App Store Google Play

Ми її втрачаємо!

26.09.2013 15:58
Ми її втрачаємо!

Минула декада нового політичного сезону запам'ятається українцям не тільки вигнанням з депутатського крісла «регіонала» Ігоря Маркова, але і несподіваною реакцією на цю подію Юлії Тимошенко. Можливо, це збіг обставин, але майже одночасна поява інтерв'ю ув'язненої №1 інтернет-ресурсу «Українська правда» яскраво відобразили зміни, які відбулися у людини, що протягом довгого періоду часу обмежена у вільному спілкуванні, отриманні об'єктивної інформації та обміну думками, і, на превеликий жаль, необхідно визнати, що зміни, які відбуваються з Тимошенко, повинні примусити її політичних прихильників хвилюватися.

Автор давно і послідовно стоїть на негативному прогнозі щодо імовірності звільнення ЮВТ правлячим Режимом (читай реалізації «Плану «А»). На це питання не вплине навіть розгляд ЄС можливої асоціації України з провідним європейським політико-економічним об'єднанням . Сумбурний, відчайдушний та різкий тон відповіді Віктора Януковича на питання щодо цього з боку європейських та вітчизняних політиків на Ялтинському саміті YES це ще раз довів. Зважаючи на подібний негативний варіант розвитку подій Тимошенко вже давно необхідно було виробити стратегію спілкування з виборцями, навіть за умов значних обмежень для таких можливостей, що природньо накладає в'язниця. Такий собі «План «Б». І не тільки спілкування з базовим, сталим, пасіонарним ядром свого виборчого електорату, але і з виборцями своїх політичних супротивників з Партії регіонів, саме в якій ці виборці наразі дуже розчаровані.

На думку автора для того, щоб ефективно реалізовувати подібний «План «Б» лідерці опозиції необхідно було не просто
визнати свої певні помилки, але і долучитися до процесу створення, нехай наразі тільки в теоретичному аспекті, Плану побудови нової країни. Іншими словами ЮВТ, як найпотужніший та найдосвідченіший політичний гравець опозиції, повинна була стати головним партнером у русі, який був започаткований Юрієм Луценком- «Третя Республіка». Зважаючи на дуже обмежені можливості спілкування Тимошенко з народом на теми актуальні і сьогоденні, необхідність сконцентруватися на майбутньому виглядає абсолютно логічним та закономірним виходом. Чи пішла Тимошенко цим шляхом? Нажаль, ні.

Cogito, ergo sum?

Дуже часто акторський хист, а, якби там не було, публічну діяльність політиків іноді порівнюють з акторством, оцінюють за вмінням «тримати паузу». Так, не за мовчання, яке точно не є золотом політика, а за вміння ефектно його перервати, точно зреагувати на відокремлені від полови зерна найбільш важливих, пріоритетних подій та проігнорувати незначущі та другорядні. Автор цих рядків вже ділився стурбованістю щодо занадто довгої паузи, яка затягнулася, у
спілкуванні Тимошенко з народом. Навіть якщо Юлія Володимирівна вирішила присвятити цю паузу самовдосконаленню та самоосвіті, то переривати її гумористичним зверненням до Януковича з приводу позбавлення мандату ВАСУ третьосортного депутата з занадто скандальною репутацією як І.Марков- крок неприпустимий для професійного політика, на якого значною долею виборців покладаються великі надії.

Тимошенко в інтерв'ю «УП» заявляє, що «їй нічого і нікому доводити» щодо своєї громадської та політичної позиції. Саме цим вона нібито виправдовує довгі періоди мовчання та відсутність реакції на значущі події як в Україні, так і навколо неї. Мовляв, Nomen est omen, я- Тимошенко і цим вже все сказано. Здається так, що Юлія Володимирівна в цьому помиляється. Так само, як вона помиляється у своєму невизнанні помилкового (але не злочинного!) підписання «газового контракту-2009», яке хоч і стало потужним поштовхом до диверсифікації джерел постачання, впровадження енергозберігаючих технологій, технологічного переоснащення українських промислових гігантів, основних споживачів «блакитного» палива, але прив'язало Україну до підвищених обсягів необхідної закупівлі його у «Газпрома». Публічний політик, навіть перебуваючи в складних та обмежених умовах, не може довести факт свого існування просто тим, що він «мислить». Публічний політик, а тим більше той, якого найбільше сподіваються побачити в якості могильщика нинішнього політичного Режиму межигірського фюрера, вимушений бути балакучим, говірливим, іноді навіть нав'язливим у своїх спробах показати альтернативу нинішньому розвитку подій. А якби не підвернулося хронологічно за збігом інтерв'ю «Українській правді»? Країна і далі слухала б красномовне мовчання Юлії Володимирівни?

На відміну від звичайних громадян політику топ-рівня не достатньо просто ділитися своїми усталеними моральними засадами чи економічними поглядами, що склалися 3-5 років тому. Політику топ-рівня необхідно реагувати на події лише словами, що актуалізовані до подій сьогодення і тут просто законсервованих догм точно не достатньо. Мова йде не про зміну принципів, а про зміну точки зору, яку не допускають лише дурні. Ось у цьому і криється секрет мовчання ЮВТ. Вона вже занадто довго перебуває в умовах інформаційного вакууму та обмеженої інформованості. У палаті харківської лікарні з об'єктивних електронних ЗМІ доступним є лише «5 канал». Так, часто відбуваються зустрічі з адвокатом С. Власенком та донькою Євгенією. Чи доносять вони в достатній мірі, повноцінно та різнобічно інформацію про десятки та сотні важливих подій в Україні до Тимошенко? Точно ні. За обмежений час зустрічей це просто неможливо. Не хотілося б зайвий раз коментувати дії С. Власенка та вибрану ним (?) стратегію захисту, який безумовно щиро та віддано захищає лідерку опозиції, але в автора не має жодних сумнівів, що вибрана стратегія, яка вже другий рік експлуатує лише проблеми Тимошенко зі здоров'ям та незаконне відеостеження за нею хворобливих вуаєристів з пенітенціарної служби та Адміністрації Януковича, вже давно віджила своє.

Ментальний status quo Тимошенко перебуває в минулому. Прикро, але це реальність. Ті часточки інформації, що доходять до неї, можна порівняти з поглядом на життя країни через бінокль, який вимушено повернуто зворотнім боком. Всі події та персоналії нібито видно, але тільки загальним фоном, без деталей. Але ж відомо, що саме в деталях криються головні проблеми. Країна життєво потребує іншої інформації про Тимошенко і від Тимошенко. Чи можете ви, шановні читачі, ствердно відповісти, що сучасна реальна опозиційна політика робиться тільки в залі засідань ВРУ, тільки в офісах опозиційних партій? Можливо. Але там робиться тільки політика сьогодення. Політика майбутнього зараз набагато частіше твориться в блоґах, соц.мережах, поза межами досяжності переважної більшості офіційних опозиційних політиків та рухів. Саме цьому офіційні лідери опозиції і не стали очільниками рушійної сили революційного руху, який зміг би знищити Режим. Мабуть, Тимошенко здогадується про це. Але навряд чи до кінця розуміє. Тому і вимушено мовчить.

Філософія-ніщо, маркетинг-все! (Друга заповідь Революціонера пост-індустріальної епохи).

Перебування у в'язниці безперечно накладає негативний відбиток на будь-яку людину і
Тимошенко сама це визнає. Але з'являється час на роздуми, роботу над помилками, планування майбутнього. Політичний в'язень №2, Юрій Луценко, за майже 2,5 роки утримання в СІЗО і в виправній колонії прочитав більше 300 книжок. Тобто в середньому одну книжку за три (!!!) дні. Неймовірно? Зважаючи на доволі серйозний список вподобаної ним літератури, скоріше треба говорити не про швидкість, а ефект, наслідки від прочитаного. Навряд чи можна за 3 дні «переварити» розумово, а не механічно, багатьох згаданих в тому списку авторів. Але це виключно суб'єктивне сприйняття, яке може бути легко спростоване самим Луценком :-). Це все натякає на такий самий список літератури, що штудіює у лікарні Юлія Володимирівна. Платон, Арістотель, Кант. Чи потрібні такі титани думки сучасному політику країни, що де-факто термінологією середини ХХ століття можна віднести до яскравих представників «третього світу»? Потрібні. Але не тільки вони. Хтось допускає можливість принципової суперечки щодо філософії Гегеля під час переговорів Тимошенко і Януковича? Чи можливо телевізійні президентські дебати будь-яких претендентів, що торкнуться впливу конфуціанства на бурхливий розвиток китайської економіки кінця ХХ- початку ХХІ століття і привернуть увагу пролетарської аудиторії промислового Сходу України? Не треба ускладнювати політику. Який сенс читати Макіавеллі, щоб запам'ятати тільки одну сентенцію, про необхідність знищення Володарем прибічників після приходу до влади, які допомогли йому стати Володарем?

Будемо відвертими. Сучасні підходи до управління державними інституціями мають набагато більше спільного зі світом бізнесу, менеджменту та маркетингової практики. Прошу не плутати з цинічним та корумпованим підходом до використання державних посад заради власного збагачення. Звісно, це абсолютно суб'єктивне сприйняття, але автор цих рядків набагато приязніше ставився б до політиків, які читали б крім філософської також іншу літературу. Чому б в Національній академії державного управління при Президентові України не вивчати Закони Паркінсона, як найбільш адаптовану версію теорії управління, що описує життєвий цикл бюрократичної системи? Невже керівникам уряду важливіше виокремлювати піщинки мудрості з «Мистецтва війни» Сунь Цзи, ніж вивчати досвід таких титанів промислового виробництва як Генрі Форд чи Лі Якокка? Навіщо теоретизувати з Платоном про неможливість участі філософа в державному управлінні, якщо набагато корисніше підняти свій власний рівень хоча б за допомогою Стівена Кові? Чому ніхто з відомих політиків не вивчає «Маркетингових воєн» Джека Траута? Ви продовжуєте дивуватися тому, що в Україні майже відсутні потужні парламентські або «навколо» парламентські партії, які навчилися правильно позиціонувати себе на політичній арені (читай- ринку) за допомогою ідеології, чіткої стратегії та наявності «зворотнього» зв'язку з виборцями (читай- основним споживачем «політичного» продукту)? Вам набридло дивитися на так званих «успішних» бізнесменів в політиці, які навіть не чули хто такі Пітер Друкер чи Іцхак Адізес тому, що свої статки заробили не розумом та самовідданою працею, а «завдяки таланту крадіжки та рєшалова», які вони переносять потім і в політику?

Чи мають всі ці закиди якесь відношення до Тимошенко? Якби Тимошенко обрала шлях служіння Україні в ролі Махатми Ганді, то вона, читаючи філософські трактати минулого, була б на вірному шляху. Але Україна швидше очікує на практицизм Франкліна Рузвельта, Конрада Аденауера чи Лешека Бальцеровича.
Щоб повторити їх успіх необхідні дещо інші навички. Якщо політик хоче робити ставку не на люмпенізовані суспільні елементи, а на освічену, інтелектуальну та соціально-політично активну частину населення, він повинен не просто встигати йти в ногу зі світом, що зараз змінюється дуже швидко, але і намагатися випереджати та моделювати такі зміни. Таким виборцям не треба показувати, що ти краще ніж виглядаєш. Для таких виборців треба просто ставати кращим.

Будемо відвертими, події навколо Тимошенко останніх років свідчать про те, що головна мета Режиму Януковича щодо виключення Юлії Володимирівни з активної політики реалізована. Щоб не доводили її прихильники, вона не встигає за змінами в країні.

Резюме.
Автор не вірить у звільнення Тимошенко, як політика та реального кандидата на президентство 2015 року. Імовірна висилка її до Європи задля лікування жодним чином не змінить її правового статусу в Україні як засудженої та підозрюваної за іншими численними кримінальними справами (
привіт від опричника Р. Кузьміна і 24 епізодів «злочинної» діяльності). Більше того, автор має підозру, що, навіть якщо це станеться, Янукович може піти на такий крок зі значними порушеннями законодавства саме для того, щоб поставити в подальшому величезний знак питання під таким рішенням, що стане додатковим важелем впливу ЦВК та Конституційного суду на долю кандидатки Тимошенко. Інша справа, що такий розвиток подій дозволив би ЮВТ поправити здоров'я та повернутися до реального сприйняття подій в країні.

Не варто зараз «ліпити» з Тимошенко Месію №2. Адже досвід минулого з Месією №1, Віктором Ющенком, повинен був багато чому навчити суспільство. Вона- вольова людина, що має надзвичайний досвід держуправління, патріотичне серце та бажання служити своїй країні. Але не треба позбавляти її права на помилку. Тим більше, коли вона перебуває в таких умовах, коли уникати помилок надзвичайно важко.

Наразі все виглядає так, що ми втрачаємо Тимошенко. Чи назавжди? Здається, що сама Тимошенко дасть негативну відповідь на це питання. Так, як вона це вже робила не один раз, повстаючи з попелу політичних переслідувань та зрад як Фенікс і перемагаючи на виборах з результатами завжди вищими ніж прогнозовані. Для того щоб повноцінно «повернутися» ЮВТ знадобиться певний час. Не варто розраховувати на її президентство в 2015 році. Але автор цих рядків має глибоке переконання, що усунення від влади правлячого нині кримінально-олігархічного Режиму буде відбуватися в два етапи і жодним чином не обмежиться перемогою опозиційного кандидата на майбутніх президентських виборах. Якраз до часу «другого етапу» Тимошенко має шанс остаточно сформуватися у національного лідера.

ДУРДОМ

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...