App Store Google Play

Людям, які не довіряють один одному, важко жити в одній державі

12.04.2013 11:27

Жадан - вічний ньюзмейкер. Щойно він сколихнув українські соціальні мережі новиною про те, що видає спільну з Ладою Лузіною книжку.

Також Сергій Жадан дуже відзначився під час книжкового ярмарку в Ляйпцігу. В рамках програми "Транзит" він взяв участь у численних читаннях і панельних дискусіях, де говорив про актуальні проблеми літератури, ідентичності, цензури тощо.

Він - справжній дипломат української культури в світі.

У понеділок у столиці Жадан зустрівся з читачами, яким прочитав свої старі і нові вірші. 

У перервах між безліччю зустрічей письменник викроїв 20 хвилин для спілкування з "Українською правдою. Життя" і розповів про нову книжку, ставлення до нагород, політиків та стосунки між українцями.

- Востаннє ми бачилися в Ляйпцігу. Ти міг би коротко підбити підсумки української присутності на цьому міжнародному ярмарку? Чи може йтися про "міжнародний успіх"? 

- Може йтися, як на мене, про можливість міжнародного успіху. 

Міжнародний успіх у літературі - це, мабуть, усе таки переклади, видання, нові книги. Наразі дворічне перебування України в Ляйпцігу нових видань не дало (крім, перекладу "Солодкої Дарусі"). 

Презентації, аншлаги, увага журналістів і публіки - це, звісно, дуже добре, але по цьому мало що лишається. Слід чекати перекладів та видань. Тоді справді можна буде говорити про успіх. 

Хоча, звісно - якщо порівнювати присутність України в Ляйпцігу, скажімо, десять років тому з тим, що є тепер - очевидним є прогрес. Все робиться фахово, "з прицілом на перспективу". 

- Ти в Європі відомий український письменник. Ця міжнародна слава якось впливає на твою роботу в Україні? 

- Та прямо таки. Відомий письменник - це Пауло Коельйо. На його роботу, підозрюю, міжнародна слава впливає. Причому, як на мене, не найкращим чином. 

- Не знаю, може, гонорари вищі платять? 

- Просто там більше можливостей для письменника ці гонорари отримати.

"На заході" ця професія не вважається несерйозною. А можливість отримувати за неї гроші не вважається непристойною.

- Порівняй роботи з українським видавцем і зарубіжним видавцем. Наприклад, Марія Матіос говорила нещодавно про те, що її австрійський видавець розписав окрему програму її роботи зі ЗМІ. А які в тебе тут є досвіди? 

- Та мене влаштовує і робота з українським видавцем - в тих видавничих проектах, в яких я останнім часом брав участь тут, в Україні, видавець в усьому йшов назустріч.

Мені завжди було важливо довіряти людині, з якою працюєш, інакше ця робота не приносить задоволення.

А щодо досвіду роботи з західними видавцями - ці люди, безперечно, акуратні в розрахунках та юридичних деталях, хоча, зазвичай, все бачать по-своєму, іноді дуже специфічно, тому потрібно весь час знаходитись у діалозі, якщо хочеш, аби тебе вірно розуміли.  

 Фото Валія Кузана

- Розкажи про своє ставлення до різноманітних "шашечок" - нагород, відзнак тощо. Наприклад, до Шевченківської премії та інших українських і зарубіжних відзнак. Вони в актуальному літературному процесі мають місце? Кому вони потрібні? 

- Мені здається, найбільше вони потрібні тому, хто їх вручає. Це робить людину поважною у власних очах і потрібною в очах номінантів.

Хоча, коли тебе називають кращим - це завжди приємно. Навіть коли роблять це нещиро.

В принципі, з точки зору книжкового процесу, видавничого бізнесу, літературного життя різні нагороди та відзнаки мали б слугувати важливим механізмом популяризації та вибудови певних орієнтирів.

В багатьох випадках, в різних країнах, на подібні премії справді орієнтуються читачі. В тій таки Польщі, Німеччині чи Росії. Чи працює це в нас - не певен.

Ми - народ скептичний і недовірливий, за будь-якою публічною справою бачимо перш за все теорію змови. Нам набагато звичніше скомпрометувати нову ініціативу, аніж мучитись від того, що ця ініціатива належить комусь іншому.

- Читацькі премії - це, як на мене, малоімовірний тут варіант. Читають же мало. Наприклад, дивлюся на український ринок перекладів з іноземних мов і мені все більше здається, що українцям гарна перекладна література ніби і не потрібна... 

- Ну, комусь вона, мабуть, потрібна, проте гарна перекладна література - дороге задоволення.

Тому зазвичай наш видавець обмежується поганою перекладною літературою. Чи погано перекладеною літературою. 

З іншого боку, ти ж помітила, що люди, котрі цікавляться іноземною літературою все частіше обходяться без українського перекладу, читаючи польською, німецькою, англійською чи російською. Хоча, у нас є дуже добрі перекладачі, погодься. І їх не так мало. 

- Але ж і українська література, судячи з накладів і статистики про півкнижки на українця на рік, теж не дуже комусь потрібна... Ти згоден зі мною? 

- В нас примхливий читач, безперечно. Щось наша розмова перетворюється на список претензій. 

Мені все ж таки здається, що в нашій країні ще хтось потребує літератури. Щоправда, в багатьох випадках це не так позиція, як поза - мовляв, я люблю літературу, але те, що пишеться українською, читати не буду з принципу. 

Часто читач сам не знає, що йому потрібно. Письменник, до речі, теж - що ж усе валити на читача. 

- Що ти думаєш про читання в Україні? Чи читають, чи ні? Можливо, нечитання українців - це лише стереотип? 

- Читають значно менше, ніж читали раніше. В бідних країнах загалом мало читають. Мало читають у країнах із соціальними, суспільними проблемами. Мало читають у країнах, де мало книгарень.

Ну, такі очевидні речі, ти ж усе це знаєш і розумієш сама. Двадцять п'ять років тому в харківському метрополітені читали більше. Та й працював він краще.

Але якщо двадцять п'ять років послідовно закривати книгарні й відкривати в них бутіки - населення рано чи пізно почне цікавитись саме бутіками. Навіть якщо не матиме фінансової можливості в цих бутіках закуповуватись.

- Давай тоді поміняємо тему. Ти взагалі дуже медійний письменник. Не в останню чергу це можна пояснити твоєю мультимедійністю - даруй вже за цю метафору. От і читання твої в "Купідоні" - гарний приклад. Я вже мовчу про музику з "Собаками", "Ойрою" та іншими. Плюс театральні постановки твоїх п'єс, плюс комікс за мотивами роману "Ворошиловград", ілюстрування твоїх книжок художниками та фотографами тощо. Ця робота на стику видів мистецтва - це твоя потреба чи ринкова вимога? 

- Та ні, це не ринкова вимога. Ринкова вимога передбачає, як мінімум, присутність ринку.

В наших умовах це не ринок, скоріше - система примітивного товаро-грошового обміну: дикого й неконтрольованого.

Тому це, скоріше, потреба.

Книги, на превеликий жаль, справді цікавлять небагатьох. Тому, не виходячи за межі усталених "письменницьких стратегій", себто знайомлячись зі своїм читачем лише на презентаціях чи модних тепер автограф-сесіях, письменник ризикує так ніколи й не побачити в очі величезну кількість своїх потенційних читачів, тих, хто його читачем ще не є, але може ним стати. А їх справді величезна кількість.

Мені особисто вони дуже цікаві. Мені цікаво спробувати їх вирахувати, спробувати з ними порозумітися, спробувати їх відчути.

Загалом, подібне перетинання енергій, долучення до чужих досвідів - як на мене, є чи не найбільшою насолодою в роботі письменника. Ти ніби стикаєшся з чимось надзвичайно інтимним, але разом із тим - максимально універсальним, це фантастичні речі.

Я до того, що зміна "формату", вихід поза суто "літературне середовище" дає більше можливостей бути почутим, і головне - бути зрозумілим.

 Сергій Жадан. Автор фото - Alex Zakletsky 

- Мене вразила новина про появу твоєї спільної з Ладою Лузіною книжки. Розкажи про це. Ви разом написали тексти? Чи це така міні-антологія, збірка двох текстів двох письменників. Розкажи взагалі про історію цієї співпраці. 

- Це збірка двох текстів. У ній буде моя повість і повість Лади.

Ідея у нас виникла минулого року. Я написав свій текст спеціально для цієї книги, Лада теж. Себто, це не чергова компіляція старих текстів, це справді текти, написані під новий проект. 

У нас там навіть персонажі перетинаються й події відбуваються в тих самих декораціях. Вийшла, як на мене, лірична й дещо печальна книга. Але і повчальна теж. 

Мені цікаво було взяти в усьому цьому участь. Побачимо, чи цікаво буде читачеві. 

- Інша дуже медійна твоя особливість - сміливі розмови на політичні теми.

- Це не сміливі розмови, це, скоріше, відверті відповіді на нав'язливі питання.

- Не знаю, зовсім недавно мій ФБ знаменувався хвилею перепостів твоєї фотографії у футболці з написом "К х*ям парламент". Який сенс мають подібні жести? І чи можна сподіватися появи інших "гасел" на твоєму одязі?

- Просто хотілося коротко сформулювати своє ставлення до проблем вітчизняного парламентаризму.

Мені загалом здається, що сьогодні час дуже простих і максимально відвертих гасел. Інші просто не мають сенсу.

 Автор фото - Yulia Krasilnykova

Це гасло максимально повно й точно характеризує моє ставлення до українського парламенту, до президента цієї країни, до його адміністрації, до вітчизняного політикуму загалом.

Дуже розраховував, що після цього питання про політику припиняться. Ну, але сталося, скоріше, навпаки.

- У твоїх щотижневих колонках мало політики. Це радше приватні історії з життя, розказані знічев'я - ти говориш із читачами колонок так, як можна було би говорити з випадковими попутниками в поїзді. Чому сама така тематика, чому саме такий тон? І звідки ти береш ці історії? Вони всі особисті-автобіографічні?

- Ну, чому знічев'я? Мені завжди здавалося, що вони написані з жаром і пристрастю. Або з ніжністю та співпереживанням.

Так, це все історії, які я спостерігаю довкола себе, свідками яких я є, які мені оповідають друзі або - дійсно - випадкові попутники.

Просто в моєму житті насправді мало політики, воно складається з інших, більш цікавих та важливих мені речей.

- Я знову згадую розмову з Матіос і те, що вона говорила про Східну Україну - про історичний досвід страху та фізичного винищення, про те, що є стереотип такого ніби "неукраїнського" Сходу, котрий насправді не відповідає дійсності, про те, що варто себе самих запитати, що ми зробили для Східної України. Що ти про все це думаєш - розкажи про своє бачення на взаємини між Сходом та іншими регіонами? Чи справді йдеться про якусь особливу ментальність тощо?

- Досвід страху та винищення, безперечно, існує - я це бачив від самого дитинства.

Недовіра до держави, недовіра до чужих, недовіра до можливих змін - все це, мабуть, і є певним виявом страху.

Мені мої старші з дитинства розповідали про голод тридцятих та сорокових, показували місця прихованих масових поховань, себто місця, де до сьогодні лежать сотні трупів людей, яких вони свого часу мусили поховати, й про яких мусили забути.

Ясна річ, що такі речі не минають просто так, це змінює твоє ставлення до світу, змінює твої поведінкові механізми, примушує тебе займати оборонну позицію.

З іншого боку, я б не перебільшував рівень цього страху, особливо серед молодих людей, для яких історія - просто набір катастроф та поразок (чи навпаки - злетів та перемог), до яких вони особисто не мають жодного стосунку.

Стереотип неукраїнського Сходу, він, як на мене, часто й підживлюється на самому Сході (політиками, "інтелектуалами", журналістами), та й шкодить насамперед Сходу, оскільки протиставляє його решті країни. А це насправді заважає - важко жити в межах одних державних кордонів людям, які не довіряють одне одному.

Натомість, такими людьми легко маніпулювати. Зрештою, це знову ж таки очевидні речі, який сенс усоте їх проговорювати? Все одно всі ми маємо свою думку, всі ми переконані в правоті власних принципів та позицій, й дуже рідко дослуховуємось до когось іншого.

УП-Життя

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Український літак був збитий іранською зенітною ракетою російського виробництва - ця інформація спецслужб та військових США ставить Зевладу перед простою дилемою.Або вимагати законного розслідування і...
В той час коли світові держави виходять з різних угод по скороченню озброєння та нарощують свою військову міць, готуючись відстоювати свої національни інтереси в будь якій частині світу, Україна навпа...
Максим Мірошниченко

У чомусь ми - вже Європа

Україна - це маленька країна. Маленька країна, яка знаходиться на території другої за площею держави Європи. З 2014-го року приблизно 10% території України знаходиться під управлінням Росії. А з ураху...
Коли запитуєш у різних куточках України - кого Ви знаєте з відомих людей пов'язаних з нашим містом Дніпро? Відповіді різні - Брєжнєв, Кучма, Бловатська, Катерина Друга, Петровський,.... ( дуже рідко з...