App Store Google Play

Врятувати рядового Сенцова

01.06.2018 18:00
Врятувати рядового Сенцова

Надії Савченко під час її полону, безумовно, співчували, захоплювалися поведінкою на російському суді, проте певні ознаки її фриковості та соціопатії напружували. Власне, надалі вони й проявилися, а факт голодування викликав сумніви.

З Олегом Сенцовим усе навпаки. Активіст Автомайдану та режисер-початківець, хоча й вельми багатонадійний, словом, один із багатьох, він майже випадково потрапив під коток окупаційної машини й відтоді поводився незмінно бездоганно, демонструючи справжнісінькі взірці гідності. Якщо він оголосив голодування, це означає, що іншого виходу із ситуації не бачить.

Сенс трагедії в її первинному, ще античному значенні, у тому, що доля не залишає людині вибору, натомість дає їй можливість реалізуватися, показати силу духу. Сенцов уже герой, персонаж підручника з історії незалежно від того, чи вдасться якимось дивом його врятувати.

Наразі все дуже-дуже погано. Відомі документально підтверджені випадки, коли політичні в’язні в різних країнах тримали голодний протест до 85 днів (без примусового годування), проте вже після 50-го дня в організмі настають незворотні зміни. Сенцов голодує 17-ту добу й, схоже, не має наміру відступати. Зрештою, якщо його не зламали під час слідства, у катів мало шансів перемогти Олега тепер. Імовірність того, що російський диктатор пристане на його умови й звільнить усіх політв’язнів, близька до нуля.

По суті, єдине, що може врятувати Олега, — це безкомпромісний тиск західних лідерів. Не Джонні Деппа, не Меріл Стріп, не Акі Каурісмякі, а Трампа, Меркель, Макрона. Приклад такого тиску ми щой­но спостерігали. Президент Франції тиждень тому вимахувався перед Путіним у Петербурзі: цитував листи Достоєвского до Пушкіна (саме так!!!), вітав готовність Росії до співпраці (буквально!), перейшов із Вовою на «ти». І не заперечив, коли упир порівняв Сенцова із затриманим у Києві інформаційним кілером Вишинським, хоча тому в Україні ніяк не світить смерть за Полярним колом за наявності в нас гуманних судів і за браком Полярного кола.

А тепер замальовка з натури: 16 березня цього року Емманюель Макрон відвідав паризький ярмарок «Салон книги». Коли він проходив повз український стенд, Ірена Карпа якимось незрозумілим дивом протиснулася до нього й вручила щойно видану книжку оповідань Сенцова у французькому перекладі: «Це український режисер у російській тюрмі… Нам дуже потрібна ваша підтримка в цій справі». І президент Французької Республіки привселюдно заявив, потиснувши Ірені руку: «Ви її маєте». Все, що ви хотіли знати про підтримку, але боялися запитати.

Є таке поняття — «жертва», трохи призабуте в нашому, що не кажіть, комфортному житті. Коли всі засоби особистого впливу на біг життя вичерпано, людина жертвує собою, щоб бодай своїм відходом щось змінити. У пеклі заполярного табору з «двадцяткою» в перспективі не важко піддатися чорній депресії. Проте я чомусь упевнений, що з боку Олега це тверезий вибір. Зробити хоч щось заради того, щоб останньому бовдуру на планеті стало нарешті зрозуміло: імперія зла отруйна, мати з нею справу небезпечно й соромно.

Імперія вбиває тих, чий голос проти неї чути у світі: Юрій Щєкочіхін, Анна Політковская, Боріс Нємцов, Алєксандр Літвінєнко, Дєніс Воронєнков, Павло Шеремет. І кримські татари, які зникли безвісти в окупації, лік іде вже на десятки. Плюс 298 людей на борту рейсу MH17. І тисячі українців по той і по цей бік лінії розмежування на Донбасі. І повстанці проти Асада в Сирії, яких узагалі ніхто не рахує. І мільйони інших, яких імперія, раптом що, готова без вагань знищити своїми «Искандерами» й крилатими ракетами на ядерному двигуні (як добре, що це фейк).

На відміну від багатьох нас, грішних, Олег робить буквально все, що в його силах, щоб довести світові елементарні речі. Крим — це Україна. «Терористи-бандерівці» — фікція. «Територія духовності» імені Пушкіна — Достоєвского — Толстого — це тим більше фікція. Цілуватися з кривавим диктатором соромно. Укладати з ним угоди соромно. Їздити туди на футбол соромно. Кожен, буквально кожен, хто про це забуває, стає співучасником.

Можливо, якби ми були активнішими в доведенні всього цього світові, жертва Олега була б не потрібна. Але ще не пізно. Я чомусь не вірю, що рідна держава раптом розвернеться й почне рятувати свого героя. Але ми, рядові українці, можемо зосередитися й бодай зайвий раз спробувати достукатися до такого ситого, безпечного Заходу. У його ж інтересах. Лік іде на дні.

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Рефлексії навколо "втрачених" Криму та Донбасу - це звичайні "фантомні" болі. Усім цим обмінам думок про людей чи територію ("як повернути", "коли", "на яких умовах", "ми не повернемо, бо") скоро випо...
Помилка московітських протестувальників - це упор на «мирний протест». Вони, скоріш за все, помилково сприймають наш Майдан, як мирний виступ.Так! У нас багато тринділи про те, що тільки м...
Юрій Фоменко

Промоушен

Один пан з нашого міста забрав літніх батьків ближче до себе. Була придбана і приведена до ладу дачна ділянка в садовім товаристві, де постійно проживало багато ровесників батьків. Реконструйований бу...
Ярема ГАЛАЙДА

Про емпатію

Зустрів товариша випадково на вулиці. Постарів. Добряче постарів. Геть сивий, обличчя у зморшках, але все такий же жилавий, по молодечому стрункий, вкритий мало не чорною, степовою засмагою. Старий, с...