App Store Google Play

Дніпропетровщина vs Січеславщина

02.03.2018 18:00
Дніпропетровщина vs Січеславщина

Дніпропетровщина - козацький край та центр запорозьких вольностей. Регіон наповнений значною кількістю оборонних форпостів. Саме Січ була укріпленим осередком війська Запорізького. У період Української Революції 1917-1921 років назви «Січеслав» та «Січеславщина» стали неофіційними назвами міста.

Тим не менш, заперечуючи історичну тяглість, назва нашого регіону досі прославляє радянського функціонера - одного з організаторів Голодомору в Україні Григорія Петровського.

З ідеєю перейменування області виступив народний депутат Андрій Денисенко, який свого часу став ініціатором постанови Верховної Ради про перейменування Дніпропетровська.

Відомо, що наразі триває збір підписів щодо закріплення нової назви області. Небайдужі жителі звернулися до Президента України через сайт електронних петицій та зареєстрували ініціативу під назвою «Січеславська – так! Повернемо Дніпропетровській області історичну назву!». Ініціатором виступив директор ГО «Правозахисна група «СІЧ» Дмитро Рева. 

Редакція Дніпрограду вирішила розібратися і провела розслідування, чому неможливо залишити назву області Дніпропетровської і чому назва має бути саме Січеславською, яка з цього користь, та які існують маніпуляції та хибні думки з цього приводу. Отже, почнемо по порядку.

Чому потрібно змінити назву Дніпропетровської області?

Назва не має містити в собі імені ката українського народу

На Дніпропетровщині постала нагальна проблема декомунізації назви області, адже на 27 році Незалежності України, цілий регіон досі прославляє  радянського функціонера - одного з організаторів Голодомору в Україні Григорія Петровського.

Вперше в Україні Григорій Петровський з’являється у 1917 році. Центральний комітет партії більшовиків направив його з Петрограда до України для організації протидії Центральній Раді.

Після жовтневого перевороту він був призначений наркомом внутрішніх справ Російської республіки і став одним із організаторів Всеросійської надзвичайної комісії. ВНК проводила масові позасудові репресії, зокрема розстріли, в основному за класовим та ідеологічним принципом, впровадила масовий “червоний терор”. 

“Розстріли відбуваються недостатньо масово і не дивлячись на розстріли десятками тисяч наших товаришів, все ще не введений масовий терор проти есерів, білогвардійців і буржуазії”, - йдеться в одному із розпоряджень Петровського.

Одна з найсумніших особливостей «червоного терору» – неймовірні тортури, яких зазнавали жертви насильства. Зокрема, у тодішньому Катеринославі ВНК практикувало скальпування і «знімання рукавичок з кистей рук», застосовували розп’яття й побивання каменями, а священиків саджали на кіл.

«Червоний терор» забрав величезну кількість життів, які майже неможливо обрахувати. Фахівці оцінюють кількість жертв червоного терору тільки органів НК до 50 тисяч. А Особлива комісія генерала Антона Денікіна з розслідування більшовицьких злочинів за 1918-1919 роки оцінює кількість загиблих у 1,7 млн чоловік. 

Проте вигадливість катів і масовий характер нелюдських тортур не перевершили все те, що чекало українців у 1932-33 роках. Голодомор став однією з найжахливіших трагедій в історії української нації.

На початку 1930-х років Григорій Петровський обіймав посаду голови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету. За тогочасною номенклатурою він фактично був головою уряду УСРР. І на цьому посту він не зробив нічого, щоб запобігти трагедії або полегшити долю голодуючих співвітчизників. Ба більше, Петровський очолив процес геноциду українського народу в Україні - став керівником примусової колективізації в 1932-33р., наслідком якої став Голодомор.

Першим кроком до майбутнього вбивства голодом було встановлення для України ще в липні явно нереальних планів хлібопоставок із врожаю 1932 року.

Свідомо закладена нереальність планів, з одного боку, передбачала відбирання всього вирощеного, а з другого — створювала ґрунт для майбутніх звинувачень українців у саботажі й шкідництві. А ще давала нагоду владі застосовувати різні маніпуляції. 

Жахливим ударом по селу став вихід постанови Центрального Виконавчого комітету та Ради Народних комісарів СРСР так званий «Закон про п’ять колосків» 7 серпня 1932 року, який сумлінно прийнявся виконувати Григорій Петровський. Цією постановою за крадіжку державного майна встановлювалася вища міра покарання. Закон передбачав розстріл з конфіскацією майна, а за пом'якшуючих обставин – 10 років ув'язнення. Засуджені не підлягали амністії. Доходило до абсурду. Селян карали навіть за те, що вони рвали колоски пшениці або жита на своїх городах. 

Доведені до відчаю люди піднімалися проти влади, яка називала себе народною. Деморалізоване, загнане до колгоспів, неодноразово репресоване, голодне селянство не могло становити серйозної загрози для потужного тоталітарного комуністичного режиму. Тривале голодування призводило до апатії й деморалізації людської свідомості, до божевілля й канібалізму, перетворювало людей на тварин.

Менше ніж за півтора року з літа 1932 р. до кінця 1933 р., тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. За підрахунками демографів, в Україні тоді від голоду помирало 17 людей щохвилини, одна тисяча — щогодини, майже 25 тисяч — щодня.

За кількістю жертв Голодомору Дніпропетровська область займає перше місце серед регіонів України.

Григорій Петровський несе персональну відповідальність за політику більшовизму в Україні періоду 1920-1930 рр., зокрема за утвердження сталінського тоталітарного режиму, насильницьку колективізацію сільського господарства, Голодомор 1932-1933 рр., масові політичні репресії, згортання українізації та розстріляне відродження 1930 р. Він був засновником народного комісаріату внутрішніх справ Російської республіки («НКВС»), організатором ВНК («чрєзвичайка»), «всеукраїнським старостою» протягом дев’ятнадцяти років. Всі прохання про помилування поступали на його ім’я і не відомо жодного випадку, коли він задовольнив таке прохання.

Більшість партійних діячів із біографією на кшталт Петровського розстріляли під час Великого терору. Петровський же навіть не був заарештований. Натомість у 1938 році його призначили заступником директора Музею Революції у Москві, і на цій посаді він спокійно дожив до пенсії, а потім і до смерті у 1958 році.  

Тож Григорій Петровський не був ані засновником нашого міста, ані його "славетним сином". Навпаки – він був справжнім нищівником українського народу, зокрема і регіону. Продовжувати прославляти землю іменем вбивці мільйонів наших співгромадян - це наруга над пам’яттю тих, хто загинув від рук ката. Сучасні українці мають зробити усе, аби стерти Григорія Петровського з мапи України. 

Існує закон, який змушує змінити назву області

У квітні 2015 року був прийнятий Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Його метою є недопущення повторення злочинів комуністичного тоталітарного режиму, будь-яких дискримінацій, відновлення історичної та соціальної справедливості, усунення загрози незалежності, суверенітету, територіальній цілісності та національній безпеці України.

Голова Дніпровського товариства політичних в'язнів та репресованих Іван Дремлюга повідомив, що назва області не може бути залишена такою, якою вона є, адже підпадає під закон про декомунізацію.

 

"Яку саме назву носитиме наш регіон вирішує Верховна Рада. Тому ми, від імені громадськості, виступаємо з ініціативою перейменувати область на Січеславську. В добу Української національної революції УНР теж планувала зробити територіальний поділ України, тоді назва Січ мала бути закріплена саме за нашою землею. Цей топонім збережений й в багатьох творах української літератури. Також у часи Катеринослава цю назву використовували пронаціональні українські сили та інтелігенція. Тобто зі словом "січ" є певна тяглість часу минулого до майбутнього", - пояснив Іван Дремлюга.

З такою думкою погоджується автор петиції, керівник ГО «Правозахисна Група «СІЧ» Дмитро Рева. Автор петиції переконаний, що перейменування області – законне право відновити справедливість та віддати данину історії нашого краю.

Чому саме Січеславщина?

Історична цінність

Козаки, як люди війни, свого часу вміли захищати свої землі та нападати на чужі. Зараз мешканці Дніпра та області продовжують боротися з російською агресією та захищати кордони України на Сході. Певна пам'ять про запоріжців існує у сучасних воїнів. Можливо, цей воїнський характер передається, в тому числі, на генетичному рівні.

З огляду на цей аспект, назва Січеславщина відсилає нас до активного суб’єктного українського характеру.

Про вплив назви області на формування свідомості сучасних мешканців регіону, а також важливість військового досвіду для бійців на Сході України розповів директор Інституту історії Дніпра Олег Репан.

 

 

«По-перше, назва «Січеславщина» має історичне підґрунтя. Для мене, як для історика, це важливо тому, що наша територія є осердям Вольностей (так називалася територія, підвладна Січі – прим. кор.) Війська Запорозького. Крім того, якщо ми як область хочемо претендувати на звання регіонального центру, то цілком можемо апелювати саме до спадщини Війська Низового, його вольностей. В ті часи територія була більше, аніж просто областю», - зазначив Репан.

Водночас, як безпосередній учасник бойових дій, Олег Репан поясним, яким чином воєнна майстерність запорізького козацтва транслюється у боротьбі сучасних воїнів на Сході України.

«В першу хвилю мобілізації в піхоті моєї рідної 93 бригади знаходились мешканці Дніпропетровської та Запорізької областей. Я бачив як ці люди, немов пригадували чи набували якості воїнів та прекрасно боролися з ворогами.

Історики часто говорять про нашу територію як про територію фронтиру - своєрідного кордону. Тобто наші землі лежали між осілим християнським світом та кочовим мусульманським простором. Умовно, ці два світи можна назвати Європою та Азією.

Зараз наш край знову опиняється на межі, аби протистояти Росії та захистити український спосіб життя від натиску «руського міра». Мені здається, що назва Січеславщина найбільш відповідна для того, щоб ментально маркувати простір», - пояснив він.

Із досвідченим експертом погоджуються і молоді історики. Молоді фахівці, які вирізняються активною громадською позицією, прагнуть ідентифікувати свій край як Січеславщину, а не «совєтську» провінцію. Крім того, вони переконані, що майбутні покоління в цьому не сумніватимуться.

«Перейменування - це данина нашому козацькому минулому, адже п'ять з семи запорізький січей існувало на території нашої області. Крім того, у січні 1919 року наше місто звільнили від махновсько-більшовитських банд саме загони Січових стрільців «Вільних козаків» під керівництво Романа Самокиша і тодішня газета «Республіканець» назвала цей день Днем Перемоги. Прикметно, що на похованні загиблих стрільців інтелігенція міста проголошувала, що це справжній символ, адже «серце січової землі від ворога врятував полк під назвою Січових стрільців», - зауважив студент-історик, спеціаліст Інституту історії Дніпра Гліб Стрижко.

Факт, що необхідність перейменування Дніпропетровської області явно назріла підтверджують і науковці Дніпра та області. Волонтер, радник голови ДніпроОДА, координатор створення музею АТО та заслужений діяч культури України Юрій Фанигін пояснив, що історикам завжди було зрозуміло: зміна топонімічних назв радянського часу є логічною складовою процесу розвитку української держави.

«Запропонована назва – «Січеславська» - мені особисто здається досить влучною. На сучасному етапі державотворення вона правильно підкреслить визначну роль, яку відіграли наші славні військові частини у проведені антитерористичної операції на Сході України. Також ця назва пов’яже наше сьогодення з минулим регіону, апелюючи до часів козацтва, що, звісно, логічно та вірно в історичному контексті.  Окрім того, назва області  вельми семантично приваблива і зможе закріпити за нашою область дуже впізнаваний бренд. На мою думку, це допоможе залучити більшу кількість туристів та вплине на загальний розвиток туристичної галузі регіону», - стверджує Юрій Фанигін.

Аспірант-історик та директор ГО «Інститут суспільних досліджень» Вадим Прокопов говорить, що ініціатива по перейменуванню області на Січеславську достойна підтримки. На його думку, в будь-якій справі оновлення мусять починатись з правильних визначень та найменувань. Будувати нову – європейську - Україну логічніше та доцільно у Дніпрі, аніж у Дніпропетровську, яке назване на честь більшовика Петровського. Радянські посадовці точно не прагнули будувати незалежну Україну, не кажучи про її європейськість та демократичність. Як відомо, більшовики спочатку захопили незалежну УНР, а потім побудували антидемократичну тоталітарну державу, що не тільки пригнічувало особистість людини, але й викорінювало все українське.

«Я чітко розумію історичну обумовленість перейменування нашого регіону у Січеславський край тому що у 1918 році керівництво УНР перейменувало наш край у Землю Січ, були скасовані царські губернії і тодішній Катеринослав став адміністративним центром Січової Землі. А через два роки, у січні 1919, місцеві діячі, у тому числі і Просвіти, розпочали процес перейменування міста у Січеслав, але який згодом перервали більшовики, які захопили місто», - зазначив журналіст за фахом та історик за покликанням Максим Мірошниченко.

Підсумовуючи, необхідно зауважити, що зараз питання перейменування нашої області є нагальним одразу з декількох причин. По-перше, воно є частиною декомунізації - лікування суспільства від вірусу радянського рабства, яке роками, починаючи з відновлення незалежності 1991 року, відкладалося кудись "на потім". По-друге, нова, наповнена сенсом одвічної стійкості, боротьби і захисту проти зовнішнього ворога, назва рідного краю має стати ще одною запорукою його безпеки у рамках боротьби з російською агресією і пропагандою.

Відтак патріоти рідного краю, історики, та суспільні діячі сходяться на думці: затягувати з цим питанням більше не можна.

Туристичний потенціал

Про вплив перейменування на туристичну привабливість та важливість лідерських претензій для розвитку Січеславської області розповів Володимир Панченко - директор «Агентства розвитку Дніпра», економіст, історик та переконаний індустріаліст.

На його думку, розвиток туризму безпосередньо пов'язаний з назвою Січеславський край та претензіями Дніпра та області на першість серед регіонів України. Суперництво – зовсім не означає бажання принизити інші регіони. Об’єднавчі процеси  щодо адаптації частини Донецької області до сфери впливу Дніпра вже тривають. Запорізька область також має підпадати під вплив Дніпра. Таким чином, Січеславська та Запорізька області мають спільно створювати мегарегіон з центром у Дніпрі.

«Я не впевнений, що ця думка буде сильно подобатись усім у Запоріжжі, але ті хто розуміють суть глобальних економічних і геополітичних процесів, розуміють, що час мегарегіонів і мегаміст настав. І якщо маленьке брудне шахтарське місто Катовіце в Польщі сьогодні вже створило агломерацію розміром 2,5 мільйонів осіб. То ж чому ми не повинні просто пояснити самим собі, що ми будемо сильнішими і багатшими, якщо будемо жити в новому Січеславському краї.

Нова назва Січеславський край – це не посилання до архаїки, до минулого. Це – сучасна претензія на лідерство, базована на реальній силі і енергії, яку дає нам наша земля. Ми повинні це зробити  в першу чергу, для самих себе. Січ – це система самоорганізації та частина ментальності населення, яке проживає на цій території.  Січ є основою внутрішньої само легітимації, тобто «дати самому собі право» для здобуття лідерських позицій», - впевнений Володимир Панченко.

«Один з аспектів, завдяки якому ми можемо та маємо бути цікаві Україні та усьому світі, є туризм. На території нашого міста є славнозвісна Стара Самарь, де збереглися рештки старовинної фортеці. Поруч є Старий Кодак та Новий Кодак. Сучасний Новомосковськ - колишній паланковий центр вольності війська запорозького. Ми маємо всі історичні підстави заявити, що Дніпропетровщина - козацький край, серцевина українських земель, яка по праву має називатися Січеславською областю», - підтримав директора «Агентства розвитку Дніпра» Олег Репан.

Чому область не може бути Дніпровською?

Деякі містяни переконані, що в Україні «традиційно» регіони називають за похідною від назви обласною центру, зокрема й поки ще Дніпропетровщина має називатися Дніпровською областю. Проте ми маємо дві області, які заперечують цю «традиційність», зокрема Закарпатську з центром в Ужгороді та Волинську – в Луцьку.

Прив'язка ж Дніпровської області до річки, яка простягається через 18 областей трьох країн, зокрема через країну агресора, виглядає, як просторікування, що не несе жодного сенсу: "край, де тече Дніпро". Але ж він тече багато де. Це, вочевидь, далеко не те саме що Закарпаття, яке єдине знаходиться "за Карпатами". 

«Для того, щоб залишити її Дніпропетровською, немає підстав. Якщо область називатиметься  Дніпровська, як пропонується деякою частиною населення, вона не буде вирізнятися серед інших, навіть стане безликою. Значно цікавіше звучить Січеславська область або Січеславський край. Тим більше, я вважаю, що через декілька років у нас не будуть існувати області як назви адміністративних одиниць, адже це відлуння радянського устрою. Їх мають замінити краї», - запевнив економіст, історик та переконаний індустріаліст Володимир Панченко.

Відомий громадський діяч, казкар та співак Сашко Лірник підтримує ініціативу перейменування області і також висловив свою думку, чому область має бути саме Січеславська, а не Дніпровська.

«Я гаряче підтримую ініціативу дніпрян перейменувати область у Січеславську. В Україні зараз йде війна за ідентичність. Ми виборюємо її впродовж багатьох років і навіть зараз, коли наша Держава вже незалежна, перед нами постає питана: хто ми? Другорядний проект чи самобутня нація? Так званий "братський народ" вкотре намагається нам довести, що ми не маємо власної культури, мови, історії. Мовляв, ми їх похідна. На Сході країни ми щодня доводимо, що ми маємо право на самовизначення. Те саме ми маємо робити і в тилу. Тому сьогодні називати край нейтральною Дніпровською областю, як на мене, дуже смішно», - наголосив Лірник.

Міфи про перейменування

Найпоширенішими відмовками, чому назву регіону не варто чіпати є такі: «ми так звикли, навіщо щось змінювати?», «не на часі», «мешканцям потрібно буде змінювати усі документи – це дуже дорого!», «Січеславщина – нове незрозуміле слово», «петиція не допоможе». Тож, варто розібратись що з того правда, а що міф.

Згідно з чинним законодавством, після перейменування області ніхто не мусить бігти до паспортного столу, щоб зробити відмітку про нову адресу. Заміни паспортів або паперових документів, що засвідчують власність на нерухомість, у зв'язку з перейменуванням регіону – жоден закон не вимагає. Усі документи зі старими назвами залишаються чинними. Тому всі необхідні зміни в документи можуть бути внесені тоді, коли це буде зручно їх власникові. Наприклад, коли людина захоче змінити місце проживання.

"Змінити назву області коштує купу грошей. Які, зрозуміло, краще роздати народу". Це неправда. Зміна назви регіону не вартує жодної копійки. На обласному рівні всі витрати зводяться до нових вказівників на в’їзді в область. Які в нас і так настільки старі, пошарпані та мають не перший шар фарби, що їх давно час замінити на нові.

"Треба виграти війну, а потім займатись перейменовуванням регіонів, хіба інших проблем немає?". Цей аргумент використовується протягом усього часу існування незалежної України. Проте досвід країн Східної Європи та Балтії свідчить про інше: там, де декомунізація відбулась одразу після падіння тоталітарних режимів, значно нижчий рівень корупції, а ВВП на душу населення, навпаки, у кілька разів вищий.

До того ж, не провівши після здобуття незалежності декомунізацію, Україна законсервувала ностальгію за радянським минулим, притаманну чималій кількості її громадян. Найбільше ця ностальгія була поширена в Криму, Донецькій і Луганській областях – і це використала Росія, готуючи окупацію української території та сепаратистське повстання на Сході.

Тож можна з упевненістю сказати, що складність перейменування області люди свідомо перебільшують. Проте, коли у кожного українця духовне і патріотичне збагачення стане первинним, тоді буде покращення і матеріальне. Українці повинні виховуватись не на тотальній брехні і перекручень, не на іменах активних борців з Незалежністю України, а на правді, на справжній історії України.

Як допомогти перейменувати область в Січеславську?

Не залишається сумнівів, що область мусить бути перейменована і саме в Січеславську. Для того, щоб небайдужі до своєї історії та розвитку регіону громадяни змогли взяти участь у вирішальному, історичному моменті становлення нашої держави достатньо лише проголосувати за чудову ініціативу на сайті електронних петицій

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


4 роки тому Дніпро позбувся тягаря гріхів і злочинів одного з організаторів Голодомору та офіційно став Дніпром.З тих пір навіть затяті противники узаконення цієї народної назви забули й згадувати про...
Юрій Фоменко

Біля річки Жовтої

1648 року, вночі з 15 на 16 травня, військо Речі Посполитої вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки ...Чим була та битва під Жовтими Водами? Початком визвольної війни? Початком бурж...
Олександр ВАЙС

Окупація

Окупація завжди починається з брехні. Певною мірою окупація і є брехнею. Довгими й марними намаганнями називати речі тим, чим вони не є і привласнюванням їх тими, кому вони ніколи не належали. Наш вип...
Колись Чорний ліс тягнувся від Карпатів до Дніпра, а Голубий ліс на Січеславщині займав майже повністю Петриківський, Царичанський, Магдалинівський, Новомосковський та Павлоградський райони.Про що сві...