App Store Google Play

Крок ліворуч, крок праворуч...

02.05.2014 09:36
Крок ліворуч, крок праворуч...

За кого голосувати? До виборів президента залишається місяць, і питання вже слід ставити собі чесно, без самоодурення. Я волів би обійтися без імен, бо йдеться передусім про цінності, реалізації яких ми хотіли б на найближчих п’ять років, себто про засади, про принцип прийняття рішення. А вже потім принцип мав би пристосовуватися до конкретних політиків з урахуванням їхньої переконливості. Але без персоналій ніяк не виходить.

Наразі зрозуміло, що основні баталії, якщо «інтернаціональна допомога» не сплутає карти, розгорнуться між двома кандидатами. Один кандидат (-ка) – кризовий менеджер, пасіонарій, опортуніст, другий – системний інтегратор (наскільки в принципі український бізнес може бути системним) і теж послідовний опортуніст. Проблема нинішньої кампанії в тому, що її... немає. Одна кандидатка прямо заявляє, що не час займатися агітацією «з цирковими ведмедями», краще будувати рух опору. Інший претендент мляво сперечається, обмежується невиразними білбордами, ритуальними зустрічами й короткими висловлюваннями з порядку денного. Жодної програми, крім абстрактного гасла й двох-трьох загальних тез. Постає ніби логічне запитання: якщо вже на те, може... справді... вибори не на часі? Навпаки, Україна якнайшвидше потребує стабільної легітимної влади, до того ж ніхто з претендентів не зацікавлений припиняти перегони. Тому питаю знову: за кого голосувати? Точніше, не так: не за кого, а за що?!

Як хочете, а я переконаний, що брак зрозумілих програм, стратегій і відповідно послань – це не нещасний випадок, не форс-мажор, не чиєсь недопрацювання, а об’єктивна і вельми показова ознака вітчизняної ситуації, причому не лише нинішньої. Згадаймо слогани попередніх кампаній: «Так!», «Вона працює», «Покращення вже сьогодні»... Хіба можна з цього вгадати, які переконання має кандидат, які в нього плани, якою він бачить мою країну в перспективі?

Не раз у мене траплялося типове lost in translation, коли я робив спроби характеризувати наших політиків іноземним гостям, причому різним – від американців до поляків. «Ну, розумієте, він ніби правий, але за надійні соціальні гарантії з боку держави...» Гості дивувалися, а дарма. Політологічний компас у нас відмовляє: ліберали та консерватори, ліві та праві – ці дихотомії ніяк або майже ніяк не перетинаються між собою. Консерватор може бути лівим, як наші, з дозволу сказати, комуністи, а ліберал – сповідувати фактично праві погляди. Причини можна шукати скільки завгодно. Наприклад, усталені поняття працюють лише в країнах із певною політичною культурою, де вони, власне, й виникли. Або: тоталітарне минуле спотворює систему координат, потрібен час для виправлення історичних деформацій. І таке інше. Але в мене є підозра, що пояснення простіше: немає в більшості наших політиків системних переконань. Хтось вважає ідеологію беззмістовною, бо для нього влада – то лише інструмент перерозподілу благ на свою користь. Хтось – заскладною, бо для нього влада існує заради самої влади, як найсильніший наркотик з-поміж усіх вигаданих людством.

Але ж універсальні закономірності людської взаємодії нікуди не зникають від того, що хтось їх не усвідомлює. Понад те, саме зараз варто згадати, що довгий час Україна в сенсі політичних практик була невід’ємною частиною Європи. Закони, суди, магістрати – усе це мало залишитися десь у підсвідомості, це не могло повністю витравитися радянським промиванням мізків. Тобто коли політтехнологи (до того ж часто-густо імпортні) нав’язують кандидатам маніпулювання тупою, пластичною сірою масою, подаючи їй найпростіші, найпримітивніші меседжі, вони просто недооцінюють українського виборця?

Так, є й будуть ті, хто купується на обличчя, на образ, на харизму, – люди є люди. Але хтозна, може, якби їм запропонувати переконливі світоглядні програми, навіть вони демонстрували б більшу притомність замість обмежуватися примітивними, скажімо відверто, хамськими реакціями: «Злодійка», «Шоколадний заєць» або взагалі «Всі вони однакові». Коли продаєш не зміст, а обгортку, треба бути готовим саме до такої реакції.

Аж ніяк не я перший констатую кризу лідерської політики, брак ідеологій і потребу на них в українському суспільстві. Просто тепер, після Євромайдану, коли народ прокинувся, запит на змістовність актуальніший, ніж будь-коли. Той, хто хоче перемогти, й не просто перемогти ситуативно, а дістати від виборця мандат на необхідні системні перетворення в країні, мусить показати свою системність. Ну для початку хоча б так: правий чи лівий, ліберал чи консерватор...

Тиждень 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Відверто кажучи, давно втомився читати такі заголовки, як "Україні потрібен націоналізм!". "Націоналізм - саме те, що потрібно Україні". "Україні не вистачає націоналізму".Все це, звісно, прекрасно. І...
Під тиском багатотисячних протестів нам дійсно вдалося уникнути швидкої капітуляції, але загроза повзучої капітуляції, з далекосяжними для держави та нації наслідками, є цілком реальною.Зе суттєво ско...
Максим Мірошниченко

Рейтинг влади падає

Очевидно, що в найближчий час ми побачимо фрагментацію влади. Із занадто різних елементів вона складається. Ці різноманітні групи воюють одна із одною через оці телеграмні зливи та інсайди. Портнов лю...
Те, що два великих свята, Архістратига Михаїла і День гідності та свободи, Україна відзначає в один день, не випадковий збіг. Ці свята дещо схожі – і за смислом, і особистостями.Наші Герої, які...