App Store Google Play

Як у гетьманському Катеринославі розганяли громадських активістів та страйкарів

31.07.2017 18:00
Як у гетьманському Катеринославі розганяли громадських активістів та страйкарів

Всеукраїнський залізничний страйк 1918-го

Наприкінці липня 1918 року в Катеринославі влада почала активно згортати страйки залізничників, що повністю паралізували рух не лише в межах Запорізької залізниці (у часи Гетьманату Скоропадського називалась нинішня Придніпровська залізниця), а й взагалі по усій території Української Держави. Страйки почалися 14 липня на станціях Здолбунів, Коростень та Сарни (Київська та Волинська губернії). Залізничники вимагали скорочення робочого дня до 8 годин (при Скоропадському було встановлено 12-годинний), підвищення заробітної плати та звільнення політичних в’язнів (Скоропадський встановив авторитарний контрреволюційний антисоціалістичний режим, який переслідував страйковий рух та соціалістів). Уже 20 липня страйки охопили практично усі залізниці України, Білорусі, Бессарабії (де була проголошена Молдовська Народна Республіка) та у Криму (напряму керувався Німеччиною, а у листопаді півострів мав увійти до складу Української Держави на правах автономії). Ці страйки загрожували не лише нормальному сполученню між містами України, але у першу чергу ставили під загрозу поставки продовольства з України до Німеччини та Австро-Угорщини. Саме ця обставина змусила країни Центрального блоку держав обумовити перемир’я та союз з Україною.

Не став виключенням і Катеринослав. Запорізька залізниця розташовувалася в одній з важливих аграрних та промислових губерній України і вмить усі надважливі для Австро-Угорщини поставки збіжжя, сала та м’яса припинилися. Як доповідала Державна Варта, страйкарі (а їх кількість досягла до 200 тисяч) активно співпрацювали з більшовиками, що підписали перемир’я з Українською Державою однак вели активну підпільну роботу щодо організації повстання та готували вторгнення зі Сходу. Зв’язки страйкарів з Москвою підтверджували і свідчення членів КП(б)У, штаб-квартира якої знаходилася у Москві. До страйків долучилася і ліва українська прореслубліканська опозиція, яка ще півроку тому за існування Української Народної республіки вела війну з більшовиками. Після того, як стало ясно, що Державна Варта (силова служба при Міністерстві Внутрішніх Справ) не в змозі заспокоїти робітників залізниць, до каральних дій долучилися австрійські та німецькі війська.

Катеринославські робітничі страйки

У Катеринославі ситуація була складною ще до Всеукраїнського страйку, - після перевороту гетьман Скоропадський відновив приватну власність. Відтак гетьманська адміністрація Катеринослава мала повернути у власність іноземним капіталістам заводи після «націоналізації» їх більшовиками та «балансоутримуванням» Українською Народною республікою. При чому капіталісти заставали пограбоване колишнє господарство, оскільки більшовики за три місяці своєї влади у місті активно вивозили устаткування заводів та фабрик у Росію, де розгорталася громадянська війна. Відтак при гетьманській адміністрації у місті фабрики та заводи не могли вийти на дореволюційний рівень виробництва, тому у місті ріс рівень безробіття. Так, наприклад у липні за офіційною статистикою нараховувалось 20 тисяч безробітних, а восени їх стало уже 60 тисяч, що були надзвичайно великими цифрами для 300-тисячного міста.

Уже у червні в місті почалися страйки працівників різних фабрик та заводів. Так 26 червня почався страйк на фабриці «Зеноль», а згодом на гільзових фабриках Геллера та Авруха, що автоматично виводили страйки на рівень саботажу та надавали їм антидержавного забарвлення. 20 липня до страйку долучилася Запорізька залізниця, а згодом ще й міська електростанція. Губернський центр не лише опинявся під загрозою сполученнями з іншими містами, але ще й фактично могло бути повністю знеструмленим. Адміністрація почала погрожувати страйкарям австрійськими військово-польовим судами, що не надто горіли бажанням виясняти вимоги робітників, толерантно відноситися до їх політичної позиції. Уже сама приналежність до страйкового руху загрожувала ув'язненням (адже при Скоропадському діяла заборона на страйки), а будь-який стосунок до більшовицьких структур міг заставити австро-угорське командування просто розстріляти людину. Однак страйкарі уже не сильно звертали на погрози. 23 липня на стовпах міста з’явилася відозва страйкового комітету, що закликала робітників не виходити на роботу навіть під загрозою військово-польових судів.

Страйкарів насильно притягали на роботу, виселяли з квартир та вивозили у Австрію

Влада почала активну протидію, - управління Запорізької залізниці (розташовувалося на нинішньому місці управління ПЗ) взяла під охорону Державна Варта, вона з склала списки працівників, що не виходили на роботу. Про стан тих справ свідчать повідомлення з управління залізниці, - «У паровозному депо знаходяться багато арештованих військовою владою машиністів, кочегарів, слюсарів, вугільників та інших працівників, яких насильно під охороною саджають на поїзди, що відправляються (у Австрію - Авт). Багатьох знаходять на квартирах та приводять на роботу». Так 27 липня під конвоєм були доставлені на свої робочі місця деякі працівники електростанції, що переховувалися у місті від Державної варти та австро-угорських військових. Ця покращило ситуацію у місті з подачею струму.

Набагато радикальніші дії чинила австро-угорська військова адміністрація. Страйкарів попереджали, штрафували, чотирьох чоловік віддали під військово-польовий суд, виселяли з квартир та в окремих випадках вивозили за межі Української Держави. Так, наприклад, телеграфіста станції Катеринослав, Петра Овсянникова, вивезли до Австрії за те, що чоловік розповсюдив по станції постанови страйкового комітету. Поступово ціною таких неймовірних зусиль страйки вдалося вгамувати. Так в Одесі за гратами опинилося біля 200 чоловік, а у Києві, - 1500. У Катеринославі робітники змушені були покидати місто у пошуках кращого життя, - відбували головним чином у Росію. Відтак за свідченням сучасників, уже за Харковом та Білгородом при проходженні митниці багато людей лише тоді дізнавалися про кордони Української Держави та червоної Росії.

Була й інші альтернативи, - багато робітників активніше долучалися до протесаного руху та співпрацювати з опозицією чи більшовиками, що перебували у підпіллі. Це збільшувало потенціальну базу для антигетьманського повстання, - багато з українських лівих уже почало розуміти, що скоро гетьманат впаде, а комуністи з Москви взяли прямий курс на повстання та намагалися завербувати якомога більше робітників у підпільні комітети та працювали над створенням розгалуженої структури руху. Крім того, багато робітників йшли у кримінал. Уже восени у місті погіршиться криміногенна ситуація і мешканці Катеринослава перестануть з’являтися на вулицях міста з настанням темряви. Після того, як злочинці переключаться на нальоти на квартири, родини у місті, йдучи до сну, обов’язково лишали когось на чергуванні, - аби при пограбуванні хоча б хтось у квартирі не спав та зміг розбудити мешканців. Державна Варта почне створювати квартальні самооборони, що патрулюватимуть свої райони міста.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Ярема ГАЛАЙДА

Більше агресії!

Давно кажу: Біда українців - це, нав‘язана їм ззовні, оборонницька психологія. Ми типу такі миролюбні, такі добрі і тихі, що аж за край. І на чуже не зазіхаємо, і всіх ми поважаємо, і до всіх до...
Регулярно чую від мешканців нашого міста, що тут немає роботи. При цьому, від керівництва міської ради (та їхніх партнерів) постійно лунають скарги на те, що в місті нікому працювати — кляті лях...
Не можу спокійно заснути. З голови не йде розмова з таксистом...Йому безперестанно телефонує жіночка, яка волає в слухавку. Він пояснює: "Я с клиентом"... На третій дзвінок відповідь: "Дура, я зарабат...
Ярема ГАЛАЙДА

Легенда про павучка

Її пов‘язують з Робертом І Брюсом, королем Шотландії 1306 - 1329.І вона має два варіанти. Хоча суть в неї одна.Згідно з одним з варіантів, після ніщивної поразки при Дарлі у 1306 році Брюс відст...