App Store Google Play

Прес-офіцер двох добровольчих підрозділів, журналіст і письменниця Васіліса Трофимович розповіла про життя на Сході

10.11.2016 21:00
Прес-офіцер двох добровольчих підрозділів, журналіст і письменниця Васіліса Трофимович розповіла про життя на Сході

До грудня минулого року Васіліса Трофимович служила на сході України – спочатку в батальйоні «Донбас», а потім в полку спецпризначення «Дніпро-1». Коли дівчина повернулася до мирного життя, вона написала книжку - «Любов на лінії вогню», в ній йдеться про почуття на війні – як вони з’являються і як переростають в дещо більше або як зникають назавжди. В інтерв’ю  Дніпрограду Васіліса розповіла про життя на фронті та свої плани на майбутнє.

Коли Ви вирішили їхати на Схід?

Чесно кажучи, я не збиралася їхати в зону АТО, я збиралася стати прес-офіцером підрозділу. Я не думала, що буде справжня війна. Ми з «Донбасом» поїхали в навчальну частину, деякі хлопці навчалися, а деяких вже відправляли потрошку воювати. Спочатку хлопці, які вже на фронті, давали інформацію, а я використовувала її в прес-релізах. Коли вже «Донбас» відправили до Ізюму, я зрозуміла, що далі так свою роботу я робити не зможу, і що треба їхати.

З якою метою ви поїхали в зону АТО?

На той час доступ у ЗМІ був достатньо обмежений і мало хто робив прес-тури, як робила я. Я намагалася відкривати таким чином доступ для більшості мас-медіа. Майже ніхто з преси спочатку у фронтові зони не їздив, тому у населення не було розуміння що відбувається на Сході, і що почалася справжня війна.

Чи завжди Ви передавали правдиву інформацію? Чи може щось змовчували, аби не лякати людей на мирних територіях?

Спочатку ми намагалися  створити людям позитивний образ добровольчих батальйонів. По факту ми їх легендолізували та сакралізували, тому що це новий феномен для українців, і ми мали, в свідомості людей закласти лише позитивні думки про батальйони. Тому в  2014 році вони зазнали певної героїзації, але на 99% це справедливо, і вони на це заслуговують. Адже на початку війни, більшість міст були звільнені саме за допомогою батальйонів. Армія була деморалізована, ще не було розуміння зовнішнього агресора та справжньої війни. Тому ці питання вирішували добробати.

Чи відчували ви підримку з Дніпра?

Ми розкачали суспільство до волонтерського руху. На той час майже кожний другий у Дніпрі міг впевнено сказати, що він волонтер. Підтримка суспільства була дуже відчутною і сильною, нікому не було байдуже.

Коли Ви вирішити піти з «Донбасу»?

Це сталося після трагедії в Іловайську. Ще місяць я була з хлопцями, тому що вони були в шпиталях та лікарнях, і я не могла їх лишити. Я мала бути там. В цей час в мене було не життя, а існування, було морально дуже важко. Після цього я зрозуміла, що вже не повернуся до «Донбасу», і я пішла на службу до полку «Дніпро-1». Ці батальйони різні -  хлопці різні, але дух добровольців однаковий. Минуло півтора року і я вирішила, що час повертатися додому.

Як ставилися до вашої справи ваші рідні?

Мама ставилася дуже негативно. Саме через її пресинг, певно, я й вирішила, що час повертатися. Може вона й розуміла, що її донька робить якусь корисну справу, але вона нервувала дуже. Це, мабуть, дуже важко усвідомити, що твоя дитина на війні. Ще й телебачення надивиться, то звичайно, хто б позитивно ставився до такого.

Чи ставився до Вашої праці хтось скептично?

Я такого не відчувала, в мене завжди була підтримка – мої хлопці. На сторінці у соцмережі також писали лише позитивні коментарі. Але по поверненню всі стикаються з дуже дивними речима, в першу чергу це стосується дівчат, нас не сприймають як бойові одиниці  - волонтерів, медиків, прес-офіцерів.  Але це була наша робота, і ми знаходилися  в тих самих умовах, та суспільство цього не розуміє. Ми не вбивали, але ми фіксували смерті, ми мали бути присутніми там і мали сили висвітлювати це, розказувати про все, що відбувалось. Тож, у кожного своя думка, дехто казав, що я весь час просиділа в штабі, дехто, що поїхала шукати гострих вражень або своє кохання.

А кохання там не шукали?

Ні, я не знаю як свідома людина може поїхати туди шукати собі кохання, туди, де можна втратити життя. Тим більше перебуваючи тижнями та місяцями без нормальних засобів гігієни, без нормального зовнішнього вигляду, шукати собі чоловіка. До речі, чоловіків там сприймаєш як братів.

Як Вам прийшла в голову ідея написати цю книгу?

Коли повернулася з АТО я зрозуміла, що мені є що розповісти, і хотіла, щоб про життя на фронті дізналися всі, я сіла, і почала писати. Я місяць не виходила з дому – лише писала, писала і писала. Коли робота була завершена, я зрозуміла, що в цьому доробку всі мої емоції, душа і почуття. Тоді я  просто поклала рукопис у шафу, а ще через певний проміжок вирішила, що настав час це побачити суспільству.

Чим ваша книжка відрізняється від інших книжок про війну?

Я хотіла розповісти про війну, але не про кров, бруд, стрілянину, - цього ми і так достатньо бачимо і чуємо, а про справжні теплі стосунки, підтримку, про людяність.

Які особливості у почуттів на війні?

Вони набагато гостріші. Дружба, довіра, почуття розвиваються набагато швидше, ніж у звичайному мирному житті. Тому всі почуття гіпертрофовані і, в принципі, багато з тих історій кохання, які зароджувалися на війні, не пережили цю війну. Стосунки закінчуються для деяких разом із бойовими діями.

Ваша збірка стала однією з найочікуваніших прем’єр сезону, та на Запорізький книжковій толоці війшла в десятку кращих. А чи були негативні відгуки?

Звичайно, що були. Деякі люди не розуміли яка може бути любов на війні, які стосунки, яка дружба. Але ми знаємо безліч письменників, які підіймають цю тему, і реалії життя показують, що любов на війні існує.

Які Ваші плани на майбутнє? Чи плануєте далі продовжувати цю тематику? А може має вийти друга частина «Любові на лінії вогню»?

Другу частину писати не планую. Окрім того, я зараз намагаюся писати казки для дітей 10-14 років, де як міфи розповідається, що було в Криму і на Донбасі. Я розумію, що історію будуть форматувати і редагувати, тож хоча б у формі казки хочу пояснити дітям, як це все приблизно відбувалося.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...
У Дніпрі й на цілій Січеславщині розгортається велика драма маленької людини Коломойського.Щоби сформувати прозелену більшість і залишитися головою облради чи перескочити у крісло голови адміністрації...