App Store Google Play

На шляху з варяг у греки

6 Липня 14:00
На шляху з варяг у греки

На острові Березань при впадінні Дніпра у Чорне море є залишки найдавнiшого грецького поселення у нашiй краïнi – мiста Борисфенiда, що виникло у серединi VII ст. до н. е. Не дивно, що вже скоро 200 рокiв воно користується увагою дослiдникiв. Один з них – професор Е. фон Штерн – у 1905 р. знайшов тут унiкальну рiч – рунiчний камiнь з написом, подiбний до тих, що ïх ставили вiкiнги на пам’ять про рiзнi подiï та людей. На невеликiй вапняковiй плитi, що тепер прикрашає експозицію Одеського археологічного музею, викарбувано: «Грані зробив цей могильний насип за Карлом, своїм товарищем». На підставі особливостей мови та написання рун вчені визначили, що Грані та Карл походили з острова Готланд i жили в ХI ст.

Перенесемося тепер далеко на пiвнiч, на шведський острiв Готланд, що у Балтiйському морi. Тут, є музей, де зберiгаються десятки рунiчних каменiв. З мiсцевостi Пiлгард походить одна з таких брил другоï половини Х ст. Текст на нiй повідомляє: «Яскраво розфарбовані, встановлені ці камені. Хакб'ярн та брат його Хродсвіл, Ейстейн, Еймунд разом поставили ці камені у пам’ять за Хравном на південь від Ровстейна. Вони дійшли аж до Айфору. Віфіл вів загін».

Пiлгардський рунiчний камiнь

Айфором, як вiдомо, звали тисячу рокiв тому найбiльший порiг на Днiпрi – Ненаситець. Мешканцi острова Готланд могли потрапити до нього, прямуючи так званим «Шляхом iз Варяг у Греки», про який ми знаємо з «Повісті минулих літ» монаха Нестора. Варяги, або нормани, чи вікінги відіграли величезну роль в житті Європи та України зокрема. Вони не тільки дали ім'я «епосі вікінгів» VIII – I пол. ХІ ст., але й заснували князівську династію Рюриковичів. У 882 р, вони утвердилися в Києві з тим, щоби контролювати тутешні торгові шляхи, а потiм років за сто розчинилися серед місцевих слов'ян. Сьогодні більшість вчених поділяють думку про те, що назва «Русь» походить від фінського слова Ruotsi, яким жителі Східної Прибалтики у VIII – IX ст. називали вікінгів. Прямуючи по Дніпру, долаючи його пороги, армади Русі під проводом князів Аскольда й Діра з'являлися під стінами Цесарограда у 860, 866 та 874 рр. Тим же шляхом пройшов князь Олег у 907 р., його посольство у 912 р., князь Ігор Рюрикович у 941 та 944 рр., його дружина Ольга у 955 р., їхній син Святослав у 967, 969 та 971 рр., син Святослава – Володимир у 988 р.

Звісно, на шляху «у Греки», на порогах бували не тільки князі, їх війська, а й безліч купців з Русі, Візантії, арабських та скандинавських країн. Про те ж, як пороги долали, повідав нам імператор Костянтин VII Багрянородний, що у 908 – 959 рр. займав візантійський трон. Для свого сина Романа він написав таємний твір-повчання, відомий сьогодні під назвою «Про управління імперією». Костянтин згадує сiм порогів, наводячи ïх назви роською та слов’янською мовами. Більшість дослідників твердять, що «роські» назви мають скандинавське походження. Це – Ессупі (Кодацький), Улворсі (Лоханський), Геландрі (Дзвонецький), Аіфор (Ненаситець), Варуфорос (Вовнизький), Леанді (Будило?) та Струкун (Вiльний?). Найбiльше iмператор придiляє уваги опису порогу Айфор, по-слов’янськi званого Неасит, «бо в каменях порогу гніздяться пелікани». Отже, «біля цього порогу всі пристають до берега носами уперед, з ними виходять призначені для несіння сторожі мужі та йдуть. Вони невсипно сторожують через печенiгiв. А решта, взявши речі, що були в них у човнах, проводять рабів у ланцюгах суходолом протягом шести миль, поки не минуть поріг. Далі також одні волоком, інші на плечах, провівши свої човни по цей бік порогу, зіштовхнувши їх у ріку та внесши вантаж, входять самі й знову відпливають».

Iсус благословляє Костянтина Багрянородного. Зображення на кiстянiй платiвцi.

…Пiсля проходження останнього порогу роси, за словами Костянтина, минають перевоз Крарія, пiзнiше вiдомий, як Кiчкаський, а далi     «досягають острова, званого Святий Григорій. На цьому острові вони здійснюють свої жертвоприношення, бо там стоїть величезний дуб: приносять у жертву живих півнів, устромлюють вони і стріли навкруги дуба, а інші – шматочки хлібу, м'ясо й що має кожен, як велить їхній звичай. Кидають вони й жереб про півнів: чи залізати їх, чи з'їсти, чи відпустити їх живими. Від цього острову роси не бояться печенiга...».

Острiв Святий Григорій – це Хортиця. Хто й чому дав ïй християнське ім'я в язичницькі часи, нам не відомо. Не знаємо й те, де саме стояв святий для язичників дуб. Що ж до печенiгiв – то за словами Костянтина Багрянородного «роси переймаються тим, аби мати з ними мир». Та досягти цього вдавалося далеко не завжди. Серед багатьох загиблих вiд рук печенiгiв був i один з найвiдомiших руських князiв – Святослав Iгоревич.

Наводячи жах на сусідів, Святослав усе своє княжіння провів у походах: «Ти, княже, чужої землі шукаєш і дбаєш про неї, а свою полишив» – докоряли йому співвітчизники. Смерть спiткала його у 972 р. Польський історик ХV ст. Ян Длугош писав: «У той час, як князь Русі Святослав повертався з Грецької землі, куди ворожо вдерся, й віз грецькі трофеї, його вороги печеніги, сповіщені деякими русами та киянами, виступають зі всіма силами й легко перемагають Святослава та його військо, як через те, що воно було обтяжене здобиччю, так і тому, що билося у незручному місці. Сам Святослав, намагаючись продовжити битву й зупинити втечу своїх воїнів, живим потрапляє до рук ворогів. Князь печенігів на ім'я Куря, відрізавши йому голову, з черепа, прикрашеного золотом, робить чашу, з якої мав звичку пити на знак перемоги над ворогом, щоденно згадуючи свій тріумф».

Де конкретно загинув князь та його вiйсько, точно не знає нiхто. У 1913 р. за iнiцiативи Д. І. Яворницького на скелi Монастирко над найбiльшим, Ненаситецьким порогом була встановлена чавунна плита з написом: «В 972 году у Днепровских порогов пал в неравном бою с печенегами русский витязь князь Святослав Игоревич». Крiм того, на о. Хортиця, поряд зі скелею Верхня Голова, стоїть пам'ятний знак з таким текстом: «Пам'ятка історії. Імовірне місце загибелі князя Святослава Ігоревича в 972 р.». Ця версія виникла завдяки одному з визначних відкриттів Днiпробудiвськоï археологiчноï експедицiï.

Пам'ятна плита у селi Микiльське-на-Днiпрi з написом про загибель Святослава. Свiтлина 1930-х рр.

…Восени 1928 р. тривали роботи по очищенню від м'яких нашарувань осушених котлованів під основу майбутньої греблі Дніпрогесу. Буквально кожного дня в товщі річкового намулу траплялися знахідки – особливо багато в лівобережному котловані. Саме тут були знайденi широко вiдомi сьогоднi п’ять «мечiв Днiпробуду». Зазвичай цю знахiдку сприймають, як один єдиний комплекс. Та деякi дослiдники iншоï думки. Так, археолог А. В. Комар, проаналiзувавши пов'язані зі знахідкою документи, припускає, що насправді п'ять мечів слід поділити на окремих групи. Тобто знайдені вони були у різний час, можливо, різними робітниками. Багато років по тому, в листопаді 2011 р. було здійснено ще одне подібне відкриття. Менш ніж за 2 км від дніпробудівської знахідки з дна Старого Дніпра дiстали меч, який миттєво охрестили «мечем Святослава».

Чотири з п'яти мечiв, знайдених у 1928 роцi на Днiпробудi.

Згадані мечі отримали в науці умовну назву «каролінгських», через те, що зброя такого типу виникла в імперії Карла Великого. Ще ïх називають «норманськими», бо саме нормани-вікінги доклали рук до розповсюдження їх по Європі, і саме в язичницьких могилах Скандинавії їх знайдено найбільше. Всі ці мечі, як правило, мають навершя, багато прикрашені геометричним та плетеним північноєвропейським орнаментом із застосуванням різних кольорових металів, сріблення та золочення. Чотири «дніпробудівських» мечі, як і «меч 2011 р.» на лезі мають клеймо у вигляді напису «ULFBERHT». Це – найбільш розповсюджене серед багатьох європейських клейм. Вироби з ним відомі по всьому континенту. Ulfberht – ім'я, певно, якогось уславленого франкського майстра, яке згодом стало родинною маркою й закріпилося за великою групою зброярів та майстерень. Мечі «ULFBERHT» з'явилися ще наприкінці ІХ ст., а у другiй половинi Х-го ïх було особливо багато. Дослідники припускають, що таємничий Ulfberht працював на середньому Рейні в області Мааса, приблизно між західнонімецькими містами Майнц та Бонн. Однак, мечі згаданої марки були настільки популярними, що уславлене ім'я могли «незаконно» використовувати майстри різних країн, в тому числі Русі та Скандинавії.

"Меч Святослава", знайдений у 2011 роцi у Старому Днiпрi

Технологія виробництва мечів була не тільки надзвичайно складною, але й таємною. Майстрів-мечників вважали чаклунами, навіть боялися їх. Гарний меч – справжня коштовність. Вартість меча з піхвами у франків дорівнювала сімом коровам, а на Сході він іноді коштував 1000 єгипетських дінар, що у 300 разів перевищувало вартість деяких місцевих клинків. Мечі, подібні знайденим у Дніпрі, є справжнім символом епохи вікінгів. Вони відігравали у житті варяга-руса величезну роль. Князь Святослав у своєму ставленні до зброї був достойним нащадком варяга, про що свідчить випадок з подарунками візантійських послів у 970 р.: «І принесли йому меч, і він, узявши, став милуватися ним, і хвалити, і дякувати цесареві. І прийшли послані назад до цесаря, і повідали все, що було. І сказали бояри: «Лютим буде сей муж, бо майном нехтує, а зброю бере. Згоджуйся на данину».

Та чи міг Святослав, або хтось з його воїнів тримати в руках саме ті мечі, що знайшли робітники у котловані Дніпробуду? – Звісно, у принципі міг, але ж як це довести? Ви спитаєте: «Невже коштовна зброя могла потрапити в Дніпро за якихось інших обставин, окрім ворожого нападу?» – І таке могло бути. Згадаємо: мечі знайдені під лівим берегом Дніпра, а саме з берегу можна було б чекати печенізького нападу. Отже, боячись ворожих стріл, руси проводили б судно не вздовж берега, а ближче до середини ріки. Тоді – як ці вишукані, надзвичайно майстерно виконані вироби, творіння вищіх сил, достойні божества, з'явились попід берегом? – Ви будете здивовані, але у Скандинавії відомо доволі багато випадків знаходження дуже якісних мечів у воді – біля 140 тільки у Данії. Й це – не свідчення боїв, а сліди давньогерманських владних ритуалів та жертвоприношень, пов'язаних з далекими, а часом і небезпечними подорожами. Мечі навмисне кидали у воду в гирлах річок, біля старих мостів та перевозів. «Наші» мечі знайдені якраз на перетині суходільного шляху з Дніпровським, між Кічкаським перевозом та «островом Святий Григорій» (Хортицею). Тут, біля священного дуба, руси дякували богам за проходження небезпечних порогів, або ж навпаки – з молитвами готувалися до ще складнішого шляху уверх за течією, під невсипним оком ворожих печенігів. Отже, дорогоцінна зброя, кинута у воду, була охоронною жертвою Дніпру, платою за життя його грізним порогам.

* головне фото - Напад печенiгiв на Святослава. Мiнiатюра з Радзивiлiвського лiтопису

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Ярема ГАЛАЙДА

Уроки Пунічних воєн

Друга Пунічна війна. Ганібал розбив римлян при Требії та Тразименському озері. У цих битвах він вирізав майже 60 000(!!!) римлян та їхніх союзників.А потім нова перемога канфагенян: Канни! За 6 (!!!)...
Тимур Желдак

Про кризу виконавців

Якщо БорисФілатич © як називають його деякі опоненти не стане міським головою вдруге, я точно можу сказати, хто в цьому винен. Я не знаю, це «проіскі врагов» чи звичайне нехлюйство, а...
Максим Мірошниченко

Термінатор з Холодного Яру

Якби ми мали якийсь свій Голівуд, то ми б зняли супермегашпіонську драму про ось цього чоловіка. Юрій Горліс-"Горський". Почав служити в українському війську у 1918-го року, долучившись до антигетьман...
Ледь не щодня, читаючи в стрічці новини про ДТП за участю громадського транспорту, я вкотре впевнююся: корупція вбиває! У середньому щодня в автокатастрофах гинуть 16 людей і близько 90 травмуються. Д...