App Store Google Play

Апологія "зради"

05.03.2018 14:00
Апологія "зради"

Дедалі більше соціально значущих явищ із різних сфер життя виявляються або невирішуваними, або некерованими. Або безконтрольно зростають чи зменшуються. 

Розмови про "чорних лебедів", новий технологічний уклад чи епоху постправди, може, щось і пояснюють, однак впевненості в собі не додають. 

Що поєднує різнорідні соціальні явища в загальний простір тривожності, і чому вони, ці неприємні явища, безперервно множаться? Може, фізично їх і не більшає, але відчуття таке є.

Науково кажучи, ми спостерігаємо навколо себе примусове зміщення наративу з раціональної сфери комунікації в ірраціональну. Наратив — це "розповідь", описове відображення реальності. Тобто те, що нам видається в реальності найважливішим.

Коли люди все-таки починають взаємно знаходити спільну мову і практичні способи вирішення своїх проблем, негайно знаходяться сили й кошти, аби підтяти цю договороспроможність громадян під корінь. Оскільки вона підриває підвалини бюрократії, що нав'язує нам невиправдано дорогі й малокорисні посередницькі послуги у вигляді держави. 

Коли ціни підвищуються, а послуги видумуються вслід за новими заборонами, що їх ці послуги покликані пом'якшувати і обходити, — ми говоримо про корупційну державу. 

Раціональний суспільний діалог зіштовхується в істеричну прірву ірраціонального на наших очах дедалі жорсткіше. Доводиться говорити саме про примус, оскільки заїжджений термін "маніпуляція" все-таки не передбачає прямого залякування та економічного шантажу.

Тут дивним чином збігаються інтереси не тільки українських та європейських політиків, а й Росії. Мета цих різновекторних зусиль — змістити точку складання і провести Україну крізь якусь "браму другої уваги" в альтернативну васальну реальність. Головне — вивести українців із простору прийняття самостійних рішень. Адже вони, ці рішення, можуть виявитися ефективними. А це нікуди не годиться. 

Українські політики і представники влади, оскільки вони не в змозі сформувати власний порядок денний, ідуть у фарватері великих гравців. Саме тому в правлячого угруповання й опозиції трапляються схожі підходи до ключових питань української реальності. Але мета одна — надати суспільній дискусії не правового, а когнітивно-емоційного смислу. І вже через емоції мас впливати на правове поле, деформуючи його в потрібному партійному напрямі.

Розгляньмо кілька актуальних прикладів. Перший — тривала до непристойності дискусія про майбутнє ОРДЛО. Вона ґрунтується на неартикульованому факті, що Україна зазнала від Росії військової поразки, наслідком чого стала втрата частини територій і громадян, яким незворотньо насаджуються цінності "русского мира". Згідно з новим законом, виходить, що Росія стала агресором не внаслідок війни, а якимось хитро-мирним шляхом. Військова поразка не усувається мирним шляхом. Але цей нескінченний ідіотизм "мінських угод" цілком влаштовує більшість ключових гравців. Яким чином пропонується громадянам самоусунутися від цієї проблеми? 

Ось американський політичний експерт, старший науковий співробітник вашингтонського Центру аналізу європейської політики (CEPA) Браян Вітмор, коментуючи неефективність Мінських угод, заявив: "Думаю, Україні потрібно зосередитися на контролі того, що вона може контролювати, на території, яку вона контролює. Треба зосередитися на тому, щоб частина України, яку контролює Київ, була якомога успішнішою. А це означає серйозну кампанію проти корупції, серйозні економічні реформи. Тому, думаю, саме на це конче необхідно спрямувати всі зусилля України".

Тобто угоди неефективні, але ви самі ефективні ще менше, тому покажіть, що ви взагалі в змозі зробити хоча б із тим, що у вас ще в руках.

Які підстави для сумніву в ефективності України?

По-перше, безперервна (і взаємовикривальна, якщо комусь із вищих чиновників трапляється сказати правду) брехня влади.

При цьому наш високодуховний народ ганить її не за саму брехню, а за те, що влада так тупо на ній попадається і спалюється на всіх рівнях, включно з міжнародним.

По-друге, це досить звичайна для України тема соціального песимізму, що трохи знизився від постмайданної ейфорії та щирого очікування реформ, але тепер природа взяла своє. Згідно зі щорічним глобальним опитуванням Gallup International 2017 р., українці — на 4-му місці у світі за песимізмом. А ось опитування групи "Рейтинг" свідчать, що всього 18% громадян очікують погіршення рівня життя для своїх родин.

По-третє, це цілком європейська тенденція зростання від'їзду громадян на ПМП і роботу куди подалі (Східна Європа пережила це чверть століття тому). Не треба навіть цитувати нашого міністра закордонних справ, щоб засвідчити очевидне: всі майстровиті люди, та й просто здатні до ручної праці, масово мігрують у фінансово тепліші країни. В ту ж таки неполіткоректну Польщу, де їх цінують не теоретично. Додається сюди ж тема, яку можна назвати "армія розбігається!", оскільки із двох варіантів вибору: йти на контрактну службу і боротися з окупантом чи виїхати на заробітки, — переконливо перемагає останній. Звідси й обивательські нарікання: "Та кого ж вони там беруть в армію!". Ось хто поназалишався, того й беруть.

Та ще, до того ж, ніхто не знає, скільки реально людей в Україні живе (40 мільйонів? 38? менше?), хоча бюджети розраховуються за твердими, як стеля, показниками.

У публічних політичних оцінках цих чинників (у таких оцінках, які впливають на масову свідомість) домінують дві протилежні тенденції. Одна — це всім відома "перемога". Трам-пара-рам, реформи йдуть, із труднощами боремося, хто не з нами, на того Путін нападе.

А другу я називаю "апокаліпсис". Це така ж сама нахабна брехня й маніпуляція цифрами та термінами, як і "перемога", тільки зі знаком "мінус". Трам-пара-рам, правду приховують, ви вже всі померли, просто ще не знаєте, колективний Вій, розплющ повіки, хвилиночку, зараз я допоможу.

І "перемога", і "апокаліпсис" однаково ненавидять і третирують "зраду", через класово-методологічну ворожнечу.

"Зрада" завжди чіпляється до неприємних, оскільки цілком очевидних, фактів, називає імена, прізвища та посади, вимагає часом політично наївних, але все-таки системних вирішень проблеми. Не розповідайте нам політичних казок, не показуйте "театру тіней" із розпальцьовок, зрадник завжди конкретний, — ось наратив "зради".

"Перемога" й "апокаліпсис", навпаки, вимагають лише одного — "залиште мене при владі" або "виберіть/призначте мене у владу", і далі хором: "Тому що я найкращий/найкраща". Вони розуміють, що з нинішнім станом справ "зрада" не відстане ні від кого — ні від влади, ні від них, нині таких усіх із себе страшно опозиційних. 

І "зрада", і "апокаліпсис" оперують виключно дутими макропоказниками успіху/катастрофи, переконливо доповнюючи їх виряченими очима та істеричною жестикуляцією. Повернімося до початку розмови про соціально значущі фактори. 

І "зрада", і "апокаліпсис" в унісон виносять ОРДЛО в окрему тему, щонайдалі відсуваючи її від теми окупації та анексії Криму. Тим більше неприємну європейцям у паралелях з аншлюсом Австрії та наступними подіями, яким, як відомо, ніяка Ліга Націй завадити не змогла. 

Певна річ, у лідерів і тієї й іншої групи щодо кримських подій 2014 р. (та й наступних) не тільки рильце в пушку, а й усі інші частини тіла. Та так густо, що вони цілком можуть зійти за прайд зголоднілих "єті", приваблених смачними пахощами української політики. 

Отже, стосовно ОРДЛО обидві альфа-групи нагнобителів об'єднані спільним підходом: вони говорять про території, а не про людей; якщо вони говорять про людей — то про людей взагалі, без урахування їхньої поведінки та запитів. І вони ніколи не говорять про те, скільки це може коштувати, хто за це заплатить, і з яких податків це треба буде утримувати. За замовчуванням вважається, що заплатить Захід, ні, ну а як ще?

Думка Заходу, який дуже чітко розуміє сигнали "дядю, дай грошей", узагальнено висловлена у вищенаведеному коментарі американського експерта СЕРА. (Взагалі, нам останнім часом із західними експертами не щастить, — чи то вони непристойно швидко стали розбиратися в тому, що відбувається, чи то їм дозволили бути відвертими.)

Якщо ми подивимося на вже згадувану соціологію "Рейтингу", то побачимо досить стійку й представницьку реакцію громадян, згідно з якою 59% вважають, що країні необхідні радикальні зміни. Зверніть увагу: тільки 18% вважають економічне погіршення ситуації досить мотиваційним.

(Необхідне уточнення: основний внутрішній діалог українського радикального реформаторства не в тому, які кадрові зміни та закони потрібні, а який вид організованого й не дуже насилля може, в підсумку, привести до бажаних соціальних змін. І всі учасники українського соціально-політичного процесу про це дуже добре поінформовані.)

Якщо політики зіштовхують суспільство в ірраціональність, вважаючи, що так електоратом легше буде керувати, то вони мають рацію лише частково. Інша частина правди для них досить сумна: генерований ними керований хаос викликає зворотну реакцію агресії. Тремтячі люди слухняні тільки спочатку. 

Тремтіння від переляку — адреналінова реакція м'язів, призначення яких — битися або тікати. А якщо ти з якихось причин позбавлений можливості битися, а охочі втекти десятками тисяч перетинають кордон в один кінець, то агресія стає біологічно вимушеним способом якось перекрити всю цю рукотворну маячню.

Критичне мислення в таких випадках зовсім не завада агресії й насильству, як вважає освічений світ, абсолютно марно розвиваючи його в агресорів. Безліч командирів ІДІЛ, та й інших терористів, здобули вищу технічну освіту в європейських і американських університетах. (Принесла б пані Нуланд на Майдан замість печеньок зразу "Джавелін", дивись, уся історія пішла б інакше).

Українське критичне мислення не таке зловредне, як східне, але воно цілком здатне оптимізувати закупівлі мотузків і мила, а також вибудувати якісну логістику публічних страт.

Дорога, дуже дорога владо, краще бережіть "зраду" як зіницю ока. Інакше "апокаліпсис" позбудеться лапок і зжере вас усіх, незважаючи на імена й прізвища.

ZN,UA

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


4 роки тому Дніпро позбувся тягаря гріхів і злочинів одного з організаторів Голодомору та офіційно став Дніпром.З тих пір навіть затяті противники узаконення цієї народної назви забули й згадувати про...
Юрій Фоменко

Біля річки Жовтої

1648 року, вночі з 15 на 16 травня, військо Речі Посполитої вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки ...Чим була та битва під Жовтими Водами? Початком визвольної війни? Початком бурж...
Олександр ВАЙС

Окупація

Окупація завжди починається з брехні. Певною мірою окупація і є брехнею. Довгими й марними намаганнями називати речі тим, чим вони не є і привласнюванням їх тими, кому вони ніколи не належали. Наш вип...
Колись Чорний ліс тягнувся від Карпатів до Дніпра, а Голубий ліс на Січеславщині займав майже повністю Петриківський, Царичанський, Магдалинівський, Новомосковський та Павлоградський райони.Про що сві...