App Store Google Play

Як правильно вистрілити собі в ногу

26.03.2018 10:00
Як правильно вистрілити собі в ногу

Відчуття колективного безумства, що охоплює найбільш чутливу частину українського суспільства, звісно ж, насправді ніяким безумством не є.

По-перше, чим чутливіший рецептор, тим далі він від самої конструкції (кістки, які становлять опорно-руховий апарат, самі по собі нервів не мають, та й у місцях тертя використовують природні наркотики організму). І хоча все взаємопов'язане, щирі претензії невротиків на інтуїцію можуть лише викликати жаль, та аж ніяк не стати предметом прогностичного аналізу.

По-друге, кожна соціальна група, чи вважає вона себе максимально репрезентативною для вираження настроїв суспільства, чи, навпаки, є суто сектантською, зазнає тих самих, однаково банальних процесів росту, трансформації й розпаду, що і все суспільство. Свідки "перемоги" і "зради" тут ідентичні у своєму примітивному марнославстві. 

По-третє (психіатричне), невротична поведінка мас або окремих особистостей, якою б дикою вона не виглядала, не є клінічною патологією. Справді хворі люди часто виглядають дуже просоціальними й розсудливими. Поки (раптово) не стається лихо, і все, що раніше сприймалося як дрібні дивацтва, насправді виявляється симптомами. Істероїдна поведінка — одна з форм когнітивного самозахисту організму.

Крім цього всього розумного, настрої й відчуття є, і з ними нічого не вдієш. Вони виявляються в поведінці, як більшість емоцій, і ось ця поведінка вже заганяє всіх — і посвячених, і непосвячених — у крайній ступор.

Зовнішній і внутрішній чинники

Союзники України, які багато років щиро політично й фінансово допомагають розвиткові громадянського суспільства (антикорупційні гусари, мовчати!), припускали, що неогромадяни включаться в систему влади задля її м'якого й динамічного реформування. Вони, союзники, щиро не розуміють, чому влада так, м'яко кажучи, неохоче допускає у свої лави тільки обмежену кількість неодноразово перевірених бюджетним прикормом волонтерів. І вже зовсім не розуміють, що їм нахабно брешуть в очі. Ось кажеш їм з якогось конкретного приводу: "Та вам просто брешуть!" — і наштовхуєшся на розгублений погляд дитини, яка почула погане слово від непоганої людини.

Громадяни України (не плутати з населенням), історично звикнувши вважати кожну владу для себе злочинною, вбачають свою громадянську позицію виключно в боротьбі за розширення своїх прав. Оскільки домовитися про обов'язки вони не можуть уже третє десятиліття. Це не є якоюсь специфічною українською вадою. Посткомуністичні країни Східної й Північної Європи до вступу в ЄС теж металися в пошуках реформ, які всіх влаштовуватимуть, поки ЄС просто явочним порядком не ліквідував вічно недореформовані інституції та посади. А всі, кого не влаштовували нові стандарти, змогли пошукати щастя деінде.

Влада України, як ці ліжка в закладі не переставляй, традиційно не має стосунку ні до західних стандартів, ні до народу. Це вже така загальновідома банальність, тому, власне, вся ця істерика й відбувається. Всі про все розуміють, але нічого вдіяти не можуть.

Ті, хто закликає до переворотів і розправ, не просто на кожній кухні. Тим, хто плює тричі через ліве плече на згадку про Савченко, нагадаю, як співачка Мадонна на "жіночому марші" сказала, що "до поганого багато думала про те, аби підірвати Білий дім", після чого CNN призупинив пряму трансляцію мовлення. Розмови про тероризм завжди виникають паралельно з розмовами про порушення прав. У цьому сенсі, американський фемінізм і українська політика однаково одіозні, бо відображають справжні, реально існуючі проблеми, але якимось невідображальним місцем.

Однак влада й народ завжди солідаризувались у тому, що закони існують для того, аби їх можна було у разі потреби трохи підрихтувати для хороших людей, оскільки вони поспішають робити добрі справи, а закон їм трішки заважає. Тому всі попередні колективні прогинання під Надію Савченко нічим не відрізняються від колективних прогинань під Марину Порошенко, коли вона очолила бюджетну установу — Український культурний фонд. І те, що прокльони й славослів'я в суспільстві нині розподіляються так, як розподіляються, — просто гримаси долі. Але з таких гримас складається колективна міміка, і таки так, вона виглядає дебільно, говорячи народною мовою.

Як уникнути хоча б неправильного самодіагнозу, не кажучи вже про помилки?

Є розхожий вислів "вистрілити собі в ногу", що означає незграбного стрільця. Він з'явився в револьверні часи, коли люди або носили револьвер на стегні зі зведеним курком, або норовили звести курок, передумували, а капсуль виявлявся занадто чутливим, і тому подібні історії. У результаті, з'явилося правило, що дожило донині: першу камору спорядженого револьверного барабана залишати порожньою. Потім це траплялося в пістолетах без запобіжника. Звідси правило — не досилати патрон у ствол без потреби. Ну й найсвіжіше — відсутність у непідготовлених цивільних так званого тригер-контролю, коли вказівний палець лягає на спусковий гачок виключно при здійсненні пострілу. У будь-якій іншій ситуації, навіть найбільш драматичній, у професіоналів він витягнутий уздовж, як на відомому останньому фото турецького поліцейського Мевлюта Мерта Алтинташа, що вбив російського посла Карлова.

Тобто в гонитві за зменшенням затримки під час пострілу і втрати влучності надміру запальний стрілець цілком міг всадити собі кулю в ногу і, в кращому разі, вийти з перестрілки кульгавим. 

Українська громадянська запальність криється в надмірній персоналізації проблеми. Це так само просто, як і важко: уникнути цієї помилки, "тримати палець на курку". В кожної проблеми справді є ім'я й прізвище. Але не тільки це, фігурально висловлюючись, а є ще й довгий і багатий родовід, якщо продовжувати образне порівняння. Цим значною мірою пояснюється колективна істерика з приводу безглуздості заміни чиновників їхніми нібито реформованими версіями, — проблема і середовище, яке її породжує, не змінюються. Жодні шибениці з мінометами тут не допоможуть. Доведено більшовиками в минулому столітті, коли "червоний терор" зрештою капітулював перед непом. 

Із владою трохи складніше. Я запропонував би класифікацію: 
1) ті, хто щиро помиляється, 2) люди, які скоюють погані вчинки, 3) погані люди. (Стурбовані можуть підшукати собі яскравіші еквіваленти термінів у соціальних мережах.) Головна помилка полягає в тому, що перші (в широкому смислі цього слова) щиро вважають, що, крім особисто їх, цій країні ніхто не в змозі допомогти. Вони справді присвячують себе роботі, яка оцінюється… ну так, як оцінюється. На народ вони постійно й так само щиро ображаються, з народом їм не щастить. Люди, які скоюють погані вчинки, керуються мотивом "усі побігли, і я побіг". Вони можуть бути цілком милими в побуті й сім'ї, але шизоїдна поведінка велить розрізняти цінності духовні й корупційні. Негідників насправді не так багато, бо в них висока внутрішньовидова конкуренція, і кожен негідник створює навколо себе доїльний простір із шизоїдних корупціонерів та їхніх щирих керівників. Негідникові для успіху зовсім не обов'язково опинятися на самій верхівці влади, — це закони зоології, нічого особистого.

"Де ж у всьому цьому рука Путіна, що стріляє нам у ногу?" — запитає порохобот і зрадіє, почувши відповідь, що вона — скрізь. Бо немає ніякої окремо взятої руки з дитячих страшилок. Інформаційні атаки не відбуваються під звуки сурми та барабанів, не піднімаються лави стрільців і не заходить у фланг кіннота. Все відбувається миттєво: оцінка, вплив, замітання слідів. Ці впливи відбуваються щомиті приблизно в десятку нематеріальних вузлових комбінацій макроекономічних, фінансових, військових і людських чинників. У всьому світі будь-яка природна слабкість через секунду стає мішенню конкурента — передусім внутрішнього. Він може працювати на зовнішнього, або в них просто збігаються тактичні цілі, — байдуже.

Конфігурація системи влади, починаючи з Конституції й закінчуючи службою протоколу, взагалі не припускає, що з іншими людьми можна розмовляти по-людськи. А вони можуть виявитися розумнішими, хоча й не ходять строєм і не перемагали на виборах. І, щоб змістовно поговорити з народом, владі зовсім не обов'язково чекати допиту або суду.

ZN.UA

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Рефлексії навколо "втрачених" Криму та Донбасу - це звичайні "фантомні" болі. Усім цим обмінам думок про людей чи територію ("як повернути", "коли", "на яких умовах", "ми не повернемо, бо") скоро випо...
Помилка московітських протестувальників - це упор на «мирний протест». Вони, скоріш за все, помилково сприймають наш Майдан, як мирний виступ.Так! У нас багато тринділи про те, що тільки м...
Юрій Фоменко

Промоушен

Один пан з нашого міста забрав літніх батьків ближче до себе. Була придбана і приведена до ладу дачна ділянка в садовім товаристві, де постійно проживало багато ровесників батьків. Реконструйований бу...
Ярема ГАЛАЙДА

Про емпатію

Зустрів товариша випадково на вулиці. Постарів. Добряче постарів. Геть сивий, обличчя у зморшках, але все такий же жилавий, по молодечому стрункий, вкритий мало не чорною, степовою засмагою. Старий, с...