App Store Google Play

Січеслав доби УНР: оголошення влади Центральної Ради

21.02.2018 13:00
Січеслав доби УНР: оголошення влади Центральної Ради

Після більшовицького перевороту аби не допусити хаосу, Українська Центральна Рада брала на себе усю повноту влади в Україні. Катеринослав на той час був переповнений солдатами, що відмовлялися йти на фронт, солдатами-дезертирами, що втекли з фронту та намагалися потрапити у свої села аби прийняти там участь у “чорному переділі” землі. Місто хитали більшовики, які опиралися на місцевий робітничий клас.

За цих умов лише влада Української Центральної Ради могла консолідувати у місті різноманітні соціалістичні рухи та навести лад. Саме з цією метою до Катеринослава прибув майбутній генерал-хорунжий армії УНР Михайло Омелянович-Павленко. Офіцер приїхав командувати місцевою залогою та створювати українізовані військові частини, аби ті у майбутньому стали кістяком для армії УНР. Свої враження від міста він лишив у своїх “Спогадах командарма”. Сьогодні особисто генерал-хорунжий УНР розвінчає міф про те, що у “Дніпрі ніколи не було влади Української Народної Республіки”.

“III Універсал надійшов на нас як сніг на голову. Пам’ятаю, як за два дні до проголошення Універсалу, зайшла до мене (офіцер тоді жив на розі нинішнього проспекту Яворницького та вулиці Мосаковського — Ред.) група наших громадян, які повідомили мене, що Центральна Рада готує на 9.11. свій III Універсал, й при цьому запитали, чи не міг би я влаштувати з цього важливого приводу парад. Я відповів, що після мої інформацій залога цілком підготовлена йти під жовто-блакитним прапором. Умовилися — в день 9.11. о 10-ій годині відбути збірку військ, службу Божу, парад військам, а потім демонстраційну дефіляду по місту. Не гаючи часу, я в той же день оголосив військам наказ” — згадує Михайло Володимирович.

Що цікаво, чутки про український парад відразу ж роздратували місцеву Раду робітничих та селянських депутатів — “Треба було чути, що піднялося в Совіті. Але наша секція (українська фракція — Ред.) почувала вже під собою грунт. Пропозиція винесення мені недовір’я (Совітом) не пройшла. Роздратовані опозиціонери висловилися : “Всеодно ніхто не піде!”, “Війська нам вірні!”. День 8.11. минув нервово, місто якось притихло — всім було ясно, що сторони вступлять у першу сутичку, міряли шанси, в українському таборі був рух, була впевненість, національний момент домынував, споював усіх в одну родину. Я хотів зробити усе за козацькими звичаями, хотів використати день 9.11 аби зміцнити авторитет центральної української влади й місцевої. Вікарний епископ довго не погоджувався особисто освятити нашу урочистість, але я йому сказав, що усю відповідальність беру на себе. Це його задовольнило, і ми полагодили. Щодо причту, то в мене залишилося враження добре, особиливо протидиякон виявляв свою прихильність до нашої демонстації” — згадував комендант міста.

Ранок для Михайла Володимировича був тривожний, — він все ще не мав гарантій як зреагує на подію його гарнізон та місто, — “Рано 9.11. я вартував біля свого вікна, що виходило на проспект, бо майже більша частина гарнізону, особливо більш вартісні на ті часи, — артилерія та кіннота — мали саме переходити біля моїх вікон. Але те, що побачив, перевищило усі мої очікування: залога у повному ладі маширувала на парад, оздобившися національними прапорами, а гайдамацький курінь навіть здобувся на козацькі строї. О десятій годині я був зі своїм штабом і конвоєм на місці параду. Досить велика Соборна площа (у 2015-му році Жовтневій площі повернули історичну назву — Ред.) була заставлена військом, громадськими та урядовими організаціями. Особливо сильно були представлені залізничники, поштовики та відділи Вільних козаків. На правому крилі, під великим, національних барв, губерніальним прапором, стояла губерніальна рада на чолі з товаришем голови професором Бідновим”, — згадує місцевих урядовців Михайло Володимирович. Нагадаємо, що ВАсиль Біднов — один із найавторитетніших істориків Церкви на території колишньої Російської імперії. У 1918-му році за часів правління Гетьмана Скоропадського він очолить кафедру історії у Державному університеті у Кам’янці-Подільському, а з поразкою УНР від’їде у еміграцію до Праги.

“Після прийняття рапорту від командуючого парадом підполковника N, я об’їхав війська і дивом здивувався, бо в лавах побачив чимало вояків — старшин, що по національності були москалі або інші, хоча походженням й з України. Це мені подобалося, бо між ними були прекрасні старшини. Я й досі пам’ятаю начальника учебної команди піших частин, він, здається, був з Орла…Зовнішній вид військ не мав нічого спільного з тим хаосом, що мені доводилося спостерігати у касарнях (казарми — Ред.) Катеринослава” — пише комендант міста.

“Оглянувши війська, я удався до собору, щоб особисто запросити владику у середину військового каре й тим перед усім військом продемонструвати почесну роль церкви в нашій українській державі…Я бачив як військо і натовп опустилися на коліна, коли велетенський прапор, на якому був образ Шевченка, повілі і поважно рушив вздовж фронту військ. Жменькою слів я поздоровив війська з історичною подією, а потім особисто повів їх на почесний марш перед губерніальною радою”.

Після цього процесія пішла вниз вздовж проспекту, де розмішалася міська Дума (знаходилася у будівлі на розі нинішнього проспекту Яворницького та Катеринославського бульвару — Ред.), кілька інших установ та вирушиля прямо до штабу антагоністів, — Ради робітничих та селянських депутатів (“Будинок Губернатора” — Ред.). Тут процесія встановила на будинку Ради синьо-жовтий прапор.

“Помалу протягом одного дня, всі установи вивішують жовто-блакитний прапор…О п’ятій годині пополудні того ж дня, як був парад, я сполучився телеграфічно з Києвом; коло апарату був секретар військових справ С. Петлюра. Я приніс йому поздоровлення від імені військ і поінформував про стан речей — у Києві цьому були раді” — так закінчує опис того урочистого дня Михайло Омелянович-Павленко.

Восени 1917-го року з поглибленням політичної кризи у Росії, Катеринослав буде проголошено частиною Українскої Народної Республіки. Під час першої україно-більшовицької війни він буде ненадовго захоплений червоними. Навесні влада УНР ліквідує царські губернії, Катеринослав стане адміністративним центром землі Січ(Січова земля). 4 квітня 1918-го війська УНР разом із союзними австро-угорцями та німцями звільнять місто від червоних, а у січні 1919-го року влада УНР розпочне перейменування міста у Січеслав.

Михайло Омелянович-Павленко, комендант міста восени 1917-го року
Василь Біднов
Обкладинка "Спогадів командарма"

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


4 роки тому Дніпро позбувся тягаря гріхів і злочинів одного з організаторів Голодомору та офіційно став Дніпром.З тих пір навіть затяті противники узаконення цієї народної назви забули й згадувати про...
Юрій Фоменко

Біля річки Жовтої

1648 року, вночі з 15 на 16 травня, військо Речі Посполитої вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки ...Чим була та битва під Жовтими Водами? Початком визвольної війни? Початком бурж...
Олександр ВАЙС

Окупація

Окупація завжди починається з брехні. Певною мірою окупація і є брехнею. Довгими й марними намаганнями називати речі тим, чим вони не є і привласнюванням їх тими, кому вони ніколи не належали. Наш вип...
Колись Чорний ліс тягнувся від Карпатів до Дніпра, а Голубий ліс на Січеславщині займав майже повністю Петриківський, Царичанський, Магдалинівський, Новомосковський та Павлоградський райони.Про що сві...