щоб вони поводились з тобою, – спрацьовує неодмінно. Якщо не з першого разу, то з десятого точно.

Любити людей – то досить складно. Але воно того варте. Бо ми, люди, можемо бути прекрасними. Правда ж? 

Facebook автора

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Рефлексії навколо "втрачених" Криму та Донбасу - це звичайні "фантомні" болі. Усім цим обмінам думок про людей чи територію ("як повернути", "коли", "на яких умовах", "ми не повернемо, бо") скоро випо...
Помилка московітських протестувальників - це упор на «мирний протест». Вони, скоріш за все, помилково сприймають наш Майдан, як мирний виступ.Так! У нас багато тринділи про те, що тільки м...
Юрій Фоменко

Промоушен

Один пан з нашого міста забрав літніх батьків ближче до себе. Була придбана і приведена до ладу дачна ділянка в садовім товаристві, де постійно проживало багато ровесників батьків. Реконструйований бу...
Ярема ГАЛАЙДА

Про емпатію

Зустрів товариша випадково на вулиці. Постарів. Добряче постарів. Геть сивий, обличчя у зморшках, але все такий же жилавий, по молодечому стрункий, вкритий мало не чорною, степовою засмагою. Старий, с...