App Store Google Play

Чому нам потрібен Порошенко

12.05.2014 09:51
Чому нам потрібен Порошенко

Аби одразу відкинути звинувачення в заангажованості – я не належу до штабу Петра Олексійовича, його партії (як і інших партій, що підтримують даного кандидата) і не є фаном його кондитерської продукції. Тим пак, що її випуск аж ніяк не залежить від прізвища Президента – доведено історично.

 

Але полишимо Петра Олексійовича і зосередимося на беззаперечній, здається, тезі – країні, з якої втік очільник, терміново потрібен Президент. За час, що в країні немає голови виконавчої гілки влади вона понесла масу втрат – як територіальних, так і людських. А все – через фактичну відсутність тої самої виконавчої влади у ряді регіонів, яка була сформована свого часу виключно з представників і в інтересах однієї партії цих самих регіонів.

 

Країні терміново (бажано – вже 26 травня, якщо не можна ще вчора) потрібен керівник, який візьме на себе всю відповідальність за події. Який змусить працювати або піти у відставку парламент, який займеться кадровими рішеннями – призначенням голів ОДА, РДА, керівників регіональних управлінь. В Дніпропетровській (це та, що найбільш успішна і сама себе обходить) області на сьогодні немає голів райдержадміністрацій. Це при тому, що пройшли конкурси, розгляди, кандидатури погоджені в ОДА і відправлені т.в.о. Президента… він їх не підписує. І це лише один приклад.

 

Тимчасовий виконувач обов’язків, який суміщає ці обов’язки зі спікерством – чудове рішення, але для умов країни, де все добре, стабільно і налагоджено, де економіка працює і забезпечує власне оновлення, а сам керівник-сумісник – справжній геній менеджменту. Але не в умовах країни, яка опинилася в стані війни, окупації, гігантського внутрішнього і зовнішнього боргу, де, на додачу, майже недієздатний парламент.

Тимчасово виконувати обов’язки Президента в умовах війни – це насамперед бути Головнокомандувачем Збройних сил України. А у нас ситуація склалася таким чином, що спікером став формальний керівник чільної партії, що входить до найбільшої фракції, яка була в опозиції до попереднього президента-втікача. До спікерського крісла його приніс збіг факторів: втеча разом з любителем золотих батонів попереднього спікера, перебування за ґратами партійного лідера і необхідність просувати у прем’єр-міністри заступника партійного лідера. Ви вірите (при всій повазі до вірності партійним прапорам і досвіду великої політики), що Олександр Турчинов мав би шанс стати спікером з наступними необмеженими повноваженнями, аби Янукович, Рибак, Тимошенко залишилися на місці, а Яценюк не виявився єдиною прийнятною кандидатурою на посаду голови Уряду?

 

І от людина, народним повстанням та ситуативною порожнечею занесена в одне владне крісло, отримує – за Конституцією «в навантаження» ще дві посади – Президента та Головнокомандуючого. Як наслідок – на засіданнях РНБО нашого керманича повчають не лише силовики Аваков - Наливайченко, а ще й проста безробітна – громадянка Тимошенко. Хто її пускає на засідання РНБО і чому її слово важить більше, ніж Президента (нехай і т.в.о.) – окреме питання. Але це НЕ нормально!

 

Всі говорять, що треба припиняти братовбивство та хаос і починати домовлятись. Але з ким? І не треба говорити, що «з того боку» якісь терористи, наркомани і маргінес. Всіх цих «народних губернаторів» запустили і підгодовують абсолютно конкретні люди – Ахметов, Путін, Янукович. Ми волаємо про допомогу до Обами, Меркель, Баррозу і решти світових керманичів… АЛЕ! З ким мають вести переговори всі ці добрі чи не дуже люди? З т.в.о. спікера, який т.в.о. президента? Для перемовин необхідна Перша Особа.

 

Тепер повернімося до нашого Петра Олексійовича, який, звичайно не 100 доларів, аби всім подобатися. В мене є щодо нього певні застереження. Але зовсім не ті, які так нав’язливо тиражують у ЗМІ й соціальних мережах прихильники іншої кандидатки.

 

Колишній член СДПУ(о), який створив Партію регіонів? Ну і? Перекладаємо людською: достатньо досвідчений політик, з яким рахувалися ще 10-15 років тому. Чи щось погане було в задумці Партії регіонів, як універсальної сили, об’єднавчої платформи для всієї країни? І не треба навішувати на Порошенка злочинів Януковича – чи не Порошенко зробив найбільший внесок в перемогу Ющенка над донецьким кланом у 2004? Хто тримав за руки Юлію Володимирівну, яка весь час вимагала штурму, крові, «заливання Донбасу бетоном», і «вішати на стовпах»? Хто потім отримав дацзибао «любий друзь», оскільки заважав пані Тимошенко одноосібно заволодіти ринком транзиту газу з РФ?

 

Закиди щодо бізнесу в Росії (аж цілих дві, нехай доволі потужних фабрики) та можлива контрольованість з боку Путіна? Та припиніть – саме Порошенко витримав найбільший вал економічних репресій і витримав їх доволі гідно. До того ж, не слід забувати, що увесь великий бізнес на сьогодні – екстериторіальний. Комп’ютери більше не виготовляють в Силіконовій долині, а автівки – у Мюнхені. Для цього є країни з дешевою робочою силою. Де Порошенко і його холдинг платить податки? Скільки тисяч пенсіонерів живуть з цього? Отож…

 

Повертаючись до бізнесу, частіше всього згадують про те, що влада має бути відділена від бізнесу і олігархи не мають правити. На сьогодні можу заперечити лише двома речами: по-перше, найефективнішим чиновником, якого я бачив в Україні є бізнесмен Ігор Коломойський, а по-друге, ті хто найголосніше кричить про олігархів, відгодували на Донбасі найбагатшу людину України. При цьому Рінату Леонідовичу не треба було навіть депутатського мандату – останнім часом він багатів, навіть не коментуючи публічно політику в Україні.

 

Про закиди до Порошенка щодо єврейства та (водночас!) мало не митрополитства в РПЦ – коментувати не буду. Симоненко – 100% українець і (за партійним визначенням) агностик. Мірошніченко (той що Ігор) – 101% українець за партійним визначенням і ревний Київського патріархату. Їм залишається лише між собою з’ясовувати, хто для розбрату й безладу в цій країні зробив більше.

 

Певна пересторога (як на мене) в президентстві Петра Порошенка – відсутність твердого бар’єру проти змови зі стратегічним ворогом Путіним. Але тут є два «але», які знову ж таки змушують підтримати вінницького кондитера. По-перше, всі, у кого такі бар’єри дійсно присутні, навіть до другого туру об’єктивно не проходять. Та і не займаються вони виборчою кампанією, натомість бігають з автоматами по окупованих територіях і воюють з терористами. А по-друге, дивимось на альтернативи: подруга Медведчука (авторка «газових угод», любителька анекдотів про галстук Саакашвілі) та декілька персонажів з проросійською риторикою, що відкрито працюють на розкол країни.

 

Головна небезпека (для) Президента Порошенка – це відсутність вертикально-інтегрованої структури. Але й тут – дивлячись з чим порівнювати. У четвірки його найближчих конкурентів (за опитуваннями найбільш шанованої соціальної служби фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва) – Добкіна, Тігіпка, Симоненка та Тимошенко – ці структури або взагалі відсутні, або представлені відвертими злодіями і ворогами народу, проти яких і збирався Майдан.

 

Свідченням цього стала справжня боротьба на місцях за формування штабів у тих регіонах, де в Петра Олексійовича немає усталених зв’язків та потужних парторганізацій УДАРу. Добре, якщо знаходяться носії європейських, майданівських, демократичних цінностей на яких можна покластися. Але можуть прослизати й люди сумнівні. Задача – одразу після виборів (у нового Президента завжди багато друзів) вирізнити тих, хто не встромить ножа в спину і не зганьбить. Інакше – повторення історії БЮТ, що тричі приводив до парламенту фракцію, з якої мінімум третина розбігалася, щойно ставало гаряче.

 

Ще одне, хоча й не ключове АЛЕ: Петро Олексійович - людина, політик і бізнесмен старої формації. Як на мене, він в цьому плані «кращий з гірших» - з усіх, хто щось із себе представляв при Кучмі і ще живий, він один з найбільш європейських і найменш совкових. Втім, він добре звик до правил, які нам усім потрібно зламати, якщо ми хочемо руху і розвитку. Чи хоче цього Порошенко – питання. Але Україна змінилася, українці також і, як показує практика, одна окрема людина вже не може стояти на шляху бурхливого потоку. Це розуміємо я, сподіваюся, що більшість вас, шановні читачі, і, як мені здалося під час теледебатів 10 травня, Петро Порошенко. І це те, чого ніколи не зрозуміє Юлія Володимирівна.

 

Підбиваючи підсумки, наголошу - я не маю ілюзій щодо Порошенка ані в бік його месіанства та реформаторства, ані з приводу реваншу і застою. З тих, хто може перемогти, він просто є найбільш компромісним варіантом. Впевнений, що Президент Петро Порошенко не стане тим самим президентом, при якому ми побудуємо європейське суспільство в нашому світлому його розумінні. Але якщо ми будемо дотримуватися закладених Майданом принципів і наполегливо рухатися в обраному напрямі, Порошенко – це президент, за якого ми зможемо підготувати ґрунт для цього. Принаймні, він забезпечить умови для формування і обрання вже того президента, яким зможемо пишатися по-справжньому.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Максим Мірошниченко

Рейтинг влади падає

Очевидно, що в найближчий час ми побачимо фрагментацію влади. Із занадто різних елементів вона складається. Ці різноманітні групи воюють одна із одною через оці телеграмні зливи та інсайди. Портнов лю...
Те, що два великих свята, Архістратига Михаїла і День гідності та свободи, Україна відзначає в один день, не випадковий збіг. Ці свята дещо схожі – і за смислом, і особистостями.Наші Герої, які...
Максим Мірошниченко

Про деолігархізацію

Як свідчать розмови суркова із бородаєм про ріната, заяви коломойського та й результати останніх, передостанніх...та в принципі будь-яких виборів, реальна модернізація України можлива лише після усуне...
Юрій Фоменко

Сільський автобус

Сільський автобус кінця 70-х.Дочекавшись обвітреного і запиленого, задимленого і замученого сільськими дорогами ЛАЗа, вмощувалися на твердих його кріслах, бажано біля вікна. Гойдало, гицало, раз-у-раз...