App Store Google Play

Українська революція в Катеринославі: Кривава каша перших днів нового 1918 року

19.01.2017 17:00
Українська революція в Катеринославі: Кривава каша перших днів нового 1918 року

“Дніпроград” до 100-ліття початку Визвольних змагань продовжує знайомити дніпрян з “Українською революцією у Катеринославі”. Про мету проекту ви докладніше зможете прочитати тут.

Нагадаємо, що зараз ми висвітлюємо перебіг січневих подій у місті 1918 та 1919 року. Останній матеріал стосувався підготовки більшовиками захоплення влади у Катеринославі, що контролювалося військами УНР у перших днях 1918 року . Тоді більшовикам вдалося зорганізувати своє силове крило – Червону гвардію, а уже після того оголосити Катеринослав “пролетарською базою” для мобілізації проти Каледіна, який в той час виступав проти більшовиків на Дону. Оскільки УНР не визнавала більшовицький переворот, більше того – Радянська Росія вже відправила свої війська для захоплення Харкова, Чернігова та Катеринослава, УНР нейтрально ставилися до Каледіна і такий поворот у Катеринославі означав лише подальшу ескалацію бойових дій.

Між тим армія Антонова-Овсієнка, захопивши Харків та створивши там більшовицький уряд України, рушила далі на захід, а невеликий загін під командуванням Єгорова мав рушити на Павлоград через Лозову та прийти на допомогу катеринославським більшовикам. Однак з самого початку московські та петроградські червоногвардійці наразилися на несподіваний спротив місцевих та павлоградських гайдамаків та козаків. Незважаючи на нерівні сили, гайдамаки билися за станцію 4 дні. Частині гайдамаків вдалося відступити, останні десять козаків загинули у бою у шанцях в районі нинішнього парку Перемоги. Єгоров без бою увійшов у Павлоград та готувався до маршу на Синельниково.

Між тим у Катеринославі війська УНР ще не знали про наступ червоних на відміну від їх союзників. Місцевим більшовикам вдалося потай привезти з Петрограду зброю. Сотні рушниць та тисячі набоїв приїхали залізницею та швидко розійшлися серед робітників. На спеціальному засіданні ватажків більшовиків було вирішено про початок повстання 10 січня, відразу після свят, коли робітники вийдуть на роботу. Сигналом до повстання мав стати гудок Брянського заводу, його організацію очолив Василь Авєрін. Після роздачі зброї в окремих районах Амур-Нижньодніпровська розпочалася поодинока стрілянина – збільшовичені робітники вдавалися до мародерств, також тривали поодинокі сутички з місцевими Вільними козаками, - тут їх нараховувалося біля двох сотень. Ще близько 700 козаків сформували лідери місцевого Вільного козацтва, брати Горобці. Однак українським офіцерам не вистачало усіх цих сил – більшість українських гайдамаків та козаків складали місцеві не навчені студенти. Формально керівнику силами УНР у місті Дмитрові Абриньбі віддали у підпорядковування два запасних полки у Херсоні та Миколаєві. Підкріплень з Одеси (Катеринослав входив у Одеський військовий округ, який номінально підпорядковувався УНР) та Києва чекали, однак вони не прийшли. Стягнути сили з Олександрівська (нині Запоріжжя) та Маріуполя було небезпечно – там і так було мало військ. Тому з Олександрівська залізницею 6 січня відкомандирували у Катеринослав броньовик “Гуркіт”. 7 січня він виїхав на Проспект для патрулювання міста – це був відкритий автомобіль з двома кулеметами й невеликою гарматою. “Панцерник був поганенький, але моральне значення його було величезним” – вказував один з ватажків червоних, Емунуїл Квірінг.

Більшовики побоювалися що за допомогою панцерника війська УНР спробують захопити Брянський завод, де на свята чергувала лише сотня бійців Червоної гвардії. Червоним вдалося дізнатися де стоїть “Гуркіт” та, споївши охорону з 4 чоловік, викрасти його з гаражу пожежної частини неподалік Будинку Губернатора. Тоді ж у перестрілці загинув перший червоногвардієць. “Гуркіт” доїхав до Брянського заводу, де був схований в одному з цехів. Уже 8 січня підполковник Дмитро Абриньба запропонував Раді повернути панцерник. Депутати повідомили тому, що робітники їм не підкоряються. Абриньба перейшов до більш активних дій – базу більшовиків – Чечелівку, Кайдаки та Брянський завод було відрізано від центру міста та Будинку Губернатора, де знаходилась Рада робітничих та солдатських депутатів, військово-революційний комітет і штаб червоної гвардії. Вірні УНР вояки (кілька сотень бійців) зайняли пошту, телеграф та центральну телефонну станцію (нинішній будинок Головпоштамту), на дахах кількох прилеглих будинків на Проспекті встановили кулемети, загін гайдамаків зайняв район Озерного базару (нині “Озерка”), у робітничих районах мобілізувалися Вільне козацтво, стягувалися козаки з Сухачівки та Діївки.

Вранці 9 січня Абриньба надіслав брянцям ультиматум, у якому до 12:00 вимагав повернути панцерник, інакше по заводу вдарить артилерія. Кілька гармат уже не один день націлювалися на завод з району Монастирського лісу (нині парк Зелений гай біля стадіону “Метеор”). Ватажки робітників провели нараду та, оцінивши ситуацію, відхилили ультиматум. Опівдні по заводу влучили 3 снаряди. Перший - у барак з полонених австрійським солдатами (6 загинуло, 28 були поранені), другий розірвався поряд із заводською лікарнею, а ще один влучив в заводську трубу. Однак після першого ж залпу дислоковані поряд бійці сердюцького полку Пилипа Орилика вимагати припинити вогонь та передати гармати їм на зберігання – інакше вони погрожували виступити на боці більшовиків. Що цікаво, багато з бійців полку називали військовиків УНР “мазепинцями”, а ті їм нагадали, що полк орликівців носить ім'я одного зі сподвижників Мазепи. Одразу ж після залпу на заводі залунав гудок – сигнал до повстання. Сюди кинулись робітники, вони там отримали зброю, набої та після мітингів зголосилися дати відсіч гайдамакам.

У центрі міста до Будинку губернатора почали стягуватися робітники, які проживали у цій частині міста – тут вони теж отримали зброю та набої – таким чином було утворено підрозділ у 150 чоловік. Це стало повною несподіванкою для гайдамаків, які розбили Штаб через проспект – у будівлі Головпоштамту. Вуличні бої між червоною гвардією та Вільним козацтвом розгорнулися у Амур-Нижньодніпровську – тут більшовики намагалися взяти під контроль залізничний міст через Дніпро та розчистити шлях для військ Єгорова. Тут боротьба йшла хаотично – червоні та козаки були ще не навчені, до того ж вуличні бої було складно координувати обом силам.

О 21:00 коли у місті припинився рух трамваїв та згасала електрика, більшовики у Раді відхилили ультиматум Абриньби, що вимагав скласти зброю. У цей час тривали тяжкі переговори – у Раді розмовляли Ісаак Мазепа від українських сил, Емануїл Квірінг від більшовиків при посередництві депутатів Ради та міської Думи. Коли час ультиматуму сплив і з Головпоштамту гайдамаки відкрили вогонь по Раді, переговори не припинялися – вони йшли під свист куль та бряцані розбитих шибок...під столом у окремій залі. За згадками більшовиків, тоді споруда була огороджена високим цегельний парканом і більшовики вели вогонь із саморобних бійниць, вони не мали єдиного командування, лунали поодинокі постріли через необережне поводження зі зброєю. Згодом стрільба знову відновилася – “Будинок Ради було блоковано гайдамаками, зв’язок із заводом порушено, відправлені на завод нами товариші не повернулися, гайдамаки по телефону пропонували здатися. З ними говорив Вася Авєрін. На всі спроби взяти нас приступом ми відповідали рішучим рушничним вогнем. Потім гайдамаки почали застосовувати бомбомети. Суттєвої користі вони не приносили – снаряди розривалися передчасно - лише псувалися дерева та дроти на Проспекті, але відчувалося, що перевага на їхньому боці” – згадував один з червоних.

Більшовики знову серед ночі спробували загітувати полк сердюків, проте той не повівся на пропаганду. А на заводі тим часом Авєрін та анархіст Ґрінбаум сформували кілька підрозділів червоної гвардії по 50-100 осіб, у кожного з яких було окреме завдання. Того ж дня, 9 січня перші кілька відділів вирушили у Кайдаки, де розміщалося Вільне козацтво. Сотня червоногвардійців зайняли станцію Горяїнове (за нинішнім Будинком органної музики) аби не допустити ймовірного прибуття до міста підмоги гайдамакам з Києва. У Кайдаках та в районі Озерного базару розгорівся запеклий бій. Кілька більшовиків було вбито, а 75 вільних козаків з курінний склали зброю після того, як потрапили у оточення. Наступати углиб міста вирішили зранку, а відтак червоні повернулися на завод. Як виявилося, ніяке підкріплення гайдамакам не йде. Навіть з Верхньодніпровська, де теж був загін вільних козаків.

Натомість у центрі о 3-ій годині ночі гайдамаки намагалися оточити Будинок Губернатора – для цього вони спробували захопити будівлю кінотеатру «Колізей” (нині на цьому місці західне крило будівлі міськради). Під час перебіжки гайдамаків через Проспект більшовикам вдалося застрелити більше 10 чоловік. Однак кінотеатр було захоплено і відразу ж почалася нова атака на Раду. Оборонці витримали і її, хоча це коштувало життя чотирьом червоним та одному з їх ватажків - Бакуніну. Десь біля п'ятої години ранку 10 січня солдати УНР знову запропонували більшовикам здатися. Ті відмовилися – по Раді знову відкрили кулеметний вогонь та кинули кілька бомб (імовірно, це були гранати), підрозділ гайдамаків знову спробував перебігти Проспект і потрапити у кінотеатр. 8-9 з них скосили кулі. За домовленостями сторін вогонь припинили на дві години аби забрати вбитих та поранених. Ситуація у більшовиків була відчайдушна – у них закінчувалися набої, зв'язку з заводом ще не було.

До ранку представники міської Думи робили пропозиції розпочинати переговори, Дмитро Абриньба стояв на своєму – бойові дії припиняться тільки тоді, коли більшовики складуть зброю в усьому місті та розпустить червону гвардію. Натомість більшовики почали виказувати зацікавленість у переговорах – вони саме дізналися, що підрозділи Єгорова з бронепотягом уже увійшли у Синельниково та мчать у Катеринослав і тому були зацікавлені щоб потягнути час. На жаль, українська сторона не знала ще по наступ більшовиків і пристала на вимоги міської Думи вести переговори. До самої ночі тривали консультації з більшовиками, які відправляли делегації з Брянського заводу до Головпоштамту. Коли у складі делегації прибули Авєрін та Ґрінбаум, гайдамаки просто їх заарештували.

Бої за мости Лівобережжя

Між іншим, 9 січня йшли бої і у Амур-Нижньодніпровську. Тут червона гвардія мала захопити залізничну станцію (нині Нижньодніпровськ-Вузол) та залізничні мости – Амурський та Самарський (на Ігрені) аби забезпечити вільний доступ у Катеринослав більшовикам з Росії. У ці святкові дні у містечку було тяжко зібрати під багнети усіх червоногвардійців, тому лише на вечір гайдамаків вдалося витіснити з підходів до Амурского мосту. Тут, біля мосту, червоні зупинили спробу козаків прорватися у Катеринослав на допомогу військам УНР. Потім повсталим вдалося витіснити козаків з містечка. Однак гайдамаки відступили на Ігрень, де, дізнавшись про насування більшовиків з Синельниково, почали руйнувати залізничну колію. З огляду на це задніпровські сили червоної гвардії, замість того щоб дістатися у Катеринослав на допомогу Раді, змушені були взяти ще й Ігрень.

У цей час у Синельниковому Єгорову вдалося зібрати 1300 багнетів. Він зовсім нічого не знав про ситуацію у місті і на підступах до нього, тому коли він отримав звістку про повстання у Катеринославі, він вважав що його сил недостатньо для допомоги однодумцям. Однак він відправив у розвідку бронепотяг. Той дістався станції Ігрень без перешкод, коли гайдамаків там ще не було і вони вели бої з червоними у Амур-Нижньодніпровську. Потяг повернувся у Синельниково і опівночі уже повернувся на Ігрень з відділом бійців. Однак на підходах до станції колія уже була розібрана, а козаки зустріли потяг шквальним вогнем. Однак після короткого нерівного бою червоні роззброїли козаків та відпустили полонених під обіцянку більше не виступати проти Влади Рад. Маючи кількох поранених, червоні знову повернулися у Синельниково. Уранці 10 січня червоноармійці з Амур-Нижньодніпровська зайняли станцію, однак відразу ж відступили, оскільки по ним вдарили козаки з Ігренської колонії. По вкритій льодом Самарі червоні повернулися назад. Організувати нову атаку на станцію вони уже не могли – саме у цей час інший загін Вільного козацтва атакував містечко аби прорватися до Амурського мосту. Їх зумів відкинути назад лише точний вогонь кулеметів – тут козаки втратили кілька бійців вбитими. Лише після цього на станцію Ігрень від'їхав ремонтний потяг з двома сотнями більшовиків. На мосту через Самару вони знову зустріли опір козаків з Ігренської колонії. Обійшовши противника з флангу, більшовики атакували і змусили козаків здатися. Частина з них відступила до Новомосковська. Лише після цього червоним вдалося відремонтувати колію і невдовзі перший бронепотяг з сотнею бійців Єгорова прибув до Амур-Нижньодніпровська. А на Новомосковськ пішов невеликий загін павлоградських червоних з шахтарів. Їм після нетривалого бою вдалося взяти місто.

Останній бій гайдамаків

Зранку 10 січня оточені у Будинку Губернатора червоні були у відчаї – вони не знали про бої на Лівобережжі, їх ватажки були у полоні, до того ж у них закінчувався провіант та набої. Представники міської Думи не покидали спроб замирити сторони. Що цікаво, як згадують самі повсталі, саме у цей час вони не витримали б нової атаки козаків. У цей же час гайдамаки прислухаються до міської Думи та відпускають Авєріна з Ґрінбаумом. Ті відправляються на Брянський завод, аби за їх словами, дізнатися про настрій робітників та знову розпочати переговори. Натомість ватажки по прибутті в цехи, знову мобілізують червону гвардію на рішучий наступ углиб міста. Що цікаво, незважаючи на кількаденні бої, гайдамаки та більшовики здійснили спільну акцію – змішана група спробувала зайняти дах готелю “Франція” (споруда на Проспекті зі сторони Будинку Губернатора, недалеко від рогу з вулицею Горького), де якась загадкова група обстрілювала і гайдамаків у Головпоштамті і червоних у Будинку Губернатора. Однак дістатися до готелю так і не вдалося – загадкова група вела надто прицільний снайперським вогонь. У цей час червоним на Брянському заводі та у Раді вдалося зв’язатися і уже скоро панцерник “Гуркіт” підвіз у Раду провіант, рушниці та набої. До того ж червоних підбадьорила звістка що опівдні їм на допомогу підуть побратими з заводу. Особливо піднесла їх звістка про те, що за Дніпром уже збирається загін Єгорова, який не став чекати підмогу з Харкова.

Опівдні бронепотяг з сотнею більшовиків рушив з Амур-Нижньодніпровська по мосту до залізничного вокзалу. Уже на правому березі у потяг поцілив снаряд української гармати, однак серйозних пошкоджень не було. Москвичі зайняли вокзал, поповнилися бійцями з Амур-Нижньодніпровська, та, поставивши під багнети 600 бійців, розгорнули наступ у центр міста. Червоні рухалися Катерининським (Яворницького), Пушкінським проспектами та вулицею Петроградською (нині Ярослава Мудрого, колишня Ленінградська) аби обійти Головпоштамт з тилу. Рухалися, прикрившись панцерником “Гуркіт”. Зайняли з боями також вулицю Воскресенську та прилеглі споруди до Будинку Губернатора, щоб відрізати Головпоштамт від нагорної частини міста. Нагадаю, що у районі Феодосійських казарм (нині казарми Університету ВМС) були купки Гайдамацького полку, які зберігали нейтралітет. А “нейтральні” солдати полку Пилипа Орлика уже несли чергування на вокзалі спільно з червоними.

До 16:00 війська Дмитра Абриньба були повністю оточені. Надїї на підкріплення з Києва чи Одеси уже не було. Була відбита відчайдушна атака прорватися на Проспект. О 19:00 гайдамаки спільно з членами міської Думи прибули на перемовини. Більшовики зажадали роззброєння гайдамаків, а опівночі, аби натиснути на противника, вдарили двічі з гармати по Головпоштамту. О 00:30 гайдамаки здалися. Деякі з українських офіцерів не хотіли складати зброю і їм якимось чином вдалося покинути місто у напрямку Кам’янського. Тут вони затримались ненадовго і вирушили у напрямку Олександрії. Серед таких був поручник С. Єфремов, який ще буде служити у Армії УНР, а у 1939 році буде організовувати “Карпатську Січ” на Закарпатті. Дмитро Абриньба на той час уже загинув в одному з вуличних боїв.

За спогадами члену штабу червоної гвардії І. Сємьонова, коли більшовики увійшли до штабу гайдамаків на другому поверсі Головпоштамту, там від куль та уламків не було жодного живого місця. Зброю складали біля 300 вояків та 10 старшин. Більшість полонених солдатів відправили до казарм сердюцького полку чекати своєї долі, а офіцерів зачинили в одній з кімнат на другому поверсі пошти. “Долями старшин уже ніхто не цікавився” – пише Сємьонов. Далі дані різняться – є повідомлення про те, що більшовики розстріляли 9 старшин, є дані про страту 80 полонених. Втрати більшовиків у боях склали 11 вбитих та 44 поранених, загін Єгорова втратив 10 вбитих та 20 поранених. Бойові втрати вояків УНР були, ймовірно, не набагато більшими.

11 січня до міста прибув сам Єгоров. Раду робітничих та солдатських депутатів було розпущено. Більшовики ховали померлих, повністю брали усю владу до своїх рук, продовжували роззброювати до того нейтральні військові частини. Гайдамаки, які не вступали у бої за місто, були вимушені або складати зброю, або відступати та вести мілкі сутички з червоними по байраках. Єгоров не поспішав продовжувати наступ вглиб Подніпров’я, оскільки очікував контр-удару УНР. Хоча згодом дістав команду зайняти Олександрівськ (Запоріжжя) аби переїхати шлях козакам зі Східного фронту на Дон, де Каледін створював потужну армію проти більшовиків.

Джерело: “Битва двох революцій. Перша війна Української Народної Республіки з Радянською Росією 1917-1918”.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Шостий номер на посаді президента до такої межі додзвонився Путіну, допримирявся з Московією, що Україна вже перетворилася з суб‘єкту міжнародних відносин і геополітики на об‘єкт, думка як...
Що ближче 9-те травня, тим більше ми чуємо здавалося би незбагненні біснування у Кремлі та виразки місцевих наших груп, які орієнтуються на Москву.Деякі російські аналітики (Піонтковський чи, наприкла...
Ви хочете зупинити зелений реванш?Відрубати зелену голову совково-рашистській гідрі так само, як перед тим відрубали синю і червону?Я теж. Але ще дужче хочу зупинити, нарешті, постійні коливання внутр...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Чи в нас уже 37 рік?

Офіційно. У зв’язку з останніми подіями, що відбуваються в Україні, звертаюся до усіх проукраїнських політичних партій та рухів, таких як партії «Європейьска Солідарність», «Г...