App Store Google Play

Війна людей

28.05.2014 09:22
Війна людей
Українська війна протікає на диво сором'язливо. Крім того, що протікає вона вже не перший місяць справжньою кров'ю, всі публічно-офіційні розмірковування про неї скидаються на розмови про місячні. Натяками, іносказаннями, ну ви ж розумієте, ну якось несподівано і, як завжди, недоречно, а ви чим користуєтеся? А ми демократією, а ви? Монологи України, перефразовуючи широко відому у вузьких колах п'єсу... 

Якби Маленький Принц був справді королівської крові, а не романтичною вигадкою сентиментального французького льотчика, він би точно знав, що йому робити зі своєю шпагою. І не ставив би дурних і наївних запитань. Адже в лицарські часи шляхетним людям модно було ставити запитання, приставивши кінчик шпаги чи вістря меча до горла. Імовірно, тому відповіді завжди знаходилися. Але це була б уже зовсім інша казка, друже.

Війна — незмінна супутниця людської історії. До 95% усіх суспільств вдавалися до неї для вирішення конфліктів. За останні п'ятдесят шість століть сталося близько 14 500 воєн, у яких загинуло понад 3,5 мільярда людей. Після Другої світової мирними на Землі були тільки три тижні. Це просто організоване вбивство, яке називають різними красивими словами через ниці чи ідіотські мотиви, що не називалися вголос.

У 1325 р. між італійськими містами Болонья і Модена розпочалася війна через вкрадене відро. У 1500-му між Османською імперією та Венецією вибухнула війна через ставлення до бородатості (чим не російська реакція на Євробачення?). Англо-іспанська війна 1739–1742 рр. як привід використала відрубане за сім років до того вухо матроса. У 1830 р. Франція окупувала Алжир, бо три роки тому один чиновник зачепив іншого опахалом. У 1969-му футбольна збірна Гондурасу програла команді Сальвадору. Шестиденна війна, яка спалахнула після цього, забрала кілька тисяч життів. 

Збірник ідіотських причин міг би викликати винятково гомеричний сміх, якби за цим не стояли жахливі людські трагедії.

Людство справді безумне. Всі інші пояснення воєн — не дуже переконливі відмазки. Мавпа, яка мутувала й перестала вживати собі подібних у їжу, не змогла припинити сам рефлекторний рух — убивати. І тому основним призначенням дару мови вона зробила культурно-економічне виправдання війні. Мир — це тимчасове непорозуміння, затворна затримка перед наступним пострілом. Війна — це спосіб буття, саморегуляторний механізм, каналізатор пристрастей. 

В українській історії війна була епічною, співучою, фото- й телегенічною, тестостероновою і вишиваною. Вона приємно збуджувала слух патріотичних виборців, як курсисток на балу — брязкання гусарських шпор. Російський каналізаційний злив цю ж тему ми вважали прикрим непорозумінням, як курортники, котрі колись їздили в Крим, виявляючи в морі "щось". Сьогодні російські журналісти — звичайні фронтові розвідники ворожої сторони, які тішаться власною безкарністю та військово-статевим безсиллям противника стосовно них. Українська війна — це навіть не кривавий гротеск, а парад державних монстрів, що розкладаються, у дусі Стівена Кінга.

Коли перші рабовласники приймали на борт свій "живий товар" в Африці з рук таких самих чорних, які ловили своїх менш прудких конкурентів, то місцеві вожді щиро дивувалися: навіщо вам стільки бранців, якщо ви їх не їсте? Наші українські дикуни теж спершу думали, що Путін обміняє їхніх одноплемінників, яких особисто не доїсть, на намиста, дзеркальця та консерви. Щось не заладилося з кровопивством на експорт, добро пропадає, самим стільки не з'їсти. Але хоч понадкушують...

Ось Євромайдан прийшов до нас як ще одна ілюзія мирного вирішення невирішуваних соціальних протиріч. А не як провісник війни з Росією. Хоча це витало в повітрі багато років, у міру слабшання України, посилюючи слиновиділення в хижаків, котрі кружляли навколо. Пекло — це інші, казав Сартр? Відмазка. Пекло — це ми зі
своєю тупою обивательською переконаністю, що війна можлива скрізь де завгодно, та тільки не в нас. Мозок не сприймає того, що може наступної секунди припинити його функціонування. Свідомість ховається за строкаті фанерні щити мистецтва.

Драматичне лише передчуття війни, його дуже зворушливо можна живописати. Але варто війні розпочатися, як перелякані, широко розплющені очі обивателів хутенько примружаться в пошуках можливої здобичі. Війна — це різке зниження питомої ваги корупції в суспільстві до дев'яти грамів свинцю, зникнення бюрократії як виду, списання всіх умовностей і ритуально обумовлених звичок, миттєве повернення законодавства до прецедентного права та кровних звичаїв. Війна — це повернення смерті в побут із усією її непривабливою первісною антисанітарією, коли циферблат годинника хочеться поділити ще на мілісекунди, тому що час життя починає набувати справжньої цінності.

Та головний маркер військового стану — діти. Які не роблять поділу на мир і війну, які грають гільзами й патронами однаково захоплено, тягають зброю зростом як самі, які вміють стріляти краще, ніж читати й писати. Їм весело й цікаво, дорослі приймають їх у свій світ як рівних, дають наркотики, алкоголь, жінок і свободу дій. Жорстокість підлітків ігрова, але вона переважає дорослих своєю кривавою допитливістю. І ось соціальний ліфт злітає стрімко прямо в небеса і спускається по нові понівечені душі. 

Життя у війні — які ризики для суспільства, держави, особистості? Та, правду кажучи, ніяких. Крім ризику це життя втратити. У суспільстві відбувається природна селекція. При цьому те, що ми вважаємо "якістю", взірцевістю, духовністю, ученістю та іншими високотируваними властивостями, — природа взагалі ігнорує. Для особистості настає страшне розчарування. З одного боку, бачачи все це божевілля, особистість активно ховається в загострену релігійність. Але, досить швидко помітивши, що жодні молитви, мантри, обереги та обітниці не захищають від куль і снарядів, намагається перетворитися назад у тварину. Що теж ніяких особливо позитивних результатів не дає. У якій фазі перетворень заскочить людину, раптово наставши, мир — чистого вигляду рулетка. Однак таким, як раніше, він уже не буде.

Держава на війні завжди заробляє, навіть якщо спочатку втрачає. Хоча б тому, що вбитим не треба платити пенсій і зарплат, працевлаштовувати через зруйновані підприємства й індексувати виплати через падіння економіки. Держава отримує можливість кадрових змін, фізичного усунення політичних ворогів і недемократичний, але саме тому високоефективний регуляторний механізм воєнного часу. 

Суспільству перепадає найбільше, оскільки його, як череду овець, рвуть на частини і окремі особи, і держава. Згуртування суспільства та заклики вивернути свої кишені, показати руки й пострибати, щоб перевірити, чи не дзенькає, робить суспільство напівфабрикатом "гарматного м'яса". Кожен окремо взятий з натовпу громадянин ніколи в житті не розкрив би стороннім усі свої активи, ресурси, наміри, мотиви та плани. Але в натовпі він декларує і виспівує ці шляхетні плани допомоги
своїй воюючій країні, разом із адресою квартири, в якій гроші лежать.

Єдині, з ким справді відбуваються зарання передбачувані зміни, — це військові або люди, котрі вимушено стали ними. Уточню, йдеться про українських військових. Безглуздий евфемізм "силовики" використовується для уникнення прямої відповідальності за те, що в рядах твого відомства зради вищі, ніж в інших. Тобто вони йшли в армію в мирний час зовсім не для того, аби когось захищати, а щоб одержувати більше грошей, ніж решта, за заняття військово-прикладними видами спорту. Але ті з них, хто вижив, стають справді суворими чоловіками без жодних лапок. Проблема в тому, що прозрілим доведеться повертатися в те ж саме сентиментально мекаюче тилове суспільство, яке уникатиме їх, аби не оплачувати боргів, передусім моральних.

Як ми житимемо у світі війни, і що це буде за життя? Найдраматичнішим воно буде для старшого покоління — чим старше, тим драматичніше. Бо давні фантомні болі знову оживуть у їхніх старіючих тілах і почнуть добивати тих, кого не добили Друга світова, Сталін і ГУЛАГ. Інша частина стареньких буде цьому несказанно рада, помираючи від надміру щастя з приводу того, що бандерівці нарешті здохли. Отож вони неминуче скоро зустрінуться.

Середнє покоління одночасно нервуватиме, але й розумітиме, що звільнилися якісь ніші для нового бізнесу/злодійства/корупції (потрібне підкреслити). На власні вуха чув, як підприємницького вигляду пасажир сільської маршрутки по мобілці пропонував продати своєму абоненту іридій. Можна лише здогадуватися, чим приторговують під час війни пасажири авіарейсів. Навряд чи слов'янські колоради купили собі самохідну гаубицю "НОНА-С" у супермаркеті. Навіть у сімферопольському. 

Молодь зрозуміє, що старші кинули їх напризволяще посеред величезної нічийної території з переважно "мирним населенням", яке плює їм услід, одночасно вимагаючи соціальної допомоги на покриття витрат із підтримки алкоголізму, поєднуваного з дітородінням. Окремі старші помолодшають, бо їм буде соромно жити таким жуйним життям перед своїми дітьми та перед світом, і частина їх загине з честю та славою. Але ті, хто виживе, зроблять усе, аби це пройшло якомога більш непоміченим. Конкуренція, сором, корупція — все разом. 

Якщо не буде свого Нюрнберга зі справжнім трибуналом, ми скоро дочекаємося нових врадіївок стосовно зрадників, як зачаєних, так і нововикритих. А напевно ж будуть такі викриття, зовсім уже негарні. За ними підуть неєвропейські народні вироки, які здійснюватимуться невідомо ким, але всі розумітимуть — за що. 

Найпростіше буде дітям. Навіть дивлячись якийсь "Індокитай" чи "Апокаліпсис сьогодні", ми з труднощами могли уявити, як, наприклад, кілька поколінь в'єтнамців просто не знали іншої реальності, крім воєнної. Їм тепер буде простіше...

Однак коли ці діти виростуть, вони обов'язково запитають зі старших. Яким доведеться відповідати за законами воєнного часу. Та й ростуть сучасні діти дуже швидко. Я так і бачу Маленького Принца з автоматом. 

Але це, як сказано вище, буде вже зовсім інша історія.

ДТ 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Під тиском багатотисячних протестів нам дійсно вдалося уникнути швидкої капітуляції, але загроза повзучої капітуляції, з далекосяжними для держави та нації наслідками, є цілком реальною.Зе суттєво ско...
Максим Мірошниченко

Рейтинг влади падає

Очевидно, що в найближчий час ми побачимо фрагментацію влади. Із занадто різних елементів вона складається. Ці різноманітні групи воюють одна із одною через оці телеграмні зливи та інсайди. Портнов лю...
Те, що два великих свята, Архістратига Михаїла і День гідності та свободи, Україна відзначає в один день, не випадковий збіг. Ці свята дещо схожі – і за смислом, і особистостями.Наші Герої, які...
Максим Мірошниченко

Про деолігархізацію

Як свідчать розмови суркова із бородаєм про ріната, заяви коломойського та й результати останніх, передостанніх...та в принципі будь-яких виборів, реальна модернізація України можлива лише після усуне...