App Store Google Play

Партія дуже старого типу

20.02.2014 18:04
Партія дуже старого типу

Жорстокість, упертість, злопомність та дивовижну здатність нічого не зрозуміти й не навчитися впродовж двох із половиною місяців у виконанні першої особи держави можна пояснити особливостями її характеру, біографії, виховання, себто так чи так психологією. Але те саме, якщо мова про «колективний розум» режиму, вимагає аналізу. Тут уже нічого особистого, сама лише логіка. Усвідомити й відчути мотивацію Партії регіонів, її принципи взаємодії, логіку прийняття рішень означає збагнути, чого від неї чекати надалі.

Узагалі-то наразі нічого доброго. Президент тягне час, а разом із ним це роблять представники партії, яка й формально, й фактично має вважатися правлячою. Попри постійні, мало не від першого дня Євромайдану, розмови про потенційний розкол у таборі влади, про розгубленість і готовність частини депутатів перекинутися на бік народу, фракція ПР у парламенті й функціонери на місцях слухняно грають ту саму гру: ідуть на мінімальні поступки, водночас продовжують репресії, влаштовують войовничі контрзаходи, мобілізують кримінальні елементи, а головне – готуються проштовх­нути свій уряд і саботують одну із ключових вимог повсталих: позбавлення президента диктаторських повноважень способом повернення до старої Конституції. Зараз мова не про те, наскільки цей останній крок справді здатен вирішити проблему, йдеться про ступінь контрольованості провладної сили. А воно, якщо добре замислитися, зовсім не дивно. Саме для цього вона й створювалася, Партія регіонів...

Зараз уже не цікаво згадувати, як усе починалося далекого 1997 року: один із десятків кишенькових проектів, започаткований тогочасним мером Донецька й майбутнім спікером Верховної Ради (про що він, вочевидь, не здогадувався) з метою представити інтереси місцевих «донів» на противагу всемогутнім тоді «дніпропетровським», але водночас без тіні фронди. Лишень конкуренція еліт. На якомусь етапі було зроблено спробу перетворити партію на загальнонаціональну, об’єднавши з кількома не менш штучними проектами: тоді в керівництві засвітилися такі знакові постаті, як Петро Порошенко, Леонід Черновецький, Юхим Звягільський, Микола Азаров. То був сигнал: принцип справжньої партії влади в будь-якій «недодемократії» не географічний, а клановий. До неї приймають когось не за те, що він земляк, а за те, що свій. Те, що кадровий кістяк нинішніх регіоналів становлять саме донецькі, пояснюється виключно прагматичними міркуваннями лояльності. Ну і, зрозуміло, певної ментальної спорідненості – ніяк не навпаки.

Якщо шукати найближчі аналогії для цієї організації, то їх, зрозуміло, ніяк не знайдеш серед партій західного типу, де стрижень – передусім ідеологічні погляди, спільні цінності й бачення майбутнього, а вже потім постать лідера. Те, що дивує сторонніх спостерігачів, – кричущий брак сенсів у регіоналів, повний ідеологічний вакуум – є так само не недоліком, а засадничою характеристикою спільноти. Як накаже «батя», так і буде. Накаже «в Європу» – трохи здивуємось, але слухняно рушимо туди, накаже «розвертаймося» – розвернемося. У цьому сенсі певна декларована «проросійськість» регіоналів – радше поступка специфічним культурним запитам начальства, а не гра на базовий електорат Сходу. Якби наказали, солдати партії слухняно вдягнули б вишиванки й перейшли на державну мову на чолі з Кернесом і Колесніченком у перших рядах.

Насправді прототипи ПР – це водночас КПРС і... класична мафія. Від першої успадковано розгалужену структуру, певні формальні бюрократичні ознаки й ритуали, які символізують спадкову належність до влади (а також уже згадану ідеологічну гнучкість, опортунізм), від другої – залізну дисципліну, принцип особистої відданості, неминучі санкції за відступництво і, звісно, грошовий, суто економічний характер залежності, на якому тримається вся конструкція. Ну й, не останньою чергою, неформальний характер стосунків, який чинить опір інституалізації і перетворює (чи вже перетворив) політсилу на... звичайне злочинне угруповання, яке диктує правила гри всій країні, апелюючи до найгірших начал у кожному підлеглому й без зайвих сентиментів ламаючи непокірних.

Реальна криза в регіонального ОЗУ (не плутати з комп’ютерним терміном) почалася тоді, коли належність до партії перестала бути парасолькою від несподіванок. Вірні члени організації, котрі підтримували режим як особисто, так і регулярною чималенькою даниною, виявили, що їхній бізнес так само не захищений від зазіхань «ближнього кола», а ніякого фіксованого рівня внесків не передбачено, апетити начальства безмежні. На це ще восени почали відкрито скаржитися навіть привілейовані олігархи, що ж до середньої ланки, то вона, боюся, ненавидить своїх лідерів не менше, ніж пересічний майданівець. І все-таки розраховувати на бунт, а тим більше переворот, як показують останні події, не варто. Спільнота, побудована на страху, розвалиться тільки тоді, коли зникне сам фактор страху. А власне коли бос усіх босів, capo di tutti capi, продемонструє свою неспроможність карати кожного ренегата, або, ще краще, просто відійде від влади.

Тиждень 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...