App Store Google Play

Двадцять два щасливі дні

22.08.2013 11:33
Двадцять два щасливі дні
За що ми любимо літо?

До тисяч причин його любити - за листя, за спеку, за світло, за воду, за світанки, трави і пахощі, за шорти, сандали, оголені плечі й засмаглі груди - свого часу додалася ще одна, дуже, на мій погляд, вагома.

Ми любимо літо за те, що в ньому наш День Незалежності. Тобто двадцять два роки тому до цілого параду календарних літніх свят приєдналося ще одне - завершальний акорд літнього радісного буяння.

Отже, нам пощастило. Він же, наш День, міг випасти нам у брудному голому грудні чи мокрому пронизливому лютому. А він нам випав у сонячному перестиглому серпні - так ніби мало нам було всіх інших серпневих дарів.

Ви знаєте - я далекий від ура-патріотизму, та й саме слово "патріот" (навіть без "ура") викликає в мене радше скептичну реакцію.

Можливо, через те, що його так безсоромно й цинічно затоптали, замацали, заслинили, заялозили та заюзали наші дитсадки, школи, наставники, вихователі, державники, влада й опозиція, армія (якої втім уже, здається, немає), міліція, церква, суди, прокуратура і просто недалекі безвідповідальні співвітчизники.

І все ж я - ніде правди сховати - щороку виявляю принаймні одну стійку патріотичну ознаку: я люблю наш День Незалежності. За всього скептицизму я не можу з цим нічого вдіяти, ба більше - я не вважаю, ніби я повинен щось із цим вдіяти.

Щороку напередодні цього дня до мене (серед багатьох інших, звісно) звертаються з проханням якось оцінити і прокоментувати, що в нас із нашою незалежністю вийшло. Це насправді ненормально - щороку підбивати такий собі гіркий список невдач, який рік за роком ще й доповнюється і видовжується.

Тобто переддень чергового Дня Незалежності сповнюється черговою хвилею негативних оцінок та підсумків. Ой не випадково слово "підсумок" в українській мові має той самий корінь, що й "сумувати"! (Насправді наш "підсумок", звісно, від латинського summa, але куди вже нам до тієї латини!)

Зрозуміло, що розвиток будь-якої державності не може супроводжуватися самими тільки успіхами. Невдачі, зрештою, іноді набагато цінніші за успіхи - особливо якщо успіхи поверхові, а невдачі повчальні й очисні. Тому варто і треба зазнавати й невдач. Загалом же тональність країни, її настрій, ступінь її драйву чи навпаки - пригніченої кволості, визначається балансом між невдачами й успіхами.

Україна - приклад жахливого і, мабуть, усе-таки несправедливого дисбалансу в бік невдач. За двадцять два роки ми навіть чудово звиклися-зжилися з тотальним відчуттям, що в нас нічого не виходить.

І в нас усе одно нічого не вийде. Багатьом із нас уже якось невимовно затишно від цієї думки. Країна невиправданих і марних зусиль? Чудово. Любіть нас такими. Можливо, ми - тим і цінний листок на дереві людської цивілізації?

Двадцять два роки тому я виступав на мітингах проти нового союзного договору. Мені це згадалося вчора, коли на одному дискусійному клубі мені прокрутили відеозапис 22-річної давності.

16 липня 1991 року місто Франківськ відзначало першу річницю Декларації про державний суверенітет УРСР. Пам'ятаєте такий документ? Він був дуже компромісний, половинчастий і двозначний, але нині кожен історик скаже про нього приблизно так, що він "став першим кроком".

Й от на тому мітингу було повно пафосу, що от, мовляв, ми здобули так багато - маємо таку от прекрасну декларацію. Я ж намагався своїм виступом той пафос трохи збити й нагадати про цілком реальну загрозу "оновленої федерації".

Про те, що от ми святкуємо щось таке, чого насправді ще не маємо. А справжню, не декларативну незалежність підміняємо іншомовним і дуже двозначним у нашому випадку словом "суверенітет".

Учора було страшенно цікаво переглядати ті кадри з 16 липня 1991-го. Особливо коли врахувати, що ніхто з нас, присутніх у тому відеоряді, й гадки не має про те, де ми всі насправді в той момент перебуваємо: мине лише якийсь місяць із гаком - і відбудеться той доволі безпорадний путч, а відтак плани московських "федераторів" полетять шкереберть.

А ми всі ще й зненацька отримаємо "згори" (чи то пак Згори, від Нього?) своє найкрасивіше серпневе свято.

І тут виявилося, що ми не так уже й далеко від того 16 липня 1991 року відійшли. Тобто що час насправді не дуже-то й рухався протягом цих 22 років. Наш український політичний час тобто. Лиш одну дрібничку слід було б у тій промові змінити й підредагувати: замість "новий союзний договір" (варіант-1991) вживати "Митний союз" (варіант-2013).

Але оскільки та ситуація закінчилася для нас над усі очікування щасливо, то є надія, що й цього разу вигребемо.

Зі Святом вас, будьмо незалежні!

ТСН

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Зеленський зробив спробу зупинити дефолт, але став заручником п’ятої колони Коломойського і непотребу власної фракції, який понабирали за оголошенням і для якого $60 тис. за саботаж значать біль...
Тимур Желдак

Хроніки карантину

те, про що ніхто не говорить1) ця фігня надовго. Біл Гейтс говорить про 10 тижнів. Це у них в цивілізованих країнах МОЖЛИВО говорити про 10 тижнів. у нас це триватиме мінімум до вересня, а у вересні п...
Пандемія коронавірусу COVID-19 змусила задуматися ідеологам глобалізму. Неочікувано для них світ почав закриватися вже не просто на рівні країн, а в деяких випадках і на рівні великих міст. Територіал...
Ярема ГАЛАЙДА

Про армію Конвенту

Тож, про армію Конвенту, про яку я все торочу, бо люди вже цікавляться.Як на мене Армія Конвенту - це те, що ми з вами, панове, не змогли реалізувати і те, що олігархічна контрреволюція, очолювана поп...