App Store Google Play

Забуті техніки декоративно-прикладного мистецтва сьогодні переживають своє відродження

29.04.2016 09:40
Забуті техніки декоративно-прикладного мистецтва сьогодні переживають своє відродження

Українські традиційні види декоративно-прикладного мистецтва певний час були забуті, разом із знищенням всієї української культури. Сьогодні маємо можливість спостерігати період Ренесансу. Вузлові ляльки і писанкарство - більш популярні, витинанка, вибійка не знайомі поки що широкому загалу. Однак тенденція до зростаючої популярності культурного спадку серед населення втішає.

Про традиційні техніки декоративно-прикладного мистецтва, представлені на виставці «Мистецькі атрибути Великодніх свят» розповіла майстер Катерина Мусієнко:

На виставці представлені всі види декоративно-прикладного мистецтва, що супроводжували святкування Великодня – писанкарство, вишивка, лозоплетіння.

Навіть серед писанок – усі традиційні види як писанка, дряпанка, шкрябанка, крапанка, мальованка, та сучасні види декорування яйця – травлення та різьблення. Також трапляється декорування акриловими фарбами.  

Щодо писанок, то для їх розпису використовувались природні фарби – виварювали кору дуба, кропиву, чорницю, горіхові настоянки.        

Також популярною була техніка травлення, для чого обирали також натуральні кислоти. Після протравлення на яйцеві залишається певний орнамент.

Вишивка актуальна для Великодніх свят, оскільки все в хаті прикрашали вишитими речами – серветками, рушниками.

Також на виставці є петриківський розпис, витинанка, різьблення по дереву, соломоплетіння, вироби з глини, лялька-мотанка, народна іграшка.

Лялька-мотанка отримала свою назву у 70-х роках 20-го ст. Хоча вони всі зроблені за принципом мотання – намотується тканина, перетягується нитками. Традиційно це мало назву «вузлова лялька». Лялька-мотанка «одягається» в притаманний одяг – сорочка додільна, спідниця чи плахта, фартух, керсетка, крайка, намисто, хустка або інший головний убір.

Ляльки робили не лише у нас, а й по всьому світу. Найдавніша лялька, зроблена способом намотування тканини, датована 4-им століттям до нашої ери і зберігається у Римському музеї. У нашій місцевості ляльки з тканини не збереглися. Є лише трипільські глиняні скульптурні зображення богині Матері-Землі. Там також присутні спіральні символи (намальовані чи вибиті).

Найбільша колекція мотанок зібрана Олександром Найденом – етнографом, вченим. Він провів велике дослідження по селам України в 70-80хх роках, де бабусі прямо в його присутності мотали ляльок так, як це робили і передали їм їхні бабусі – саме з метою відстежити традицію. Так була зібрана вся колекція.

Найстаріша колекція мотанок в Україні зберігається в етнографічному музеї Івана Гончара і в полтавському музеї. Це ляльки 18-19 сторіччя. Довший час таких ляльок не збереглося і ми не можемо це прорахувати.

Сьогодні мотанка – це більш сувенір. Раніше вони були сакральним, обереговим символом. Хоча насправді у все, що зроблено руками, вкладено енергетику людини, її помисли, почуття, світосприйняття. Тому все, що зроблено руками, можна вважати певним оберегом. Однак у сучасних сувенірних ляльках не дотримуються традиційних технік і матеріалів виконання.

Українська традиційна мотанка відрізняється від ляльок інших народів світу тим, що у них були і є або сакральний хрест на обличчі, або ж зовсім без обличчя. Саме на території Подніпров’я хрести не робилися. Вважалося, що очі – це місце душі, і щоб у душу не вселилися злі духи, очі не робили. Хрест, вимотаний кольоровими чи однотонними нитками на обличчі, означав символ сонця, солярний знак. Тобто до християнства він не мав жодного відношення. Хрест – це заисний символ. Також є ляльки з 8-кутним хрестом. Восьмикутна зірка зустрічається також і на писанках, і на рушниках, і на витинанці, на вибійці, на різьбленні, різдвяна зірка, - символізує землю і небо, жіноче і чоловіче начало, поєднані в єдине ціле.

Пасхальні мотанки окремо зустрічалися у народному декоративно-прикладному мистецтві, хоча науково цей факт недоведено. Тому можемо робити лише припущення. Традиційно пасхальна мотанка «вдягалася» в одяг червоного кольору, що символізував свято. Окрім того, ляльку прикрашали, наприклад, намистом зі справжніх писанок, чи робили їй «пасочку», чи зі свічечкою, чи замість обличчя була писанка. Або ж, наприклад, лялька-вербниця (робилася на честь Вербної неділі) разом з писанкою. Також прикрашали птахами – вони приносять весну.

Витинанка до нас прийшла у 18-му столітті з Китаю – разом з папером. Прикраси у вигляді занавісок називалися «фіранки». Вони не витиналися, оскільки ножиці були великі і грубі, були рванки. Шмат паперу складали в багато шарів, виривали шматки, потім розкладали і виходила така собі гарна занавісочка з вирваним орнаментом. Так само прикрашали край стелі, що була закопчена димом аби не псувала вигляд хати, намисники (поличка з посудом). На кожне свято робилися нові занавіски – на Покрова, на Різдво, на Великдень і свято Петра і Павла. Малюнок кожного разу також змінювався. По малюнку можна було зчитати певну інформацію, яку господарі повідомляли світу. Наприклад, якщо на фіранці були коні, то це означало, що в господі є дівчина на виданні (на заміжжі).

Зараз роблять витинанки одно- та багатокольорові, симетричні та несиметричні, одно- та багатошарові.

Наприклад, є традиційна петриківська витинанка – тобто в роботі поєднуються елементи петриківського розпису з технікою витинання. У цій же техніці виконується традиційний петриківський рушник, на якому зображується «дерево життя». Для нього характерний поділ на 3 частини – «нав», «прав» і «яв». Нав – це світ померлих, наші предки. Він відділяється бігунком. Потім основа, стовбур – прав – це ми, наше сьогодення. Яв – це небо, майбутнє, наші ненароджені нащадки, зображується у вигляді птахів або квітів.

Зараз витинанка переживає своє відродження. Багато елементів витинанки зустрічається в сучасній графіці, літографії, дизайнерському мистецтві.

Інша традиційна техніка, що починає відроджуватись, - вибійка. Раніше вдягати кожного дня вишиванку було розкішшю, тим більше поратись в ній по господарству. Вибійка – це коли робиться штамп, по ньому фарбою наноситься малюнок, ідентичний орнаменту на вишиванці, та протравлюється кислотою.

Зараз всі ці напрямки традиційного декоративно-прикладного мистецтва переживають своє відродження. За останні 5 років дуже помітно виріс інтерес до нашої культурної спадщини. Особливо багато молоді. Вони не просто цікавляться, а навчаються. Отже, є кому передати свій досвід, свої знання, свої традиції. З’явилася надія, що воно не піде у вічність разом з нами.

Фото Дмитро Розмериця 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


4 роки тому Дніпро позбувся тягаря гріхів і злочинів одного з організаторів Голодомору та офіційно став Дніпром.З тих пір навіть затяті противники узаконення цієї народної назви забули й згадувати про...
Юрій Фоменко

Біля річки Жовтої

1648 року, вночі з 15 на 16 травня, військо Речі Посполитої вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки ...Чим була та битва під Жовтими Водами? Початком визвольної війни? Початком бурж...
Олександр ВАЙС

Окупація

Окупація завжди починається з брехні. Певною мірою окупація і є брехнею. Довгими й марними намаганнями називати речі тим, чим вони не є і привласнюванням їх тими, кому вони ніколи не належали. Наш вип...
Колись Чорний ліс тягнувся від Карпатів до Дніпра, а Голубий ліс на Січеславщині займав майже повністю Петриківський, Царичанський, Магдалинівський, Новомосковський та Павлоградський райони.Про що сві...