App Store Google Play

Чому українці залишають свою країну

29.01.2018 10:00
Чому українці залишають свою країну

Світ змінюється, а разом із ним і причини міграції. Якщо раніше, в 90 відсотках випадків, населення з рідних країн виштовхували бідність, переслідування, голод і епідемії, то тепер, у 60 відсотках, його приваблюють можливості розвинених країн.

Ні для кого не секрет, що кожного дня наша країна стає на кілька вчених менш розумною, майстровитих чоловіків більш безпомічною, активних бізнесменів менш ініціативною, тямущих медиків менш захищеною, найліпших випускників менш перспективною, чуйних жалісливих жінок більш занедбаною… Чому? Скільки їх іще сидить на валізах? Що це за люди? Які їхні погляди? Які цінності? На який термін вони готові виїхати? Від кого? Куди? А чи все зробили, щоб не їхати?

Ми запитали про це в країни.

"Ну, ні, даруйте, — сказали нам у молодій просунутій бізнес-асоціації, — ми не можемо бути спонсорами вашого дослідження, адже в ньому занадто багато політичних питань, у яких немає потреби для вивчення причин, з яких українці залишають свою країну". 

Та DT.UA абсолютно переконане, що в кожної причини є причина. Корінь багатьох наших проблем, що примушують українців виїжджати, не просто в пасивності переважної більшості, а у відсутності навичок об'єднуватися для досягнення спільних творчих цілей. 

Майже 90% населення не бачать потреби в громадянській активності або навіть не розуміє, про що йдеться.

Якщо вмонтуватися в потік хабарів за іспити й курсові в медінституті простіше, ніж підняти студентський бунт; якщо домовитися з кумом про виняток для себе легше, ніж з однодумцями контролювати місцевий бюджет; коли відмовитися від улюбленої професії безпечніше, ніж організувати профспілку й домогтися людських умов від роботодавця; коли відсидітися вдома спокійніше, ніж разом із сусідами застопорити незаконне будівництво на подвір'ї; коли собі дешевше не оформлятися на роботу, не сплачувати податків і повиснути на шиї інших платників своєю липовою субсидією; коли продати свій голос чи не піти на вибори не так морочливо, як контролювати законність проведення кампанії, голосування й підрахунку голосів… Брак активності критично гальмує перетворення території з населенням на державу з громадянами. Громадянська пасивність повертається бумерангом у вигляді безграмотних медиків; атестатів і дипломів замість знань; корумпованих чиновників; вікон, що виходять на чиюсь стінку; "мівінних" доходів; пташиних прав і звірячих апетитів влади. Словом, усього того, від чого прагнуть виїхати залишки тих, ким славилася Україна, — дешеві білі й якісні сині комірці.

За різним даними, за межами України заробляють на життя від шести до восьми мільйонів наших громадян. Втім, частково вже не тільки наших, бо тенденція "виїхати, заробити й повернутися" переростає в "виїхати, влаштуватися й залишитися". Навіть офіційна статистика відображає цей тренд — кількість зареєстрованих безробітних за 2017 рік скоротилася з 429 тис. осіб у січні до 354 тис. у грудні, але кількість вакансій на українському ринку праці, навпаки, за цей самий період зросла з 47 до 50,5 тис. (Держслужба зайнятості). З тих, хто ще не сів у поїзди й маршрутки, що йдуть на Захід і Схід, — майже 30% живуть із думкою про те, що це слід зробити. 64% заявили, що не замислювалися про те, щоб виїхати з України. 

Препаруючи отримані цифри, ми стикаємося з передбачуваною, але від цього не менш тривожною картиною: з тих, хто має намір покинути Україну, 55% — молодь у віці від 18 до 29 років; 44 — від 30 до 39 років; 33% — 40—50-річні. Країна в її нинішньому стані не може закрити цей пролом. Гостру нестачу інтелектуалів, висококласних фахівців і людей з руками, що виросли не з нижніх плечей, Україна відчуває вже сьогодні. З тих, хто готовий шукати щастя на чужині, 40% — люди з вищою освітою; 27,6 — із середньою спеціальною; 23,2 — із середньою і 17,8% — із неповною середньою освітою. 

Міжнародна організація з питань міграції зазначає, що серед вивчених нею країн південного сходу Європи українці становлять найбільшу частку трудових мігрантів із вищою освітою (дослідження 2016 р.). І саме в цьому бачать головну загрозу для України, яка стрімко втрачає освічених і досвідчених фахівців (інженерів, лікарів, фахівців ІТ-сектору, агрономів і викладачів). Ба більше, для самих людей це теж згубно, адже кваліфіковані трудові мігранти втрачають згодом свої навички, бо часто займаються "непрофільною" діяльністю — один з трьох українських мігрантів із вищою освітою виконує роботу, яка не потребує такої високої кваліфікації.

Як показало опитування КМІС, 53% з тих, хто вже має досвід роботи за кордоном, хочуть його повторити знову, а от 43% тих, що добували хліб на чужині, не хочуть повертатися до такого досвіду знову. 

 

Замислюються про те, щоб виїхати з України, 32% всього чоловічого населення країни і 27% — жіночого. Найбільш уразливий Західний регіон — 34% його жителів планують виїхати. У центральному такі плани виношують 27%, на Півдні країни — 29% і на Сході — кожен четвертий житель. 

Ліпшого життя шукають, в основному, жителі маленьких містечок, 34,5% яких замислюються про від'їзд; за ними готовий піти кожен третій житель великих міст (від 100 до 500 тис. населення); 30% городян півмільйонників і мільйонників косують у бік кордону; 26% — готові залишити село; 25% — селища. 

Враховуючи мільйони тих, що вже виїхали, і розуміючи масштаб тих, хто має намір, стає ясно, що людська кровотеча набула масштабів загрози національній безпеці. В усьому світі, скажете ви, міграція в тренді, включаючи низку найрозвиненіших країн. І ми не будемо сперечатися. Молодь їздить по світу за робочими місцями, низькими податками, новими враженнями. Але якщо з Великої Британії хтось їде, наприклад, до США, то на його місце приїжджає поляк, чий стільник у Польщі закорковує українець. А хто приїжджає в Україну? Хто ввіллється до нас, поповнюючи втрачену кров? І це запитання не пустої національної цікавості. Це запитання професійного й культурного рівня донорської крові. Однак відповіді на нього ні кількісної, ні якісної в нашої країни немає. 

За прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, якщо показники народжуваності, тривалості життя й міграції залишаться незмінними, то до 2050 року в Україні залишиться не більше ніж 32 млн жителів, при цьому частка громадян старших за 60 років зросте в півтора разу. І це з урахуванням тільки демографічного чинника, без міграційного убування.

Хтось скаже, що замислюватися про від'їзд не те саме, що бути до нього готовим. Багато хто мріє про струнких білявок, навчання в Гарварді, океанську яхту й розмову без свідків із тренером національної футбольної збірної. Але не всі наважуються підійти до снаряда. Саме тому наступне наше запитання звучало так: "Чи готові ви виїхати з України?" 

Дивна річ, готових виїхати з країни виявилося більше, ніж тих, хто замислюється про це. Втім, що тут дивного, якщо в нас у країні тих, хто голосує, — більше, ніж тих, хто замислюється. У низькому старті, як установили соціологи, стоять 6% жителів нашої країни. Очікують виклику до лінії — 11%. А на лаві запасних сидять іще 20%. Саме в цих 37% людей ми й запитали: "Чому ви хочете виїхати?" 
 

На основній причині міграції українців зупинимося трохи докладніше. Як бачите, 45% опитаних готові виїхати за кордон для того, щоб отримувати більше грошей, що сумно, але передбачувано. З початку кризи, нагадаємо, у нас стрімко зріс такий показник як "рівень абсолютної бідності" — з 3,3% в 2014-му, до 5,8% в 2015-му (Світовий банк). Підвищення мінімальної зарплати, яке було необхідністю, не змогло компенсувати глибини падіння. Середня зарплата в Україні на листопад 2017-го становила 7479 грн, або 213 євро за актуальним курсом. Водій вантажівки або автобуса в Польщі заробляє від 2800 до 4000 злотих, або 700—900 євро на місяць, і роботодавець готовий його не тільки годувати й забезпечити житлом, а й документи за нього оформити.

Власник "Нової пошти" В'ячеслав Климов і деякі інші бізнесмени неодноразово наголошували, що роботодавці, передусім бізнесмени, повинні не словом, а ділом реагувати на відплив кадрів з України і почати боротися за людей, поліпшуючи фінансові та інші умови праці, стимулюючи співробітників залишатися в країні. Судячи з даних, отриманих КМІСівцями, цей почин захотіли або змогли підтримати далеко не всі роботодавці. Схоже, мало хто усвідомив, який провал їх очікує за кілька років на ринку праці. Дослідження, проведене DT.UA, не в останню чергу покликане допомогти побачити масштаб проблем і почати діяти невідкладно. 

Та повернімося до інших причин від'їзду. Майже 32% громадян України хочуть жити в комфортнішій для життя країні. Що гірко, але зрозуміло. Адже ми з вами не знайшли однієї таблетки від некомфортного життя. А рутинні щоденні зусилля з його завоювання — це не для 70% з нас. 

13% найчастіше готові залишити батьків тут, щоб урятувати дітей там. 

Майже кожен десятий не почувається в Україні в безпеці. І їх, котрі живуть у раю для бандитів 1990-х, які нині знову почуваються на коні, для захоплених "гастролерів" і здичавілих бойовиків, можна зрозуміти. 

Боляче відпускати 9% тих, хто не може професійно реалізувати себе в країні. Але інженери заводу "Антонов", котрі роблять ремонти в Голландії, — це злочин можновладців, яким потрібен був не прапор України на бортах нових літаків, а офшорний прапорець над власною яхтою. 

Майже 9% не вірять у майбутнє нашої країни. Що ж, мають право. Запитання: чи воювали вони за нього? Нехай не в прямому, а навіть у переносному значенні цього слова. 

А близько 7% із тих, хто готовий виїхати, не можуть знайти в країні роботу. Від'їзд за кордон, як спосіб знайти заробіток, в Україні розвинений значно сильніше, ніж міжрегіональна трудова міграція. Роботу шукають в обласних центрах і, головним чином, у столиці. А щоб із Сум та в Тернопіль, а з Волині в Харків — то нечасто. У результаті текстильники страждають без жіночого цехового тепла, за кермом муніципальних автобусів у Львові — гості з Середньої Азії, в тепличних комплексах нема кому доглядати полуницю, а у великих містах — старих. 

Тепер розберімося з тим, як надовго планують виїхати з країни ті, хто з різним ступенем готовності заявив про намір виїхати з України. 

Як бачимо, кожен четвертий з них має намір шукати за межами Батьківщини схованку від неї ж, адже 26% планують перечекати за кордоном лихоліття, поки в Україні все — очевидно, саме по собі — врегулюється й розквітне. 

Зрозуміла позиція тих, хто не хоче виривати себе з коренем, а прагне на сезонних закордонних роботах, головним чином будівельних і сільськогосподарських, зміцнити фінансове становище. Наприклад, у 2015-му з 493 тис. дозволів на проживання в ЄС, виданих українцям, 87% видала Польща, практично всі були короткостроковими — від 3 до 12 місяців і оформлені на час сезонних робіт. Зазвичай частка виданих "трудових" дозволів на тимчасовий виїзд за кордон у країнах нашого регіону не перевищує третини від загальної кількості, але в Україні понад 75% усіх документів оформляється "для виконання оплачуваної роботи". Ці люди не роблять кар'єри всередині України; не сплачують податків у бюджет. Вони просто шлють і шлють горбом зароблені гроші старим і дітям додому. Пропускаючи дитинство синів і дочок, піддаючи випробуванням сімейні узи, часто створюючи дубль-родини в країнах-годувальницях. Їхнім грошам часто заздрять. Але чи варто заздрити такому життю?

14% готових виїхати з країни — категоричні, і їх не лякає слово "назавжди". 

А от 12% мають іншу мету — заробити грошей і таки відкрити свою справу в рідній країні. Напевно, тут доречно запам'ятати, що в Україні, станом на 2017 р., було зареєстровано 1 млн 800 тис. підприємств, з яких, за даними Держстату, 1,5 млн — ФОП. І при цьому, згідно з нашим опитуванням, тільки 11% громадян намагалися відкрити свою справу. 2,7%, за визнанням респондентів, є успішними, 8,3 — оцінили свій досвід як невдалий. Сподіваємося, невдовзі країна усвідомлено потребуватиме ініціативних людей, здатних організувати й утримати на плаву малий бізнес, а не стати частиною схем ухилення від податків, що їх використовують торговці ювеліркою, побутовою технікою, брендовим одягом тощо, для чого й слугує левова частка зареєстрованих ФОП-єдинників.

Кількість українських студентів в іноземних вишах на початок 2014/2015 навчального року становила 40 тис., за рік — уже 59,6 тис., ще через рік — понад 68 тис. (дані CEDOS). За десять років кількість українських студентів у Польщі зросла в 11 разів (!), українці — половина всіх іноземних студентів у цій країні.

3% хочуть покинути країну, поки не закінчиться війна. Занадто мала величина для того, щоб зрозуміти: це, в основному, ті люди, які не змогли облаштуватися в мирній частині України, покинувши рідний дім на обпаленому Сході, або ті, хто тікає від військкомату.

Кого ж ми винуватимо в тому, що країна стала такою некомфортною для мільйонів її жителів? 

 

 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Максим Мірошниченко

Інтелектуальні пітекантропи

Сьогодні у Раді цілий шабаш інтелектуальних пітекантропів. Але мажоритарник Шахов, на мою скромну думку, - хедлайнер цієї туси. У його виступі проти ринку землі ми почули посилання на спартанського ца...
Осінь. Пожовклі листя лежать на землі, вологе повітря обгортає тебе настільки, що ти починаєш відчувати, як воно намагається пробратися до кісток. А тим часом через сіре небо пробивається сонце, щоб с...
Марія СОЛОМОНОВА

Гроші як токсичний елемент

Не завжди гроші – це лише гроші. Іноді вони перетворюють людину на токсичний елемент, який отруює великі території та чинить небезпеку державності країни........Ще зовсім недавно, у розпал перед...
Після української заяви про розпуск лднр, м'яч недовго був на половині поля росіян. путін висунув і свою вимогу - імплементація "формули Штайнмаєра" в українське законодавство. Причому ці вимоги путін...