App Store Google Play

Ленін Шрьодінгера

17.12.2013 12:37
Ленін Шрьодінгера

Руки геть від уламків Леніна! Адже саме в нинішньому, розбито-покоцаному вигляді, пам’ятник вождю світового жлобства справді набуває історичної та культурної цінності.

Попри те, що гігантську кварцитову статуетку було розбито на сувеніри та розтягнуто на друзки вже більш як тиждень тому, київське інтелектуальне середовище не перестає мучити питання: вважати знищення ідола на Бесарабці закономірним завершенням довго відкладуваної справи – чи бездуховним жлобством рагулів, які, скориставшись гостинністю революційних киян, приїхали до столиці нищити чуже майно та плюндрувати чужу історію. Немало людей інтелігентних і молодих, яких важко запідозрити в симпатіях до комуняцької теології, і сьогодні продовжують вибухати ображеними статтями, постами в ФБ та відеомонологами, тема яких – кам’яний Ілліч у світлі снобістського сприйняття дійсності.

Оскільки в бурхливі дні грудня-2013 у нашої країни й так щодня вимальовується достатньо ліній нових світоглядних розламів, то допустити поділ іще й за ознакою толерантності до Леніна буде зайвим подарунком Януковичу та Симоненку. Отже, цей текст – для вас, шановні сноби, в яких міркування революційної доцільності не змогли перемогти когнітивний дисонанс.

У цій статті не буде жодних посилань щодо практики повалення пам’ятників ордою самого Леніна, жодних виправдань афективним діям неконтрольованих радикалів чи переліку всіх злочинів ленінсько-сталінсько-путінського режиму. І не тому, що все це очевидні речі, а тому, що Революції просто нема за що виправдовуватися перед мистецтвом та історією. Більше того – знесенням червоного істукана ми всі маємо повне право пишатися, бо культурна цінність найдрайвовішого перфомансу Європи ХХІ століття значно переважує вартість скульптур усіх членів Політбюро ЦК КПРС та ВКП(б) разом узятих.

Від того, що про знищення символу тоталітаризму не було оголошено заздалегідь, не запрошено на цю презентацію витончених критиків, культурологів, Владіка Яму та Монро, і навіть Дем’єн Херст не зарізав до свята жодної формалінової корови, та й саме дійство виконували не бородачі в джинсових колготах, а зграйка розбишак зі «Свободи», ніяк не применшує, ба навіть збільшує глибинність бессарабського погрому як мистецької акції. Справжність тут – не докір, а комплімент.

Вважаєте таке мистецтво неполіткоректним? Переймаєтеся долею бабусь, які не зможуть пережити наругу над священними символами та зненавидять революцію? Є і такий погляд на події, і він, безумовно, заслуговує на повагу. А ще на детальне дослідження: чому в Україні з її багатопартійною системою навіть у 2013 році існує окрема пільгова політична ідеологія, фактично прирівняна до релігії? Давайте врешті назвемо речі своїми іменами: комунізм – це не особисте бачення способів взаємодії людини з собою, світом та Абсолютом. Це лише одна з багатьох політичних платформ, які об’єднують людей для досягнення влади та реалізації власних методів керування державою. Партії народжуються, розпадаються, зливаються та вмирають – і від того жодна людина ще не вкоротила собі віку та сенс життя не втратила. У Києві ж навіть із партією нічого не сталося: просто з однієї з центральних площ столиці прибрали її безнадійно застарілий агітматеріал.

Не згодні з суто політичним трактуванням кам’яного одоробла? Добре, давайте пошукаємо хоч якусь неполітичну ниточку, яка пов’язує Ілліча з Києвом. Ленін був мислителем, що писав філософські трактати в перерві між грою в шахи з собакою Женькою в парку Шевченка? Ленін із Інесою Арманд переховувалися в шалаші Булгакова на Андріївському від переслідувань із боку жорстоких петлюрівців та ревнивої Крупської? Чи, можливо, саме Володя Ульянов зі своїм братом Сашком у підземеллях майбутнього Майдану вперше сконструювали бімбу? Відтак, жодного зв’язку, окрім безпосереднього – Ленін жорстоко зачистив Україну від протестувальників та поставив на ній велику йолку з рубіновою кремлівською зіркою.

Тому до тих киян, які вважають, що зальотна жлобська революція відібрала в них щось глибоко особисте, просте питання: ви цього Леніна самі ставили? Громада київських інтелектуалів сама збирала гроші, щоби увічнити пам’ять свого видатного «українського поета» (і чому вона тоді плюється, дивлячись, як те саме зараз у Харкові робить Допа?)? Чи все-таки сиділи й мовчки дивилися, коли прийшли брудні зайди-політики й поставили собі на Бесарабці кварцитового тельця для масових ритуалів? Якщо хтось і поводиться сьогодні як «ліміта понаєхавшая», жлоби та рагулі, то це якраз консервативне київське середовище, яке так і не наважилося подолати стокгольмський синдром за 22 роки Незалежності. Дозволяти стояти в серці столиці пам’ятнику людині, якій просто вдалося те, на що не спромігся Янукович, можуть лише люди, яким начхати і на Київ, і на архітектуру, і на історію.

А от історії, як виявилося, на Леніна не начхати – і врешті вона сама, вийшовши на вулиці, розкидала все по своїх місцях. Просто озирніться на Київ уважніше: історія змінює його больові точки просто на наших очах. За одну-однісіньку ніч в українській столиці нарешті легітимізувалося найбільш сумнівне досягнення скульптурної думки. Стела Незалежності, під якою пролилася кров невинних студентів, зненацька перетворилася на справжній священний символ – хоча десяток років тому лише лінивий не плювався з приводу «баби на фалосі» та явного плагіату зі скульптур Виставкового центру. Навряд у когось тепер язик наважиться запропонувати знести цю бездарну роботу, попри всі її художні вади. А на місці цієї Стели, якщо хтось із нинішніх принципових любителів старовини забув, під готелем «Москва» (нинішня «Україна») теж колись стояв гранітний Ілліч…

Відтак – до найголовнішого: усі наведені вище аргументи аж ніяк не схвалюють знищення пам’ятнику одного з найкривавіших тиранів минулого століття. Швидше – прославляють його створення. Саме так, пам’ятник Леніну на Бесарабці був створений у Києві не 5 грудня 1946 року, а 8 грудня 2013 року. Тримати в серці столиці нічим не виправданий монумент диктатору – це аморально та злочинне. Відбудовувати на його місці статую Шевченка чи кого завгодно – аморально в квадраті, оскільки заохочує всі наступні режими до подальших воєн із кам’яними погруддями. А от залишити на місці постамент з уламками, обладнавши його бронебійним склом і табличкою з короткою історією одіозного ідола, – це і буде справжнім культурним проривом. Ленін – явно не та особа, пам’ять про яку треба випалювати з усіх архівів, площ та мізків. Забувати про наявність у світі настільки небезпечних осіб шкідливо не лише для архітектурного обличчя міста, а й для власного здоров’я.

Натомість самотній постамент, який логічно завершить життєвий шлях і монумента, й доби, що його породила, завжди буде демонструвати Україні та її правителям, що в волелюбному суспільстві, завжди готовому тицьнути свій Майдан будь-якому знахабнілому диктатору, ніколи не прославлятимуть обтяжених владою покидьків – незалежно від того, Віктор Федорович це чи Володимир Ілліч. Унікальний пам’ятник, такий собі «Ленін Шрьодингера», своєю багаторівневою символічністю мусить закарбувати в своєму кварциті крихкий кордон між буттям та небуттям. І, звісно, ж просто нагадати любителям парадоксальних ідеологій, наскільки визначальним у дихотомії життя та смерті є фактор часу.

«ОРД»

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Уявила собі той жах, який би відчули дніпряни, якщо б кремлівські терористи впритул наблизилися до нашого міста Дніпро.Звісно, наші військові зайняли б оборону, стягнувши до східного кордону міста воє...
Влада зрозуміла, що провалила комунікацію із активною частиною суспільства. Врешті про це прямо заявили спікери. Вони, до речі, були підібрані продумано, - модерував зустріч голова ОДА (ну а як ще без...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Ріки наших кордонів

Комоні ржуть за Сулою - писав автор Слова о Полку Ігоревім про простір війни і волі, наш степ. Колись Русь-Україна закінчувалась на цій несамовито красивій річці, на правім крутім її березі, перед ди...
Марія СОЛОМОНОВА

А далі що..?

Ну добре, давайте пограємося у «припущення»)(Бо деякі коментарії настільки безглузді і навіть ворожі до України, що викликають не тільки скептичну посмішку, але і відверте обурення більшос...