App Store Google Play

Життя в окупації: як вижити українській вчительці в Криму

22.03.2016 14:20
Життя в окупації: як вижити українській вчительці в Криму

— Місяць в Україні ні з ким не розмовляла, боялася. Думала, заберуть в поліцію. Не зізнаюся, що переселенка з Криму. Всім кажу, що з Донецька. До них ставляться спокійніше, — каже 46-річна Лія з Ялти.

Прізвища просить не вказувати. Викладала українську мову й літературу. Останній рік надавала приватні уроки. У вересні переїхала до Дніпропетровська. Розмовляємо скайпом. Має великий шрам на обличчі та розірване праве вухо. Руде волосся місцями сиве. Коли говорить, опускає очі. За розмову просить перерахувати гроші на телефон. Каже, не має за що купити їжу.

— Після анексії півроку викладали українську. Потім директор нас зібрав і сказав, що з нового року її не буде. За літо маємо перекваліфікуватися на російську. Я написала заяву на звільнення. Учителям спершу непогано жилося, підвищили зарплату, але потім урізали майже втричі. Викладати індивідуально стала випадково. Знайома попросила давати уроки її синові, а потім — інші. Так набралася група до 30 людей. Чимало кримчан після анексії відправляли дітей учитися в Україну. Розуміють, що перспектив тут нема. Дипломи кримських вузів не приймають ні в Україні, ні в Росії.

Найважче було пережити енергетичну блокаду. За місяць до неї влаштувалася в супермаркет. Начальник змушував на курях, що засмерділися, вибивати свіжі дати й натирати туші оцтом. Покупці скандалили, бо отруєнь було багато. Щодня машину зіпсованих продуктів викидали на вулиці. Сморід стояв такий, що люди непритомніли. Стали агресивні, побільшало крадіжок і зґвалтувань.

Якось увечері поверталася додому, напали троє підлітків. З одного вуха вирвали сережку, з другого не змогли, — згадує. — Кілька разів виймали гаманець у маршрутці. Почала брати гроші лише на проїзд та необхідні покупки. Люди в депресії. Стараються не звати в гості. Здадуть сусіди — можуть забрати в поліцію за масові зборища. Чоловік мав власний прокат атракціонів на морі. Тепер ­спився. Рік вірив у зміни, а потім став зазирати в чарку. Не чутно розмов про політику, навіть українську. Найгірше — депресія серед молоді. 18-річний син подруги повісився. Із друзями написали на школі "Крим — Україна". За таке мали посадити на три роки.

Із магазинів зникли звичні продукти. Став менший вибір сиру, молока, фарби для волосся, шампунів. Раніше у крамниці поряд із домом було 12 видів йогурту. Влітку бачила лише два, та й то російські, з великим терміном придатності. Зросли витрати на продукти, люди стали запасатися на випадки, якщо відключать світло. Під час енергоблокади ціна на продукти тривалого зберігання за день зростала на 20 відсотків. Куряча консерва зранку могла коштувати 30 гривень, а до вечора вже 37. Стала дивитися погоду. Якщо на Керченській переправі вітер, свіжого завозу не буде і в магазин краще не йти.

Виїхала через політичні переслідування за проукраїнську позицію.

— Здав хтось із сусідів чи учнів. Написали заяву в поліцію, що пропагую проти російських законів, налаштовую дітей проти влади. Обшукали дім уночі 15 вересня. Поліція забрала комп'ютер, телефони мої й чоловіка, перетрусили навіть каструльки. До ранку я втекла до знайомих в інший район. За кілька тижнів виїхала, — ­згадує.

В Україні отримує новий паспорт. В ньому за заявою змінять дату народження.

— Змінила день народження, бо збігався з референдумом у Криму. Народилася 16 березня. Змінила дату на 15-те. Чиновники не сперечалися. Чоловік — на півострові. Кілька місяців не спілкуємося. Діти рік тому виїхали в Нідер­ланди.

Газета.Ua

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Максим Мірошниченко

Я пам'ятаю цю країну іншою

Перші мої покупки я робив ще на гроші з Леніним. Батьки відправляли мене малого в сільський магазин із прадідом, ветераном Великої Вітчизняної (це вона зараз Друга Світова:). Точніше купував він, а я...
Ярина Желдак

Незалежність

Скільки у цих словах гордості і болю. Втрат і надбань. Пожертв і здобутків. Незалежність має кольори. Такі ж, як у сміливості, рішучості, віри, безмежної любові і вдячності. Незалежність - ц...
Я знаю, що серед наших читачів дуже багато щирих патріотичних українців, яким не байдуже майбутнє країни. Я також знаю, що далеко не всі з цих людей зараз зі зброєю на фронті (і на це є...
Нинішня російсько-українська доволі специфічна. Противники часіше бачуть одне одного в інтернеті, ніж в прицілі.Вперше я про це задумався, коли восени 2015-го влетів у окоп після дивного прильоту воро...