App Store Google Play

Україна і її Вандея: що далі?

12.05.2014 10:54
Україна і її Вандея: що далі?

Автор прекрасно розуміє усю ризикованість того, про що він збирається писати. І все ж він вважає, що розвиток ситуації спонукає необхідність зокрема й такого обговорення.

Адже сьогодні, коли стоїть питання про життя або смерть України, ціна помилки може виявитися надзвичайно високою.

Події останніх тижнів показали: услід за втратою Криму, Україна фактично втратила контроль над більшою частиною території Донбасу.

Українські державні структури все ще забезпечують тут виплату зарплат і пенсій, але українські силовики вже нездатні захистити права й свободи громадян.

Українське телебачення для більшості місцевого населення вже недоступне.

Заблоковані прикордонні частини неспроможні ефективно протидіяти припливу "добровольців" з РФ.

Регіон стрімко перетворюється на кримінальний Мордор, де правлять бал убивці й мародери під російськими триколорами й прапорами "Донецької народної республіки" та "Луганської народної республіки".

Звісно, все це відбулося внаслідок ретельно й давно продуманої і здійсненої з усім можливим цинізмом спецоперації сусідньої держави, якій підіграли корумповані місцеві еліти, налякані перспективою відповідати за наслідки свого правління у всеукраїнському масштабі, і якій фактично не протидіяла не менш корумпована місцева міліція, контрольована цими елітами.

Але водночас будьмо відверті: спецоперація не мала б такого успіху без активної підтримки значної частини населення регіону. Ці люди готові - інколи за плату, інколи з суто ідейних міркувань - блокувати БТРи українських силовиків і ставати живим щитом перед "зеленими чоловічками" - благо, всі вже зрозуміли: в цивільних українці не стріляють.

Особлива "ментальність Донбасу", що сягає корінням часів хаотичного заселення цього індустріального регіону, зробила його своєрідною "українською Вандеєю", електоральною опорою спершу комуністів, потім "регіоналів".

Нагадаємо про Вандею – вбогі й гноблені селяни цієї французької провінції за часів Великої революції щиро і не з примусу вмирали за своїх гнобителів і вбивали тих, хто хотів зробити їх вільними.

Усі без винятку соціологічні опитування останнього часу фіксували на Донбасі лояльну проукраїнську більшість (понад половина населення) і антиукраїнську меншість (близько третини). Однак в умовах російської спецоперації меншість виявилася пасіонарною і вкрай агресивною, а більшість – у масі своїй заляканою й інертною.

У цьому сенсі "пунктом неповернення" стало, очевидно, не захоплення Донецької ОДА чи прибуття "Стрілка" з його людьми в Слов’янськ, а те, коли ще в середині березня місцева міліція дозволила трьом сотням бандитів, озброєних тоді ще не автоматами, а битами й заточками, жорстоко розігнати багатотисячний мітинг прибічників єдиної України в обласному центрі. 

В цих умовах військова операція проти терористів на Донбасі не лише виправдана з погляду міжнародного права, але й зумовлена елементарними питаннями безпеки держави в цілому.

Українські хлопці вмирають у Слов’янську, Краматорську й Маріуполі насамперед за те, щоб російські бойовики не почали завтра тероризувати людей і поза межами Донбасу.

Але скажімо собі правду: за настанови "за будь-яку ціну берегти цивільних"  українська АТО могла хіба що призупинити розповзання гангрени, але в жодному разі не знищити її джерело.

Сьогодні українські силовики навчилися вже вбивати засланих диверсантів і відбивати будівлі – але вони не можуть їх втримати, опинившись серед юрми "мирних" посібників терористів. І в Краматорську, і в Маріуполі вони відтак змушені були повертатися на вихідні позиції, залишивши місто на поталу бандитів...

Сьогодні повернення в регіон спокою й законності порівняно малими жертвами й зусиллями вже неможливе. Україна муситиме по-справжньому воювати за Донбас - можливо, що не лише з місцевим "ополченням", але й з регулярною російською армією.

Тому і влада, й суспільство повинні чітко зрозуміти: чи можлива в такій війні перемога? Чи є для неї ресурси? Яку ціну доведеться заплатити всім нам?

На основі чесних відповідей на ці запитання слід розглянути й інший варіант: евакуювати з Донбасу всіх, для кого життя в ДНР і ЛНР є засадничо неможливим, і, констатувавши фактичне захоплення цієї частини де-юре суверенної української території проросійським криміналітетом, відгородитися від сірої кримінальної зони чимось в ідеалі схожим на мур на межі Ізраїлю й Палестини.

Паралельно слід спробувати передати кілька громад і районів з проукраїнськими настроями, як-от північ Луганщини, під юрисдикцію сусідніх українських областей. І спробувати на основі широкої міжнародної підтримки не допустити прямої анексії Донбасу Москвою за кримським сценарієм, а відтак перевести конфлікт на рівень "замороженого", - на кілька років, а то й десятиліть.

Паралельно треба створити для цієї території умови ведення господарської діяльності за зразком кримських, - аби місцеві олігархи тяжко пошкодували про свою зраду.

Отже, чи можлива військова перемога України над терористами?

Так, але за однієї умови: Росія перестає засилати на Донбас своїх бойовиків, припиняє ідеологічну обробку місцевого населення, реально починає дотримуватися букви й духу женевських домовленостей. Чи реально це? Здається, вже ні.

Відтак Україна змушена буде без кінця класти людей на чергових сепаратистських блокпостах. Якщо ж Росія таки вторгнеться, то ефективно протидіяти агресорові на території, де значна частина населення цього агресора підтримує, буде тим більше неможливо... 

Що втрачає Україна разом із Донбасом, з якими проблемами натомість зіштовхується?

По-перше, вона втратить майже 15% свого ВВП і великі природні ресурси, насамперед – знамениті поклади вугілля. Це збільшує ймовірність її дефолту – адже обсяг боргу залишається тим самим, а умови для його обслуговування й повернення суттєво погіршуються.

По-друге, держава неминуче зіштовхнеться з проблемою облаштування щонайменше десятків тисяч біженців.

Ітиметься не лише про українських активістів, яким сьогодні сепаратисти розрізають животи і зішкрябують з тіла битим склом татуювання "Слава Україні!" Ітиметься й про багатьох людей, чиє існування в ДНР і ЛНР втрачає сенс: ну навіщо цим "республікам" Донбас-опера, європейського рівня університет, академічний ботсад чи Фізико-технічній інститут імені Галкіна?

Масово тікатиме й просто активна молодь, для якої європейська Україна обіцятиме значно більші перспективи, аніж сіра кримінальна зона Донбасу чи напівтоталітарна путінська Росія.

Варіант прямої анексії Донбасу Москвою, яка могла б ці інституції підтримувати, сьогодні виглядає все ж менш ймовірним.

По-третє, ДНР і ЛНР завжди залишатимуться територією, з якої на територію України проникатимуть як "зелені чоловічки", так і банди звичайних жорстоких кримінальників без жодного ідеологічного забарвлення. Сьогодні на руках мешканців Донбасу опинилася неймовірна кількість бойової зброї...

Однак слід чесно сказати: продовження "війни за Донбас" цих ризиків зовсім не знімає. В зоні бойових дій промисловість швидко прийде в занепад, і Україна, не отримуючи податків із зупинених підприємств, водночас змушена буде виплачувати пенсії "мирним" бабусям, з-за чиїх спин убиватимуть наших силовиків.

Проблема біженців так само лишень загостриться. І облаштування "стіни" по східній межі Запоріжжя, Дніпропетровщини й Харківщини, залишаючись критично неминучим, зробиться більш проблематичним – війна відтягуватиме на себе значні ресурси.

Водночас слід чесно визнати: відхід з Донбасу зовсім не означатиме припинення війни. Але захоплювати адмінбудівлі в інших регіонах "зеленим чоловічкам" буде значно складніше – готових закривати їх своїм грудьми "мирних бабусь" тут уже обмаль.

Відтак українські силовики матимуть змогу гранично жорстко реагувати на появу терористів – і ліквідовувати їх до того, коли вони встигнуть накоїти великої біди...

Визнаймо й інше: втративши Донбас, Україна водночас і здобуде шанс уперше стати більш-менш консолідованою щодо ключових питань свого дальшого розвитку.

Звісно, регіональні відмінності збережуться, харків’яни й одесити не сприйматимуть світ так, як кияни чи галичани – і однак це будуть уже неантагоністичні відмінності, й держава значно легше зможе реалізувати свій європейський, і, що не менш важливо, євроатлантичний вибір.

Зрозуміло: нам усім ближчими роками буде надзвичайно складно.

Україна муситиме привчитися існувати з думкою про те, що над нею весь час нависатиме цинічний і безжальний ворог, який прагне її знищити.

Ми муситимемо дуже довго жити  під загрозою вторгнення. Так, як Тайвань. Чи Ізраїль. З обов’язковим призовом до війська всіх без винятку здорових хлопців, і, дуже можливо, дівчат. З однозначною реакцією суспільства на тих політиків, які стають на шлях державної зради.

А цього так само неможливо реалізувати, маючи великий регіон, де за державну зраду сьогодні, строго кажучи, слід судити кожного четвертого, і де оголошену на початку березня мобілізацію навіть не намагалися проводити...

Автор, на відміну від більшості киян, мав змогу бачити майже весь Донбас, побувавши в більшості міст Донеччини й Луганщини. Автор має величезний пієтет до цієї по-своєму красивої землі – і колосальне почуття провини перед тими працьовитими, чесними й патріотичними донеччанами й луганцями, яких Україна сьогодні вже нездатна захистити.

Але автор воліє послуговуватися не гаслами, а аргументами й розрахунками. А вони, на жаль, ведуть сьогодні саме до таких висновків.

І насамкінець. Україна просто зобов’язана буде таки конфіскувати активи політиків і олігархів, винних у кривавій драмі Донбасу, й використати їх для облаштування тих луганчан і донеччан, які цього бажатимуть, на нових і безпечних землях. 

УП 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Відверто кажучи, давно втомився читати такі заголовки, як "Україні потрібен націоналізм!". "Націоналізм - саме те, що потрібно Україні". "Україні не вистачає націоналізму".Все це, звісно, прекрасно. І...
Під тиском багатотисячних протестів нам дійсно вдалося уникнути швидкої капітуляції, але загроза повзучої капітуляції, з далекосяжними для держави та нації наслідками, є цілком реальною.Зе суттєво ско...
Максим Мірошниченко

Рейтинг влади падає

Очевидно, що в найближчий час ми побачимо фрагментацію влади. Із занадто різних елементів вона складається. Ці різноманітні групи воюють одна із одною через оці телеграмні зливи та інсайди. Портнов лю...
Те, що два великих свята, Архістратига Михаїла і День гідності та свободи, Україна відзначає в один день, не випадковий збіг. Ці свята дещо схожі – і за смислом, і особистостями.Наші Герої, які...