App Store Google Play

Непомітний фронт

10.04.2015 10:24
Непомітний фронт

Ми на війні. Точніше на двох війнах одразу. Одна – наочна, всім зрозуміла: безпосередня агресія сусідньої держави із залученням місцевого люмпену. Друга – менш очевидна: шалені зусилля частини суспільства щодо трансформації держави й не менш шалений опір політичних та бізнес-еліт (а в нас вони давно злилися) будь-яким перетворенням. Я зважився б назвати її прихованою громадянською.

У таких випадках – а Україна з її прагненням модернізації геть не унікальна у світовій історії – провідником реформ зазвичай виступає вище керівництво держави, спираючись на соціальну базу щоразу різних верств (інший варіант – окупаційна адміністрація, як у повоєнній Західній Німеччині, Японії тощо). Політологи та економісти давно зламали арсенали списів навколо питання: чи є авторитарна фаза абсолютно необхідною для нейтралізації саботажу, а відтак для ефективних перетворень? Відповідь уже відома з досвіду: авторитаризм полегшує завдання організаційно, але позбавляє реформатора зворотнього зв’язку й таким чином прирікає на помилки, яких можна було б уникнути за умови, що весь процес зазнавав би конструктивної критики суспільства.

Безумовно, якби не Майдан, значна частина українців свідомо чи підсвідомо воліла б залишити все як є. Не лише ті, хто обіймає хлібні посади, а й прості люди «з вулиці», які, не дотримуючись ретельно букви закону, натомість завжди розраховують перевести зіткнення з тим чи тим представником влади в неформальну площину. Грубо кажучи, значно простіше вкласти в заліковку 500 грн, ніж учити ту кляту теормеханіку (або конституційне право, або гістологію з цитологією) – це я так, для прикладу. Позбутися цих звичних «зручностей» громадянин погодиться тільки побачивши перспективу змінити цілу конструкцію життя, в яку він вбудований.

Можливо, ми сьогоднішні самі не чекали від себе вчорашніх безкомпромісності. Але після сплеску гідності все одно залишається величезна спокуса повернутися до відпрацьованих технологій виживання. В цьому сенсі лінія фронту «прихованої громадянської» проходить усередині кожного, буквально кожного з нас, за винятком окремих пасіонаріїв. Тому для перемоги потрібна низка постійних стимулів.

Від квітня громадяни України можуть отримувати довідки від Мін’юсту в режимі онлайн після ліквідації окремих старих служб, уражених зловживаннями. Генпрокуратура оголосила прийом на роботу свіжих кадрів, не заплямованих участю в попередніх схемах. МОЗ розпочало у столиці пілотний проект перетворень усієї галузі із запровадженням страхової медицини, а також нібито перекрило корупційно небезпечні схеми закупівлі ліків. МВС уже за два місяці випустить на вулицю нових патрульних поліцейських, які не братимуть хабарів, а виконуватимуть свої прямі функції. У Мінфіні, Мінекономіки, інших відомствах ліквідуються або змінюються департаменти, які довгий час були годівницею для афілійованих бізнесів. Антикорупційне бюро нарешті ось-ось запуститься. Якби все це відбувалося рік або навіть півроку тому, то нічого, крім оплесків, не викликало б. Зараз ті самі дії провокують нові хвилі скепсису й утоми. Чому? Бо, по-перше, із запізненням, по-друге, в оцінці дій держави суспільство виходить із презумпції винності. Має право! Завжди й скрізь, а в нашому випадку поготів.

Для підтримання тонусу громадськості конче необхідні регулярні сигнали, що ці зміни постійного і глибинного, а не тимчасового й косметичного характеру. Якоюсь мірою позитивна інформація (так само, як і конструктивна критика) є зброєю в цій війні, яка за всіма ознаками так само «гібридна».

На жаль, публічне висвітлення ходу реформ в Україні є епізодичним, кричущо недостатнім і, головне, несистемним. Вочевидь, це не пріоритетний напрям інформаційної політики держави. Скажімо, відповідне міністерство створювали, за словами одного з ініціаторів проекту, «з метою захисту інформаційного простору від російської пропаганди», себто як інструмент першої, а не другої війни – принаймні так було попервах. Утім, навіть без міністерства можна було б малою кров’ю задовольнити апетит суспільства щодо новин із другого фронту. Ну хоча б запровадити регулярні брифінги в Адміністрації президента й Кабміні за зразком США. А можна було б і самому главі держави виступати частіше, в нього це непогано виходить.

На початку 1980-х на Укртелефільмі зняли ігрову на диво вдалу стрічку про заколот у Білому домі (за чутками, його вшанував схвальним відгуком сам Рональд Рейґан). Мене тоді буквально вбила одна фраза з діалогу: «Якщо ви завтра не виступите, американський народ питатиме, що робив цілий тиждень президент»...

Тиждень 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Під тиском багатотисячних протестів нам дійсно вдалося уникнути швидкої капітуляції, але загроза повзучої капітуляції, з далекосяжними для держави та нації наслідками, є цілком реальною.Зе суттєво ско...
Максим Мірошниченко

Рейтинг влади падає

Очевидно, що в найближчий час ми побачимо фрагментацію влади. Із занадто різних елементів вона складається. Ці різноманітні групи воюють одна із одною через оці телеграмні зливи та інсайди. Портнов лю...
Те, що два великих свята, Архістратига Михаїла і День гідності та свободи, Україна відзначає в один день, не випадковий збіг. Ці свята дещо схожі – і за смислом, і особистостями.Наші Герої, які...
Максим Мірошниченко

Про деолігархізацію

Як свідчать розмови суркова із бородаєм про ріната, заяви коломойського та й результати останніх, передостанніх...та в принципі будь-яких виборів, реальна модернізація України можлива лише після усуне...