App Store Google Play

«Гібридна війна» і «точковий терор» - що далі?

02.07.2017 10:00
«Гібридна війна» і «точковий терор» - що далі?

Останні за часом такі теракти — вбивство в українській столиці співробітника Головного управління розвідки Міністерства оборони полковника Максима Шаповала і вбивство на Донбасі співробітника Служби безпеки України полковника Юрія Возного, які сталися 27 та 28 червня. Поки що останні. «Війна вже давно в Києві. Немає і місяця, щоб росіяни не вбили когось у столиці. Щомісяця ми втрачаємо офіцерів із різних відомств, що відповідальні за важливі напрями. Просто не все доходить до ЗМІ», — зазначив у Facebook волонтер, колишній командир відділення Нацгвардії України офіцер запасу Мирослав Гай. Тим більше — триває війна на Донбасі, хоч які б перемир’я гучно оголошувалися...

Перед тим, 23 березня, в столиці був застрелений колишній депутат Держдуми Денис Вороненков, охороною якого займався, зокрема, й полковник Шаповал. 31 березня в Маріуполі було підірване авто, в якому перебував співробітник СБУ полковник Олександр Хараберюш. 1 червня в Києві важко поранили Адама Осмаєва — комбата добровольчого батальйону імені Джохара Дудаєва. Це, повторюю, тільки теракти, спрямовані проти знакових постатей. А разом із тим у столиці та в інших місцях загадково гинуть і невідому куди зникають бійці АТО, десятки з них начебто вкорочують собі віку (тоді як побратими засвідчують, що вони були ревними християнами і не могли зробити такого); хтось із фронтовиків потрапляє за ґрати (хоча чимало свідків клянуться, що в момент скоєння того чи іншого злочину вони перебували за десятки й сотні кілометрів від місця подій) тощо...

Те, що спецслужби та МВС не завжди інформують мас-медіа з приводу актів терору, їхніх жертв і виконавців, зрозуміти можна: нерідко така інформація, викинута в інтернет, заважає успішному слідству та покаранню терористів. З другого боку, виникає підозра, що дехто із силовиків керується при цьому не інтересами знешкодження терористів, а чимось іншим. Чи прагне замовчати неефективність роботи свого відомства, чи халатно ставиться до виконання своїх службових обов’язків, чи працює за гроші українських платників податків на «русский мир», тим самим чинячи державну зраду.

Так чи інакше, масштаби терористичних операцій, які ведуться на теренах України проти Української держави, реально відчутно більші, ніж про це говориться публічно. Тобто поки що йдеться про так званий точковий терор, об’єктами якого стають окремі особи, проте у будь-який момент цей терор може стати масовим — випадково (якщо, скажімо, якесь авто вибухне біля автобусної зупинки) чи на підставі розрахунку (якщо у штабах терористів вирішать, що потрібним стало масштабне залякування українців). Чи готові до протидії такому переростанню спецслужби та МВС? Перебіг подій за останній рік спонукає до серйозних сумнівів...

А де ж розташовані ці штаби терористів? Гадаю, у читачів «Дня» щодо цього немає жодних сумнівів. Звісно, знайдуться персонажі певного ґатунку (зокрема — й серед «політкоректних» журналістів, які «розводяться» про «українську кризу», «громадянську війну» та «рівнозначність обох сторін»), що переконуватимуть чи в тому, що такі штаби відсутні, що все це стихійні дії незадоволених владою людей; чи в тому, що такі штаби — це внутрішній «рух опору», який діє проти «узурпаторів влади», «київської хунти» тощо. А на додачу почнуть розповідати про «непрофесіоналізм» виконавців терактів — мовляв, убивця Вороненкова вдягнув червоні кросівки, а той, хто стріляв у Осмаєва, не зумів того вбити тощо. Проте насправді перша деталь засвідчує саме про високий професіоналізм терориста — червоні кросівки всім кидаються у вічі, при втечі їх можна швидко скинути й у підготовленому місці вдягти щось інше — і шукай вітру в полі. А стріляючий в Осмаєва не врахував, що йому протистояли професіонали куди вищого ґатунку — і сам Адам Осмаєв, і його дружина, також боєць добробату Аміна Окуєва; остання миттєво зреагувала, своїми пострілами не вбивши терориста, а зробивши його спершу нездатним далі стріляти, потім — нездатним самостійно пересуватися...

Щодо штабів... Cui bono? Cui prodest? — є така давньоримська юридична формула, що означає: «Кому вигідно? Хто від цього виграє?». Відповідь у нашому випадку однозначна: виграють Кремль, Луб’янка та їхня агентура в Україні й поза нею. Точкові теракти деморалізують суспільство, посилюють капітулянтські настрої, підіграють «п’ятій колоні» в політиці та мас-медіа — мовляв, треба негайно миритися і жити дружно, відволікають значні ресурси від боротьби з криміналітетом, виводять із ладу найкращих працівників спецслужб, воїнів АТО та волонтерів; а разом із тим вони готують підґрунтя для масованих терористичних атак. Відпрацьовуються технології, набувають досвід терористичні групи, вимотуються у «гонитві за привидами» офіцери спецслужб. І, попри всі «перемир’я» (скільки їх було за останній рік), попри всі «мінсько-нормандські» формати, теракти як складова «гібридної війни» торують шлях до відкритих спроб у слушних момент поставити Україну на коліна, знищити її незалежність і зробити складовою «русского мира».

Отже, повинна бути не просто посилена протидія терористам, а й повністю переформатована боротьба з ними. Найперше слід усунути з усіх владних органів у центрі й на місцях (не кажучи вже про силові структури) «п’яту колону» і припинити діяльність пропутінських засобів масової дезінформації. Антитерористичні структури мають бути поповнені стовідсотково надійними фронтовиками, в яких уже «виробився нюх» на терористів та їхніх посібників. Не обійтися й без формування громадського корпусу національної безпеки, здатного виявляти й знешкоджувати терористичні групи. Одне слово, слід зупинити точковий терор і не допустити його переростання в масовий.

День

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Часом мені здається, що в нас все нормально. Працюють крамниці, кінотеатри крутять фільми від Marvel, по телебаченню показують комедійні шоу і все це видається таким буденним, таким спокійним, наче ні...
Не вміє з народом влада наша говорити. От як розучилась це за царя, так і не навчилась. Того, що дуже вумні, а потім дивуються; як же ж так сталося, що то революція яка, то на виборах прокотять... А в...
Максим Мірошниченко

Чому історія нічому не вчить

В ранній юності мене дуже дивували тонни книг і документальних фільмів про Распутіна. Тепер, коли я бачу шествіє якутського шамана по Сибіру, все стає на свої місця. Ти просто звичайний, наївний і чис...
Юрій Фоменко

Щеплення кавунам

Вересень 76-го. Пійманий на колгоспному баштані старшокласник, домовився з моїм товаришем, що той помститься сторожеві. Помста була організована без затримки!На ранок ми з ветеринарними шприцами зроби...