App Store Google Play

Чи повториться історія сторічної давнини?

27.07.2017 18:00
Чи повториться історія сторічної давнини?

Спершу я процитую два документи.

Документ перший. «Влада на території Української республіки віднині належить виключно радам робітничих, солдатських і селянських депутатів; на місцях — повітовим, міським, губернським та обласним радам, а в центрі — Всеукраїнському з’їздові рад робітничих і солдатських депутатів, його Центральному Виконавчому Комітетові й тим органам, які він створить. Україна проголошується Республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів».

Документ другий. «Ми, представники колишніх регіонів України (за винятком Криму), заявляємо про заснування нової держави, яка є правонаступницею України. Ми згодні з тим, що нова держава буде називатися Малоросія, бо сама назва Україна дискредитувала себе... Це підтримали представники Харківської, Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської, Миколаївської, Одеської, Сумської, Полтавської, Чернігівської, Кіровоградської областей, Києва і Київської області, Черкаської, Рівненської, Волинської, Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської областей».

Між цими документами — без кількох місяців століття. Але обидва вони знаменують намагання Росії (під червоними чи трикольоровими прапорами — особливої різниці тут немає) деконструювати чинну Українську державу, натомість створити на українських теренах повністю підпорядковане собі маріонеткове квазідержавне утворення. В обох випадках документи ці ухвалювали самозванці — сто років тому передусім представники більшовицьких фракцій кількох десятків місцевих рад і втікачі з Києва, які оголосили себе «всеукраїнським з’їздом рад» (легітимний з’їзд перед тим відбувся у столиці), в другому — взагалі невідомо ким; в обох випадках ті, що проголошували «утворення нових держав», представляли щонайбільше 10% населення України. І в обох випадках опорою «державотворців» були російські окупаційні війська, без яких ця публіка не протрималася б і тижня.

Охочі можуть пошукати й інші паралелі — вони існують, це факт. Я ж хочу звернути увагу читачів на той чинник, який відіграв фатальну для суверенної України роль століття тому і відіграє неабияку роль у реалізації плану нинішніх агресорів щодо «перезагрузки правящего режима в Украине» (Путін): на безберегу свободу слова і потужні пропагандистські проросійські мас-медіа.

Століття тому, вміло користуючись безберегою демократичністю української влади, російські більшовики та їхня агентура розкладали зсередини військо та державний апарат і засипали міста та села УНР безплатною агітаційно-пропагандистською пресою, яка на всі заставки лаяла «українських буржуазних націоналістів» (хоча насправді 90% із них були соціалістами) та обіцяла незчисленні блага від дружби з Росією. Ба більше: Центральна Рада навіть наприкінці 1917 року, коли вже російська агресія стала фактом, так і не наважилася закрити київські і провінційні більшовицькі видання, які відверто готували місцевих прихильників партії Леніна і Троцького до збройного повстання на підтримку зовнішньої агресії. Ну а слідом за газетною тріскотнею про «озвірілих націоналістів» (на щастя, телебачення тоді ще не винайшли) пішли в бій «добровольчі» загони під прапорами і від імені «радянської УНР» зі столицею в Харкові. Насправді в більшості то були послані з Росії війська, проте їм було наказано зватися «українськими» (Ленін спеціально наголошував, зокрема, що Володимир Антонов-Овсієнко, чиї загони захопили Харків, тепер мусить «писатися просто Овсієнком»). Це дало змогу більшовицькому уряду на демарші уряду УНР відповідати, що, мовляв, ніякого вторгнення з Росії немає, і війну проти «націоналістичного режиму» ведуть «повсталі робітники та селяни України», що це не агресивна з боку Росії, а суто українська громадянська війна. Ця дезінформація, вміло поширювана більшовицькими газетами, відіграла велику, якщо не вирішальну, роль у розкладанні і військових формувань, і цивільних служб УНР...

А тепер — увага! — ще одна цитата. «Офіційно світом визнана анексія Криму — це захоплення і приєднання, і ні слова про Донбас. Тобто присутності російських військ на Донбасі, за заявою Туки, який є офіційною особою, підтверджень немає, доказів немає, Гаага не визнала», — наголосив у виступі в ефірі телеканала Zik позафракційний депутат Євген Мураєв. — На сході, я вважаю, триває громадянський конфлікт. Тому, що 50 тисяч з одного боку воює українців і 50 тисяч — з іншого. Про це говорив Юрій Тандіт. Я впевнений, що Росія допомагає стороні так званих «ДНР» і «ЛНР» грошима, технікою, інструкторами. Так само, як допомагали США ЗСУ і Нацгвардії. Це типовий громадянський конфлікт. А важке озброєння вони знайшли на складах і підібрали залишене після Дебальцевського та Іловайського котлів».

Ось так. «Знайшли» і «підібрали». Ті самі «трактористи і шахтарі», про яких говорив Путін. У цьому сенсі навіть Стрілков-Гіркін значно чесніший за депутата, що вважається українським: він у теледебатах із Навальним заявив, що важку техніку привів із Криму — зрозуміло, через російську територію. Ну а те, що цю техніку (нехай навіть із числа захопленої росіянами української) люб’язно надав йому Кремль, і говорити не доводиться. Цікаво тільки, де «українці» з Донбасу «підібрали» ту військові техніку і спорядження, які перебувають виключно на озброєнні армії РФ, — від крупнокаліберної снайперської гвинтівки «Выхлоп» до танків Т-72Б3 і броньовиків БПМ-97?

Ту саму пісню, що Мураєв, співає й «журналіст» Руслан Коцаба, який не лише повторює тезу про «громадянський конфлікт», а й займається відвертою агітаційно-пропагандистською діяльністю у стилі агентів Леніна і Троцького у 1917-му, мовляв, геть війну, вигідну «злочинному режиму». А ще Коцаба відверто схвалює російську анексію Криму — мовляв, кримчани правильно зробили, що пішли під Москву (начебто вони самі пішли, без спонукання з боку «зелених чоловічків» Гіркіна і Ко), та знімає на відео навчання територіальної оборони з відбиття штурму адміністративних споруд у Києві й викладає це відео в інтернеті, тобто діє, на мою думку, як банальний шпигун (вгадайте з одного разу, чий), чи не так?

Я назвав тільки двох сучасних персонажів, які діють у стилі «журналістів» і «політиків» столітньої давнини, а їх чимало по всій Україні, і користуються вони можливостями, які їм надає як беззуба чинна влада, здатна боротися лише з тими, кого вважає своїми конкурентами в демократичному таборі, так і різного ґатунку «національні» та «незалежні» журналістські організації, лідери яких роблять — свідомо чи здуру — все від них залежне, щоби Путін мав змогу або просто окупувати Україну, або посадити тут маріонетковий «малоросійський» режим. Невже повториться історія сторічної давнини?

Газета "День"

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Юрій Фоменко

Щеплення кавунам

Вересень 76-го. Пійманий на колгоспному баштані старшокласник, домовився з моїм товаришем, що той помститься сторожеві. Помста була організована без затримки!На ранок ми з ветеринарними шприцами зроби...
Так вже склалось в українській національній традиції, що практично у кожній родині є певного роду звичай час від часу навідувати померлих родичів, аби утримувати їх могили у належному стані. Це є вияв...
Що таке історія без філософії? Просто набір суперечок академічних істориків. І ті суперечки вже завели в такі тупіки суспільство … що виходити з них потрібно десятиліттями. А з деяких тупіків і...
Максим Мірошниченко

Україна, формула Штайнмайера...

В юності, коли читав як розчленували Першу Чехословацьку республіку, ніяк не міг второпати, як п'ята армія у Європі з доволі нормальним озброєнням та укріпрайонами у гірських, важкодоступних Судетах м...