App Store Google Play

Життя по колу

24.10.2013 23:02
Життя по колу

Мені інколи телефонують журналісти і повідомляють, що хочуть написати статтю для такого-то часопису на таку і таку тему, чи не міг би я розповісти їм усе, що знаю.

Коли ж я пробую довідатися, а що у цій темі шарить журналіст, то переконуюсь, що ні бум-бум. Отже, виходить, що я безкоштовно наговорю певний текст, журналіст його запише на диктофон, потім надрукує і дістане гроші. А я? Я отримаю славу?

Або дзвінок: "Ви там якийсь новий роман написали? Про що він?"

Кидаю слухавку. Про що розмовляти з особою, яка у вік інтернету цікавиться в автора, що він нового написав.

Феномен деградації всюдисущий, тільки причини його появи та поширення різняться. З наших внз виходять недорозвинуті люди. Не всі, але більшість. Хоча вони й ходили на заняття і складали іспити. У мій час студентів, які вчилися погано або сачкували, виключали. Зараз цього нема. Студент може не ходити на заняття і не вчитися.

Гряде ціле покоління ідіотів, яким ми будемо довіряти своїх дітей, своє життя і свою долю.

А сам феномен "купівлі диплома" у цій країні став уже звичною практикою. А є ж дипломовані чиновники і державні мужі, які диплому не купували, але ніхто їх на заняттях не бачив. Ніхто також не бачив, як вони захищають свої "наукові" праці.

У нас частина народних депутатів ніколи ніде не вчилася. А дані про їхнє навчання засекречені. У декого вказано внз, який він закінчив у 1990-тих, бо цей період ще не введено в загальний реєстр і відстежити тут важко. А вже про освіту, яку здобув у 2000-их роках, сказано туманно, без конкретики.

Але чому ми, виборці, не маємо права дізнатися правду?

В Україні бракує справжньої інтелігенції. Синочки податківців і політиків навчалися завдяки грошам і стали спеціалістами, які ні на що не здатні.

Причини цієї освітньої катастрофи були закладені ще в давнину: тоді українська нація здуру трималася за православ'я. І ми втратили свою аристократію, яка "втекла" в католицизм, причому ці релігійні процеси не могли не вплинути на долю народу.

Аж у другій половині XIX сторіччя почалося в Україні відродження, коли свідома українська шляхта захопилася хлопоманством і пішла в народ. Шляхтичі одружилися з простими українками.

Тоді з'явилися такі діячі, як Володимир Антонович, Борис Познанський, Павло Чубинський, Тадей Рильський та інші, які різко перейшли на українську мову, організували недільні школи для людей. Однак їхня культурно-освітня робота не обійшлася без серйозних проблем.

Одна з них полягала в тому, що якщо в Європі передплатниками журналів були нащадки аристократії, вони ж підтримували мистецтво: малярство, театр чи красне письменство, то в Україні ця традиція поширення не набула, бо не було аристократії. А меценатами ставали грошовиті люди з народу.

Просвітницький процес у нас йшов не "згори", а "знизу": священики передплачували періодику, і відповідно до їхніх смаків підлаштовувалися й редактори, тобто масштаби українізації виявилися надто малими й охоплювали мізерну аудиторію.

Читач породжував свого автора, а не навпаки. Такого типу письменника, як, скажімо, Гі де Мопассан, не могло з'явитися у нас в ХІХ ст. Тому, ясна річ, нація розвивалася викривлено, абсолютно не так, як в інших висококультурних європейських країнах.

Що означає нормальний послідовний перехід від одного покоління до іншого або спадкоємність, (право)наступництво між поколіннями? Це означає, що я б застав живими Миколу Зерова, Валер'яна Підмогильного, Грицька Косинку і багатьох інших письменників. Вони б стали досяжними для мене класиками, з якими можна було б поспілкуватися за келихом вина, піти на пиво.

Це дуже важливо, коли відбувається обмін досвідом між старшими і молодшими поколіннями. Навіть антагонізм між поколіннями - це теж корисний процес в літературі. Натомість цього не відбулося - був величезний розрив. Я виставив інтелектуальний рахунок історії двохтомником "Розіп'ята муза", де багатьох - 322! - розстріляних і вбитих поетів зібрав у одній компанії.

Але ці два томи дуже тяжко продаються. Зараз книжки дорогі, і люди, перш ніж купити щось, добре думають. За совєтів книжки коштували копійки, а в 1970-тих почався бум на книжки.

Я колись крутився у колах книгоманів, ходив часто на книжкові базари, які до речі за совєтів діяли підпільно, часто в лісі. Там можна було почути таке: "Какого цвета у вас Дюма? Красного? Нет, мне нужно серого. Вы понимаете, нужно под тон..." І ось цей чоловік замовляє такого Дюма, якого йому треба.

Або купує чоловік книжки із серії "Бібліотека всесвітньої літератури", 200 томів і всі книги в суперобкладинках. Потім тішиться: "А вы знаете, что я сделал? Я супера поснимал и расставил тома в порядке цветов радуги! Очень красиво смотрится! Советую вам!".

Та найгірше, що люди купували ті книжки і - не читали. Купували навіть поетичні серії - для інтер'єру. Бо якщо є "стєнка" (набір меблів), а там є книжкова шафа, то ж її конче треба заповнити.

Зараз книжкового буму нема і, мабуть, уже ніколи не буде. Нація тупіє. Зараз пріоритети інші: стати депутатом, державним чиновником, міністром, президентом. Скільки у нас було міністрів, які проявили себе, як тупі і бездарні особистості? А президентів?

Початок ХХ сторіччя - це справжній вибух національної самосвідомості, поява видатних особистостей, самовідданих патріотів, врешті решт - вождів.

А що маємо зараз? Де наші вожді, яким можна довіряти? За якими можна йти хоч у вогонь? Де вожді, в чесності яких ми не сумніваємося?

Тушки в цивілізованих країнах велика рідкість. Страх перед ганьбою, яку будуть нести не лише вони, але і їхні рідні, діти і онуки, зупиняє перед ганебним вчинком.

У нас страху нема. Бо ніхто тушці не плюне в обличчя чи в борщ, заставши його в ресторані, не обмалює йому браму чи авто дьогтем. Тушка - це вже фах. Скоро з'явиться факультет тушок, де будуть учити, як грамотно себе продавати.

А ми, замість того, щоб зрозуміти, що не можна вибирати в парламент бізнесменів, бо вони потенційні зрадники, продовжуємо вибирати саме їх. Чи хтось колись розірве це замкнуте коло?

ТСН

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Рефлексії навколо "втрачених" Криму та Донбасу - це звичайні "фантомні" болі. Усім цим обмінам думок про людей чи територію ("як повернути", "коли", "на яких умовах", "ми не повернемо, бо") скоро випо...
Помилка московітських протестувальників - це упор на «мирний протест». Вони, скоріш за все, помилково сприймають наш Майдан, як мирний виступ.Так! У нас багато тринділи про те, що тільки м...
Юрій Фоменко

Промоушен

Один пан з нашого міста забрав літніх батьків ближче до себе. Була придбана і приведена до ладу дачна ділянка в садовім товаристві, де постійно проживало багато ровесників батьків. Реконструйований бу...
Ярема ГАЛАЙДА

Про емпатію

Зустрів товариша випадково на вулиці. Постарів. Добряче постарів. Геть сивий, обличчя у зморшках, але все такий же жилавий, по молодечому стрункий, вкритий мало не чорною, степовою засмагою. Старий, с...