App Store Google Play

Тимошенко запропонує виборцям дилему: або я, або війна

28.03.2014 13:04
Тимошенко запропонує виборцям дилему: або я, або війна

Можливо, поточну президентску кампанію ще назвуть найунікальнішою в історії України. Неповторність цих перегонів зумовлює не класична інтрига “хто переможе”. Диспозиції конкурентів настільки несподівані, що ніхто не візьметься вирахувати переможця.

 

Рейтинг проти адмінресурсу

 

Почнемо зі стартових позицій учасників, чи якщо точніше, набору ресурсів в їхньому розпорядженні.

 

Найнесподіванішим виглядає ресурс електоральної підтримки. Згідно останніх даних пулу соціологічних компаній, фаворит перегонів – Петро Порошенко. Серед тих, хто має намір прийти на виборчі дільниці та визначився зі своїм вибором, він має 36,2% голосів, друге місце посідає Віталій Кличко з результатом 12,9%, третя – Юлія Тимошенко з 12%.

 

Переможець тут начебто очевидний. Проте, нагадаємо, вибори президента двотурові. Відтак інформативними будуть пари суперників, які вийдуть у другий тур. Отже, пара Порошенко-Кличко складає 42,9% проти 15,3%, відповідно. Пара Порошенко-Тимошенко – 46,3% проти 11,6%. Пара Порошенко-Тигіпко – 50,8% проти 14,4%.

 

Перш ніж аналізувати пари, нагадаємо, що з’явилися всі ознаки появи альянсу Порошенко-Кличко (чи це дружба навіки чи проти Тимошенко на час виборів – інше питання). На днях пройшла інформація, що власник Рошену домовився з екс-чемпіоном про розподіл сфер впливу: Порошенко йде в президенти, Кличко – в мери Києва. Ця домовленість має сенс, бо Кличку не варто розраховувати на перемогу в президентських виборах. З іншого боку, посада мера – непоганий трамплін для відносно молодого політика.

 

Додамо, що Кличко ображений на Тимошенко за порушення домовленості про розподіл сфер впливу, коли Батьківщина мала взяти собі уряд і не претендувати на посаду президента, а УДАР відмовлявся від квоти в Кабміні. До речі, образа Кличка об’єднує його з Петром Олексійовичем, якого гризе давня нелюбов до Юлії Володимирівни.

 

В будь-якому випадку, альянс склався, про що свідчить спільний візит Порошенка і Кличка до Великобританії, де вони мали зустрічі на найвищих рівнях. Це значить, що скоріше за все, Кличко підтримає кандидатуру союзника у другому турі. Саме тому в першу чергу варто розглядати соціологічну пару Порошенко-Тимошенко.

 

Перемога першого над другою здається доконаним фактом, особливо враховуючи малий відтинок часу до дня голосування. Проте на користь Тимошенко виступають інші ресурси, і в першу чергу адміністративні важелі.

 

Тут варто згадати події місячної давнини, коли Юлія Володимирівна повернулася в політику начебто переможцем. Щоправда, в через революційну ейфорію її тріумф ніхто не помітив. Але багато хто роздиввися, що її команда зуміла захопити майже всі основні важелі керування країною.

 

Формально Тимошенко – ніхто, навіть не народний депутат. Насправді вона забрала собі – руками виконавців Турчинова і Яценюка – чи не всю владу, яка раніше належала її лютому ворогові Януковичу. Ось такі бувають виверти долі в політиці!

 

Отож, Тимошенко фактично контролює більшість у парламенті. Зокрема, це дасть їй змогу проштовхнути надзвичайно вигідну для неї версію нової Конституції (процес почнеться вже за півтора-два місяці).

 

Крім цього, в уряді Тимошенко контролює прем’єра, МВС, а також весь фінансовий блок включно з НБУ. Також її люди курують паливно-енергетичний комплекс, частину гуманітарного блоку, юридичне забезпечення та інші дещиці.

 

І, нарешті, Юлії Володимирівні дісталася вся президентська вертикаль влади на чолі з вірним Турчиновим. Нагадаємо, що адміністрація глави держави (її очолює людина Тимошенко Сергій Пашинський) контролює голів адміністрацій на місцях.

 

Тут претендентка на гетьманську булаву теж абсолютно переважає Порошенка. В той час, як квота УДАРу налічує кількох губернаторів, афіліація яких до  Кличка сумнівна, в арсеналі Тимошенко більшість з 24 голів ОДА. Це переважно досвідчені кадри, які бачили не одну виборчу кампанію, дехто керував штабами Батьківщини і Фронту змін та їх лідерів. Зазначте також, вони очолюють наймасовіші з точки зору електорату області: Донецьку, Дніпропетровську, Харківську тощо. Втрата Криму на розклади тут не впливає, бо це втрата переважно для кандидата від Партії Регіонів.

 

Однак висновок про масоване використання адмінресурсу на виборах явно поспішний. Після підписання політичної частини угоди про асоціацію з ЄС Захід пильніше наглядатиме за дотриманням цивілізованих стандартів на виборах. Адмінресурс, звичайно, працюватиме. Проте не в день голосування точно, а протягом кампанії, коли нагляд ще буде недостатнім. Як наслідок, його використовуватимуть в набагато менших масштабах, ніж дотепер.

 

Насправді влада на місцях матиме можливості для малопомітних рухів на користь свого кандидата. В будь-якому випадку, адмінресурс дещо врівноважить шанси Тимошенко проти таких у Порошенко. Хоча з цього ракурсу вибори справді будуть найпрозорішими за всю дотеперішню історію. Однак це не виключає небувалої війни компроматів, яку нав’яже суперникам, здогадайтеся, хто.

 

 

Дилема Тимошенко

 

Політологи вважають, що відтоді, як Тимошенко потрапила за грати, Україна дуже змінилася, відтак політику доведеться адаптуватися. Побачимо, як це їй вдається.

 

Власне, вже концентрація влади людьми ЮВТ багато про що каже. На додачу Яценюк почав гучну кампанію децентралізації влади. До речі, досить цікаво спостерігати, як гасло спераратизму трансформується в федералізм і зараз – в децентралізацію. Будь хто при своєму розумі погодиться, що в умовах війни від цієї ідеї тхне зрадою (недаремно її захищають регіонали), бо її реалізація означає розбалансування центральної влади, яка і так не відзначається рішучістю. Але ж що не зробиш заради перемоги боса на виборах.

 

Отже, хід команди Тимошенко полягає в тому, щоб ліквідувати аміністрації, створивши замість них виконкоми. Останні мають узяти на себе всю відповідальність за стан справ у кожній області. Зокрема, збиратимуть податки і збори, реєструватимуть майнові права, відповідатимуть за правопорядок тощо. Наглядатимуть за виконкомами префекти, які посунуть від цих функцій прокуратуру (спритно ж звідси прибрали Свободу в особі генпрокурора Мохницького!).

 

Інше навіть не спадає на думку – це величезний хабар, якого Тимошенко дає місцевим баронам в обмін на лояльність. Та щоб ніхто не здогадався, його  загорнуть в яскраву європейську обгортку під назвою «Нова Конституція».

Поважні люди в регіонах вже смакують наперед, який грошовий дощ впаде на них від зборів, наприклад, податку на прибуток – аж 50%! І думають, чи самим стати префектами, чи якимось чином поставити на ці місця своїх – доведеться ж звертатися до президента.

 

Витончена і ефективна піар-кампанія теж могла б врівноважити шанси Тимошенко проти Порошенка. Проте тут ми теж бачимо стару добру Юлю. Бездарною виставою на Майдані в інвалідній колясці з фальшивим “любі мої” вона програла старт.

 

Далі пішли суцільні штампи. Нібито перехоплена чи нібито сфальшована телефонна розмова з Шуфричем видала Тимошенко з головою. Кулю в лоба Путіну і розстріл з атомної зброї прозвучало круто – якраз для очумєлого від патріотизму плебсу. Але ж всі знають: без “перебільшень” наша Юля не була б собою; всі знають її як неповторну акторку. Всі скучили за  нею саме такою, а тому пробачають невеличкі “перебільшення” кшталту, що викрив Сергій Лещенко (справа про відео-записи з камери Тимошенко, які той, за словами ЮВТ, знайшов у Януковича в Межигір’ї).

 

Та цього разу талант Тимошенко навряд чи їй допоможе. Риторика про фашиста Путіна дуже скоро втратить актуальність і ЮВТ доведеться вигадувати щось іще. Фактично, вона має єдиний спосіб підтримати інтерес до себе, щоб спробувати підняти рейтинг. Населення починає втомлюватися від протистояння з Росією. До речі, Путін про це знає теж, а тому зволікає з вторгненням в Україну, серед іншого, з цієї причини.

 

Тимошенко володіє феноменальною чуйкою, а тому має вловити злам у настроях електорату. Потреба останнього зняти стан хронічної тривоги, для чого доведеться шукати компромісу з Кремлем, Юля трансформує в меседж, що лише вона здатна врятувати народ від неминучої війни, в якій Україна точно програє. А врятувати можна лише домовившись з Путіним, щоб той не нападав і навіть дав якійсь гарантії. Звісно, можливість таких домовленостей Тимошенко подасть як перемогу свою та українського народу.

 

В такого сценарію досить висока ймовірність реалізації. Згадайте, Тимошенко має багатий досвід спілкування з президентом РФ; Путін навіть захищав її від Януковича – хоч і на словах, але доволі щиро. Важко знайти моменти, коли поміж ними відчувалася ворожнеча. Чудовий приклад – газовий конфлікт 2009 року, який Тимошенко владнала великим “компромісом” – на користь хазяїна Кремля. Компроміс, який так чи інакше визначив сьогоднішнє протистояння Росії та України.

Отже, саме сьогоднішній стан напіввійни дає Юлі неабиякий козир. Всі кандидати на президентську булаву сьогодні відчувають брак ідей: цьому народові вже немає чого наобіцяти. А сам народ нині живе передчуттям збройного конфлікту. Тож найактуальніший посул для електорату – гарантія миру. Чим і скористається Юля, бо з усіх українських політиків Путін нині може спілкуватись лише з нею. Сьогодні вона ще ніхто, а завтра – кандидат в президенти. У цьому статусі очільник Росії її прийме. Така виключність Тимошенко дає їй можливість протягом виборчої кампанії впроваджувати у суспільну підсвідомість просту і вбивчу за своєю ефективністю формулу – «Або я, або війна!»

 

Чомусь здається, що протягом перегонів в Україні Путін продовжуватиме свою гру в танчики близько українських кордонів. І не дивуйтеся, якщо перед вторим туром Юля і Вова про щось гучно домовляться, а переддень виборів танки відійдуть. Але – недалеко. Натякаючи на те, що або ВОНА, або війна…

- See more at: http://www.pic.com.ua/tymoshenko-zaproponuje-vybortsyam-dylemu-abo-ya-abo-vijna.html#sthash.Wq1MNXAj.dpuf

Чомусь здається, що протягом перегонів в Україні Путін продовжуватиме свою гру в танчики близько українських кордонів. І не дивуйтеся, якщо перед вторим туром Юля і Вова про щось гучно домовляться, а переддень виборів танки відійдуть. Але - недалеко. Натякаючи на те, що або ВОНА, або війна...

 

Насправді влада на місцях матиме можливості для малопомітних рухів на користь свого кандидата. В будь-якому випадку, адмінресурс дещо врівноважить шанси Тимошенко проти таких у Порошенко. Хоча з цього ракурсу вибори справді будуть найпрозорішими за всю дотеперішню історію. Однак це не виключає небувалої війни компроматів, яку нав’яже суперникам, здогадайтеся, хто.

 

 

Дилема Тимошенко

 

Політологи вважають, що відтоді, як Тимошенко потрапила за грати, Україна дуже змінилася, відтак політику доведеться адаптуватися. Побачимо, як це їй вдається.

 

Власне, вже концентрація влади людьми ЮВТ багато про що каже. На додачу Яценюк почав гучну кампанію децентралізації влади. До речі, досить цікаво спостерігати, як гасло спераратизму трансформується в федералізм і зараз – в децентралізацію. Будь хто при своєму розумі погодиться, що в умовах війни від цієї ідеї тхне зрадою (недаремно її захищають регіонали), бо її реалізація означає розбалансування центральної влади, яка і так не відзначається рішучістю. Але ж що не зробиш заради перемоги боса на виборах.

 

Отже, хід команди Тимошенко полягає в тому, щоб ліквідувати аміністрації, створивши замість них виконкоми. Останні мають узяти на себе всю відповідальність за стан справ у кожній області. Зокрема, збиратимуть податки і збори, реєструватимуть майнові права, відповідатимуть за правопорядок тощо. Наглядатимуть за виконкомами префекти, які посунуть від цих функцій прокуратуру (спритно ж звідси прибрали Свободу в особі генпрокурора Мохницького!).

 

Інше навіть не спадає на думку – це величезний хабар, якого Тимошенко дає місцевим баронам в обмін на лояльність. Та щоб ніхто не здогадався, його  загорнуть в яскраву європейську обгортку під назвою «Нова Конституція».

Поважні люди в регіонах вже смакують наперед, який грошовий дощ впаде на них від зборів, наприклад, податку на прибуток – аж 50%! І думають, чи самим стати префектами, чи якимось чином поставити на ці місця своїх – доведеться ж звертатися до президента.

 

Витончена і ефективна піар-кампанія теж могла б врівноважити шанси Тимошенко проти Порошенка. Проте тут ми теж бачимо стару добру Юлю. Бездарною виставою на Майдані в інвалідній колясці з фальшивим “любі мої” вона програла старт.

 

Далі пішли суцільні штампи. Нібито перехоплена чи нібито сфальшована телефонна розмова з Шуфричем видала Тимошенко з головою. Кулю в лоба Путіну і розстріл з атомної зброї прозвучало круто – якраз для очумєлого від патріотизму плебсу. Але ж всі знають: без “перебільшень” наша Юля не була б собою; всі знають її як неповторну акторку. Всі скучили за  нею саме такою, а тому пробачають невеличкі “перебільшення” кшталту, що викрив Сергій Лещенко (справа про відео-записи з камери Тимошенко, які той, за словами ЮВТ, знайшов у Януковича в Межигір’ї).

 

Та цього разу талант Тимошенко навряд чи їй допоможе. Риторика про фашиста Путіна дуже скоро втратить актуальність і ЮВТ доведеться вигадувати щось іще. Фактично, вона має єдиний спосіб підтримати інтерес до себе, щоб спробувати підняти рейтинг. Населення починає втомлюватися від протистояння з Росією. До речі, Путін про це знає теж, а тому зволікає з вторгненням в Україну, серед іншого, з цієї причини.

 

Тимошенко володіє феноменальною чуйкою, а тому має вловити злам у настроях електорату. Потреба останнього зняти стан хронічної тривоги, для чого доведеться шукати компромісу з Кремлем, Юля трансформує в меседж, що лише вона здатна врятувати народ від неминучої війни, в якій Україна точно програє. А врятувати можна лише домовившись з Путіним, щоб той не нападав і навіть дав якійсь гарантії. Звісно, можливість таких домовленостей Тимошенко подасть як перемогу свою та українського народу.

 

В такого сценарію досить висока ймовірність реалізації. Згадайте, Тимошенко має багатий досвід спілкування з президентом РФ; Путін навіть захищав її від Януковича – хоч і на словах, але доволі щиро. Важко знайти моменти, коли поміж ними відчувалася ворожнеча. Чудовий приклад – газовий конфлікт 2009 року, який Тимошенко владнала великим “компромісом” – на користь хазяїна Кремля. Компроміс, який так чи інакше визначив сьогоднішнє протистояння Росії та України.

Отже, саме сьогоднішній стан напіввійни дає Юлі неабиякий козир. Всі кандидати на президентську булаву сьогодні відчувають брак ідей: цьому народові вже немає чого наобіцяти. А сам народ нині живе передчуттям збройного конфлікту. Тож найактуальніший посул для електорату – гарантія миру. Чим і скористається Юля, бо з усіх українських політиків Путін нині може спілкуватись лише з нею. Сьогодні вона ще ніхто, а завтра – кандидат в президенти. У цьому статусі очільник Росії її прийме. Така виключність Тимошенко дає їй можливість протягом виборчої кампанії впроваджувати у суспільну підсвідомість просту і вбивчу за своєю ефективністю формулу – «Або я, або війна!»

 

Чомусь здається, що протягом перегонів в Україні Путін продовжуватиме свою гру в танчики близько українських кордонів. І не дивуйтеся, якщо перед вторим туром Юля і Вова про щось гучно домовляться, а переддень виборів танки відійдуть. Але – недалеко. Натякаючи на те, що або ВОНА, або війна…

- See more at: http://www.pic.com.ua/tymoshenko-zaproponuje-vybortsyam-dylemu-abo-ya-abo-vijna.html#sthash.Wq1MNXAj.dpuf

 

Можливо, поточну президентску кампанію ще назвуть найунікальнішою в історії України. Неповторність цих перегонів зумовлює не класична інтрига “хто переможе”. Диспозиції конкурентів настільки несподівані, що ніхто не візьметься вирахувати переможця.

 

Рейтинг проти адмінресурсу

 

Почнемо зі стартових позицій учасників, чи якщо точніше, набору ресурсів в їхньому розпорядженні.

 

Найнесподіванішим виглядає ресурс електоральної підтримки. Згідно останніх даних пулу соціологічних компаній, фаворит перегонів – Петро Порошенко. Серед тих, хто має намір прийти на виборчі дільниці та визначився зі своїм вибором, він має 36,2% голосів, друге місце посідає Віталій Кличко з результатом 12,9%, третя – Юлія Тимошенко з 12%.

 

Переможець тут начебто очевидний. Проте, нагадаємо, вибори президента двотурові. Відтак інформативними будуть пари суперників, які вийдуть у другий тур. Отже, пара Порошенко-Кличко складає 42,9% проти 15,3%, відповідно. Пара Порошенко-Тимошенко – 46,3% проти 11,6%. Пара Порошенко-Тигіпко – 50,8% проти 14,4%.

 

Перш ніж аналізувати пари, нагадаємо, що з’явилися всі ознаки появи альянсу Порошенко-Кличко (чи це дружба навіки чи проти Тимошенко на час виборів – інше питання). На днях пройшла інформація, що власник Рошену домовився з екс-чемпіоном про розподіл сфер впливу: Порошенко йде в президенти, Кличко – в мери Києва. Ця домовленість має сенс, бо Кличку не варто розраховувати на перемогу в президентських виборах. З іншого боку, посада мера – непоганий трамплін для відносно молодого політика.

 

Додамо, що Кличко ображений на Тимошенко за порушення домовленості про розподіл сфер впливу, коли Батьківщина мала взяти собі уряд і не претендувати на посаду президента, а УДАР відмовлявся від квоти в Кабміні. До речі, образа Кличка об’єднує його з Петром Олексійовичем, якого гризе давня нелюбов до Юлії Володимирівни.

 

В будь-якому випадку, альянс склався, про що свідчить спільний візит Порошенка і Кличка до Великобританії, де вони мали зустрічі на найвищих рівнях. Це значить, що скоріше за все, Кличко підтримає кандидатуру союзника у другому турі. Саме тому в першу чергу варто розглядати соціологічну пару Порошенко-Тимошенко.

 

Перемога першого над другою здається доконаним фактом, особливо враховуючи малий відтинок часу до дня голосування. Проте на користь Тимошенко виступають інші ресурси, і в першу чергу адміністративні важелі.

 

Тут варто згадати події місячної давнини, коли Юлія Володимирівна повернулася в політику начебто переможцем. Щоправда, в через революційну ейфорію її тріумф ніхто не помітив. Але багато хто роздиввися, що її команда зуміла захопити майже всі основні важелі керування країною.

 

Формально Тимошенко – ніхто, навіть не народний депутат. Насправді вона забрала собі – руками виконавців Турчинова і Яценюка – чи не всю владу, яка раніше належала її лютому ворогові Януковичу. Ось такі бувають виверти долі в політиці!

 

Отож, Тимошенко фактично контролює більшість у парламенті. Зокрема, це дасть їй змогу проштовхнути надзвичайно вигідну для неї версію нової Конституції (процес почнеться вже за півтора-два місяці).

 

Крім цього, в уряді Тимошенко контролює прем’єра, МВС, а також весь фінансовий блок включно з НБУ. Також її люди курують паливно-енергетичний комплекс, частину гуманітарного блоку, юридичне забезпечення та інші дещиці.

 

І, нарешті, Юлії Володимирівні дісталася вся президентська вертикаль влади на чолі з вірним Турчиновим. Нагадаємо, що адміністрація глави держави (її очолює людина Тимошенко Сергій Пашинський) контролює голів адміністрацій на місцях.

 

Тут претендентка на гетьманську булаву теж абсолютно переважає Порошенка. В той час, як квота УДАРу налічує кількох губернаторів, афіліація яких до  Кличка сумнівна, в арсеналі Тимошенко більшість з 24 голів ОДА. Це переважно досвідчені кадри, які бачили не одну виборчу кампанію, дехто керував штабами Батьківщини і Фронту змін та їх лідерів. Зазначте також, вони очолюють наймасовіші з точки зору електорату області: Донецьку, Дніпропетровську, Харківську тощо. Втрата Криму на розклади тут не впливає, бо це втрата переважно для кандидата від Партії Регіонів.

 

Однак висновок про масоване використання адмінресурсу на виборах явно поспішний. Після підписання політичної частини угоди про асоціацію з ЄС Захід пильніше наглядатиме за дотриманням цивілізованих стандартів на виборах. Адмінресурс, звичайно, працюватиме. Проте не в день голосування точно, а протягом кампанії, коли нагляд ще буде недостатнім. Як наслідок, його використовуватимуть в набагато менших масштабах, ніж дотепер.

 

Насправді влада на місцях матиме можливості для малопомітних рухів на користь свого кандидата. В будь-якому випадку, адмінресурс дещо врівноважить шанси Тимошенко проти таких у Порошенко. Хоча з цього ракурсу вибори справді будуть найпрозорішими за всю дотеперішню історію. Однак це не виключає небувалої війни компроматів, яку нав’яже суперникам, здогадайтеся, хто.

 

 

Дилема Тимошенко

 

Політологи вважають, що відтоді, як Тимошенко потрапила за грати, Україна дуже змінилася, відтак політику доведеться адаптуватися. Побачимо, як це їй вдається.

 

Власне, вже концентрація влади людьми ЮВТ багато про що каже. На додачу Яценюк почав гучну кампанію децентралізації влади. До речі, досить цікаво спостерігати, як гасло спераратизму трансформується в федералізм і зараз – в децентралізацію. Будь хто при своєму розумі погодиться, що в умовах війни від цієї ідеї тхне зрадою (недаремно її захищають регіонали), бо її реалізація означає розбалансування центральної влади, яка і так не відзначається рішучістю. Але ж що не зробиш заради перемоги боса на виборах.

 

Отже, хід команди Тимошенко полягає в тому, щоб ліквідувати аміністрації, створивши замість них виконкоми. Останні мають узяти на себе всю відповідальність за стан справ у кожній області. Зокрема, збиратимуть податки і збори, реєструватимуть майнові права, відповідатимуть за правопорядок тощо. Наглядатимуть за виконкомами префекти, які посунуть від цих функцій прокуратуру (спритно ж звідси прибрали Свободу в особі генпрокурора Мохницького!).

 

Інше навіть не спадає на думку – це величезний хабар, якого Тимошенко дає місцевим баронам в обмін на лояльність. Та щоб ніхто не здогадався, його  загорнуть в яскраву європейську обгортку під назвою «Нова Конституція».

Поважні люди в регіонах вже смакують наперед, який грошовий дощ впаде на них від зборів, наприклад, податку на прибуток – аж 50%! І думають, чи самим стати префектами, чи якимось чином поставити на ці місця своїх – доведеться ж звертатися до президента.

 

Витончена і ефективна піар-кампанія теж могла б врівноважити шанси Тимошенко проти Порошенка. Проте тут ми теж бачимо стару добру Юлю. Бездарною виставою на Майдані в інвалідній колясці з фальшивим “любі мої” вона програла старт.

 

Далі пішли суцільні штампи. Нібито перехоплена чи нібито сфальшована телефонна розмова з Шуфричем видала Тимошенко з головою. Кулю в лоба Путіну і розстріл з атомної зброї прозвучало круто – якраз для очумєлого від патріотизму плебсу. Але ж всі знають: без “перебільшень” наша Юля не була б собою; всі знають її як неповторну акторку. Всі скучили за  нею саме такою, а тому пробачають невеличкі “перебільшення” кшталту, що викрив Сергій Лещенко (справа про відео-записи з камери Тимошенко, які той, за словами ЮВТ, знайшов у Януковича в Межигір’ї).

 

Та цього разу талант Тимошенко навряд чи їй допоможе. Риторика про фашиста Путіна дуже скоро втратить актуальність і ЮВТ доведеться вигадувати щось іще. Фактично, вона має єдиний спосіб підтримати інтерес до себе, щоб спробувати підняти рейтинг. Населення починає втомлюватися від протистояння з Росією. До речі, Путін про це знає теж, а тому зволікає з вторгненням в Україну, серед іншого, з цієї причини.

 

Тимошенко володіє феноменальною чуйкою, а тому має вловити злам у настроях електорату. Потреба останнього зняти стан хронічної тривоги, для чого доведеться шукати компромісу з Кремлем, Юля трансформує в меседж, що лише вона здатна врятувати народ від неминучої війни, в якій Україна точно програє. А врятувати можна лише домовившись з Путіним, щоб той не нападав і навіть дав якійсь гарантії. Звісно, можливість таких домовленостей Тимошенко подасть як перемогу свою та українського народу.

 

В такого сценарію досить висока ймовірність реалізації. Згадайте, Тимошенко має багатий досвід спілкування з президентом РФ; Путін навіть захищав її від Януковича – хоч і на словах, але доволі щиро. Важко знайти моменти, коли поміж ними відчувалася ворожнеча. Чудовий приклад – газовий конфлікт 2009 року, який Тимошенко владнала великим “компромісом” – на користь хазяїна Кремля. Компроміс, який так чи інакше визначив сьогоднішнє протистояння Росії та України.

Отже, саме сьогоднішній стан напіввійни дає Юлі неабиякий козир. Всі кандидати на президентську булаву сьогодні відчувають брак ідей: цьому народові вже немає чого наобіцяти. А сам народ нині живе передчуттям збройного конфлікту. Тож найактуальніший посул для електорату – гарантія миру. Чим і скористається Юля, бо з усіх українських політиків Путін нині може спілкуватись лише з нею. Сьогодні вона ще ніхто, а завтра – кандидат в президенти. У цьому статусі очільник Росії її прийме. Така виключність Тимошенко дає їй можливість протягом виборчої кампанії впроваджувати у суспільну підсвідомість просту і вбивчу за своєю ефективністю формулу – «Або я, або війна!»

 

Чомусь здається, що протягом перегонів в Україні Путін продовжуватиме свою гру в танчики близько українських кордонів. І не дивуйтеся, якщо перед вторим туром Юля і Вова про щось гучно домовляться, а переддень виборів танки відійдуть. Але – недалеко. Натякаючи на те, що або ВОНА, або війна…

- See more at: http://www.pic.com.ua/tymoshenko-zaproponuje-vybortsyam-dylemu-abo-ya-abo-vijna.html#sthash.Wq1MNXAj.dpuf

Можливо, поточну президентску кампанію ще назвуть найунікальнішою в історії України. Неповторність цих перегонів зумовлює не класична інтрига “хто переможе”. Диспозиції конкурентів настільки несподівані, що ніхто не візьметься вирахувати переможця.

 

Рейтинг проти адмінресурсу

 

Почнемо зі стартових позицій учасників, чи якщо точніше, набору ресурсів в їхньому розпорядженні.

 

Найнесподіванішим виглядає ресурс електоральної підтримки. Згідно останніх даних пулу соціологічних компаній, фаворит перегонів – Петро Порошенко. Серед тих, хто має намір прийти на виборчі дільниці та визначився зі своїм вибором, він має 36,2% голосів, друге місце посідає Віталій Кличко з результатом 12,9%, третя – Юлія Тимошенко з 12%.

 

Переможець тут начебто очевидний. Проте, нагадаємо, вибори президента двотурові. Відтак інформативними будуть пари суперників, які вийдуть у другий тур. Отже, пара Порошенко-Кличко складає 42,9% проти 15,3%, відповідно. Пара Порошенко-Тимошенко – 46,3% проти 11,6%. Пара Порошенко-Тигіпко – 50,8% проти 14,4%.

 

Перш ніж аналізувати пари, нагадаємо, що з’явилися всі ознаки появи альянсу Порошенко-Кличко (чи це дружба навіки чи проти Тимошенко на час виборів – інше питання). На днях пройшла інформація, що власник Рошену домовився з екс-чемпіоном про розподіл сфер впливу: Порошенко йде в президенти, Кличко – в мери Києва. Ця домовленість має сенс, бо Кличку не варто розраховувати на перемогу в президентських виборах. З іншого боку, посада мера – непоганий трамплін для відносно молодого політика.

 

Додамо, що Кличко ображений на Тимошенко за порушення домовленості про розподіл сфер впливу, коли Батьківщина мала взяти собі уряд і не претендувати на посаду президента, а УДАР відмовлявся від квоти в Кабміні. До речі, образа Кличка об’єднує його з Петром Олексійовичем, якого гризе давня нелюбов до Юлії Володимирівни.

 

В будь-якому випадку, альянс склався, про що свідчить спільний візит Порошенка і Кличка до Великобританії, де вони мали зустрічі на найвищих рівнях. Це значить, що скоріше за все, Кличко підтримає кандидатуру союзника у другому турі. Саме тому в першу чергу варто розглядати соціологічну пару Порошенко-Тимошенко.

 

Перемога першого над другою здається доконаним фактом, особливо враховуючи малий відтинок часу до дня голосування. Проте на користь Тимошенко виступають інші ресурси, і в першу чергу адміністративні важелі.

 

Тут варто згадати події місячної давнини, коли Юлія Володимирівна повернулася в політику начебто переможцем. Щоправда, в через революційну ейфорію її тріумф ніхто не помітив. Але багато хто роздиввися, що її команда зуміла захопити майже всі основні важелі керування країною.

 

Формально Тимошенко – ніхто, навіть не народний депутат. Насправді вона забрала собі – руками виконавців Турчинова і Яценюка – чи не всю владу, яка раніше належала її лютому ворогові Януковичу. Ось такі бувають виверти долі в політиці!

 

Отож, Тимошенко фактично контролює більшість у парламенті. Зокрема, це дасть їй змогу проштовхнути надзвичайно вигідну для неї версію нової Конституції (процес почнеться вже за півтора-два місяці).

 

Крім цього, в уряді Тимошенко контролює прем’єра, МВС, а також весь фінансовий блок включно з НБУ. Також її люди курують паливно-енергетичний комплекс, частину гуманітарного блоку, юридичне забезпечення та інші дещиці.

 

І, нарешті, Юлії Володимирівні дісталася вся президентська вертикаль влади на чолі з вірним Турчиновим. Нагадаємо, що адміністрація глави держави (її очолює людина Тимошенко Сергій Пашинський) контролює голів адміністрацій на місцях.

 

Тут претендентка на гетьманську булаву теж абсолютно переважає Порошенка. В той час, як квота УДАРу налічує кількох губернаторів, афіліація яких до  Кличка сумнівна, в арсеналі Тимошенко більшість з 24 голів ОДА. Це переважно досвідчені кадри, які бачили не одну виборчу кампанію, дехто керував штабами Батьківщини і Фронту змін та їх лідерів. Зазначте також, вони очолюють наймасовіші з точки зору електорату області: Донецьку, Дніпропетровську, Харківську тощо. Втрата Криму на розклади тут не впливає, бо це втрата переважно для кандидата від Партії Регіонів.

 

Однак висновок про масоване використання адмінресурсу на виборах явно поспішний. Після підписання політичної частини угоди про асоціацію з ЄС Захід пильніше наглядатиме за дотриманням цивілізованих стандартів на виборах. Адмінресурс, звичайно, працюватиме. Проте не в день голосування точно, а протягом кампанії, коли нагляд ще буде недостатнім. Як наслідок, його використовуватимуть в набагато менших масштабах, ніж дотепер.

 

Насправді влада на місцях матиме можливості для малопомітних рухів на користь свого кандидата. В будь-якому випадку, адмінресурс дещо врівноважить шанси Тимошенко проти таких у Порошенко. Хоча з цього ракурсу вибори справді будуть найпрозорішими за всю дотеперішню історію. Однак це не виключає небувалої війни компроматів, яку нав’яже суперникам, здогадайтеся, хто.

 

 

Дилема Тимошенко

 

Політологи вважають, що відтоді, як Тимошенко потрапила за грати, Україна дуже змінилася, відтак політику доведеться адаптуватися. Побачимо, як це їй вдається.

 

Власне, вже концентрація влади людьми ЮВТ багато про що каже. На додачу Яценюк почав гучну кампанію децентралізації влади. До речі, досить цікаво спостерігати, як гасло спераратизму трансформується в федералізм і зараз – в децентралізацію. Будь хто при своєму розумі погодиться, що в умовах війни від цієї ідеї тхне зрадою (недаремно її захищають регіонали), бо її реалізація означає розбалансування центральної влади, яка і так не відзначається рішучістю. Але ж що не зробиш заради перемоги боса на виборах.

 

Отже, хід команди Тимошенко полягає в тому, щоб ліквідувати аміністрації, створивши замість них виконкоми. Останні мають узяти на себе всю відповідальність за стан справ у кожній області. Зокрема, збиратимуть податки і збори, реєструватимуть майнові права, відповідатимуть за правопорядок тощо. Наглядатимуть за виконкомами префекти, які посунуть від цих функцій прокуратуру (спритно ж звідси прибрали Свободу в особі генпрокурора Мохницького!).

 

Інше навіть не спадає на думку – це величезний хабар, якого Тимошенко дає місцевим баронам в обмін на лояльність. Та щоб ніхто не здогадався, його  загорнуть в яскраву європейську обгортку під назвою «Нова Конституція».

Поважні люди в регіонах вже смакують наперед, який грошовий дощ впаде на них від зборів, наприклад, податку на прибуток – аж 50%! І думають, чи самим стати префектами, чи якимось чином поставити на ці місця своїх – доведеться ж звертатися до президента.

 

Витончена і ефективна піар-кампанія теж могла б врівноважити шанси Тимошенко проти Порошенка. Проте тут ми теж бачимо стару добру Юлю. Бездарною виставою на Майдані в інвалідній колясці з фальшивим “любі мої” вона програла старт.

 

Далі пішли суцільні штампи. Нібито перехоплена чи нібито сфальшована телефонна розмова з Шуфричем видала Тимошенко з головою. Кулю в лоба Путіну і розстріл з атомної зброї прозвучало круто – якраз для очумєлого від патріотизму плебсу. Але ж всі знають: без “перебільшень” наша Юля не була б собою; всі знають її як неповторну акторку. Всі скучили за  нею саме такою, а тому пробачають невеличкі “перебільшення” кшталту, що викрив Сергій Лещенко (справа про відео-записи з камери Тимошенко, які той, за словами ЮВТ, знайшов у Януковича в Межигір’ї).

 

Та цього разу талант Тимошенко навряд чи їй допоможе. Риторика про фашиста Путіна дуже скоро втратить актуальність і ЮВТ доведеться вигадувати щось іще. Фактично, вона має єдиний спосіб підтримати інтерес до себе, щоб спробувати підняти рейтинг. Населення починає втомлюватися від протистояння з Росією. До речі, Путін про це знає теж, а тому зволікає з вторгненням в Україну, серед іншого, з цієї причини.

 

Тимошенко володіє феноменальною чуйкою, а тому має вловити злам у настроях електорату. Потреба останнього зняти стан хронічної тривоги, для чого доведеться шукати компромісу з Кремлем, Юля трансформує в меседж, що лише вона здатна врятувати народ від неминучої війни, в якій Україна точно програє. А врятувати можна лише домовившись з Путіним, щоб той не нападав і навіть дав якійсь гарантії. Звісно, можливість таких домовленостей Тимошенко подасть як перемогу свою та українського народу.

 

В такого сценарію досить висока ймовірність реалізації. Згадайте, Тимошенко має багатий досвід спілкування з президентом РФ; Путін навіть захищав її від Януковича – хоч і на словах, але доволі щиро. Важко знайти моменти, коли поміж ними відчувалася ворожнеча. Чудовий приклад – газовий конфлікт 2009 року, який Тимошенко владнала великим “компромісом” – на користь хазяїна Кремля. Компроміс, який так чи інакше визначив сьогоднішнє протистояння Росії та України.

Отже, саме сьогоднішній стан напіввійни дає Юлі неабиякий козир. Всі кандидати на президентську булаву сьогодні відчувають брак ідей: цьому народові вже немає чого наобіцяти. А сам народ нині живе передчуттям збройного конфлікту. Тож найактуальніший посул для електорату – гарантія миру. Чим і скористається Юля, бо з усіх українських політиків Путін нині може спілкуватись лише з нею. Сьогодні вона ще ніхто, а завтра – кандидат в президенти. У цьому статусі очільник Росії її прийме. Така виключність Тимошенко

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...
У Дніпрі й на цілій Січеславщині розгортається велика драма маленької людини Коломойського.Щоби сформувати прозелену більшість і залишитися головою облради чи перескочити у крісло голови адміністрації...