App Store Google Play

Розставляємо акценти

21.02.2013 18:14

Надзвичайно насиченою художніми виставками виявився зимовий сезон 2012-13 років у Дніпропетровську: у грудні Дніпропетровський художній музей відкрив привезену з Франції велику виставку «Нормандія у живописі», а вже у лютому «французів» змінив широко розрекламований російський художник Нікас Сафронов. У залах - ажіотаж!.. Паралельно відбуваються й інші художні події: у тому ж таки музеї, у малому залі, у січні місяці відбувалась виставка В'ячеслава Апета; Арт-центр «Я-Галерея» Павла Гудімова презентує проект відомої київської групи «Р.Е.П.» під назвою «Сонце бідних»; Дніпропетровський будинок мистецтв (що у приміщенні колишнього кінотеатру «Червоногвардієць») відзначив «Тетянин день» вернісажем графічних творів Тетяни Юшкової ; музей «Літературне Придніпров'я» надав зали для виставки живопису Олександра Самійленка «Моє Присамар'я», а Дніпропетровська організація спілки художників відзначилась виставкою творів Євгена Негоди. Ще одна велика мистецька експозиція із назвою «Факультет сучасного мистецтва» тривала у місті ще з осені, протягом чотирьох місяців, у самому центрі міста - в  «Grand Plaza». Несхожі один на одного, проте тим більше цікаві як самі по собі, так і у порівнянні з іншими, предстали перед відвідувачами добре відомі дніпропетровцям автори: метр мистецтва Станіслав Юшков та його молодші «колеги»: Ігор Куделін, Валерій Сосна, Тарас Триндик та Людмила Кавкіна. І це ще не усі події.

Очі розбігаються... З чого ж розпочати мандрівку? Звичайно, з художнього музею. Там - аншлаг: тисячі людей відвідали виставку французького живопису. Ще б пак! Такого Дніпропетровськ не пам'ятає -  зарубіжна виставка класиків французького мистецтва, серед них такі імена, як Т.Жеріко, К.Коро, Г.Курбе, Е.Буден, К. Моне, О.Ренуар, А. Марке  та багато інших. Дарма що ці майстри представлені не знаменитими полотнами, а лише невеликими творами, часом, етюдами, виконаними під час роботи на пленері у Нормандії (сучасна адміністрація якої зібрала цю колекцію і демонструє її у трьох містах України - Києві, Львові та Дніпропетровську). Безумовно, така виставка дає емоційну та інтелектуальну поживу, а ще сприяє вихованню вдумливого поціновувача мистецтва, чого не можна сказати про наступну експозицію...

Тож розбурханий французькими живописними «родзинками» дніпропетровський глядач не встиг отямитися, як у художньому музеї - нова закордонна (тобто російська) експозиція та ще й з такою потужною рекламою, на кшталт: «Никас Сафронов является одним из самых выдающихся современных мастеров живописи».  Серед активних шанувальників опинилась і місцева влада, яка навипередки поспішала «проспівати дифірамби» заїжджому «гастролеру», і місцеві телеканали, які сповіщали, як же ж дніпропетровці «скучили за справжнім мистецтвом», та із захватом презентували «міжнародну зірку», що претендує, ну не менш, ніж на роль російського Сальвадора Далі, бо ж невипадково на запрошеннях на виставку Нікас і Сальвадор зображені поруч. Нікас Сафронов, цей «підприємець від мистецтва», явно розраховує на нерозвиненість провінційних смаків, тож мандрує обласними музеями Росії, а тепер вже й України, напевно, з метою поліпшити свій фінансовий стан.     

Вже у перший день відкриття виставки стало зрозуміло, наскільки цей проект комерційний - ніколи раніше у державній інституції відкриття виставки не було платним, ніколи раніше у музеї на проводились ярмарки: чого тут тільки не продають - сувеніри, листівки, друкована продукція, «шоколадні картини», і все це про Нікаса, і все це недешево (як і недешевим є платний вхід на виставку, який складає 60 грн.). Офіційна частина відкриття для публіки (бо було ще й відкриття для VIP-персон) тривала, на жаль, недовго: Н.Сафронова було представлено як академіка Російської академії мистецтв,а представниця міськвиконкому засвідчила свій захват «видатною» персоною «міжнародного масштабу». До речі, мистецтвознавці не виступали, присутнім гостям слова не надавали... Чи Нікас хвилювався щодо можливих незручних питань?  А спитати кортіло: і про те, в яких солідних зарубіжних музеях та галереях виставлявся художник (про це ніде ані слова); і про купівлю у нього Ермітажем трьох картин, що виявилось обманом з боку художника (цей факт був спростований особисто директором Ермітажу Піотровським) ; і про скандал, пов'язаний з одним із російських можновладців, який, сплативши десятки тисяч доларів автору за замовлений портрет, виявив у себе не живопис, а підфарбовану фотографію. Хотілося б застерегти і наш музей від подарунків Нікаса, які можуть виявитися передруком з домальовкою. Дехто з дніпропетровських художників, що прийшли  на вернісаж, засумнівався в автентичності виставлених живописних творів - чи бува це не роздруківки у дорогих рамах? Нагадаємо, що коли людина йде на концерт, то хоче знати - чи це «жива» музика, чи під фонограму. Так само в образотворчому мистецтві: є оригінали, а є репродукції, яким дорога в музей закрита. Проте чи може відмовитись від спокуси заробити гроші на модному художникові обласний музей, який вже й не пам'ятає, коли отримував кошти від держави на закупівлю творів мистецтва?

Усе це дуже прикро бачити - і самого художника з його сухою манерою театрального бутафора, що розфарбовує мізансцени з претензією на сюрреалізм в його «галантерейному» варіанті (певний час Сафронов, дійсно, працював театральним художником), і рекламний галас навколо виставки, і недосвідченість місцевих чиновників, які надають дурний приклад тим, хто потім вишукується у чергу до «зірки» за автографом. (На жаль, і наш шановний міський голова піддався спокусі захоплення псевдомистецтвом, а варто було б йому, будучи ще й почесним членом  Національної спілки художників України, проконсультуватися у спеціалістів, якщо не у столичних, київських чи московських, що зараз неважко зробити, то бодай у місцевих). Насправді вражало не те, що в особі Нікаса талант шоумена затьмарив талант художника, вражало інше - натовпи шанувальників, їх бажання бути ближче до «кумира», сфотографуватися з ним «на згадку». Проте чи можна дивуватися, що «масове мистецтво» породжує масового споживача (чи навпаки - масовий глядач провокує появу «масового мистецтва»)? Прикро лише, що у «масовці» опинились і «місцева верхівка», і частина журналістів. Необачні наслідки цього - дезорієнтація глядача, для якого дії влади і преси можуть бути направляючими.

Що ж так приваблює публіку у «салонному» мистецтві? По-перше, воно легке і доступне (не те, що якесь там незрозуміле сучасне авангардне мистецтво), воно улещує та ідеалізує, воно лакує дійсність та малює «красиве життя», воно не дратує, як реальність навколо. Серйозне мистецтво, на противагу, - це інтелектуальна робота, і, часом, важка; це роздуми над проблемами, над істинним та хибним, це аналіз себе і того, як нами маніпулюють. Тож не дивуймося, що публіка обирає не арт-хаузний фільм, а трилер, не академічну музику, а «попсу»...

Та чи наважиться дніпропетровський глядач  вийти із зони комфорту в зону ризику, тобто туди, де зустрічаєшся із «незручним» сучасним мистецтвом, де панують нестандартні думки, експеримент?.. Можливо, не усім мешканцям міста відомо про встановлення на території нового сталеплавильного заводу «Інтерпайп сталь» Віктора Пінчука, за його ініціативою, п'яти мистецьких об'єктів роботи сучасного данського художника Олафура Еліассона, серед яких найвидовищним є штучне «Сонце» - світлова установка діаметром 40 м, а висотою 60 м (усе це можна подивитися, замовивши безплатну екскурсію на завод). Саме воно, це Сонце, як певний символ, а також знайомство із теперішнім Дніпропетровськом з усіма його контрастами, з його «блиском» та злиднями, підштовхнули художників відомої української групи «Р.Е.П.», тобто Революційний експериментальний простір (їх шестеро: Ксенія Гнилицька, Микита Кадан, Жанна Кадирова, Володимир Кузнєцов, Лада Наконечна, Леся Хоменко) реалізувати у Дніпропетровську, в Я-Галереї проект «Сонце бідних». Та чи готовий місцевий глядач до аналізу протесної мови, що втілилась у низці спільних для учасників групи відео-робіт та двох інсталяційних «довготривалих» проектах «Патріотизм» та «Євроремонт»? Велика кількість присутніх на відкритті цієї виставки та їх інтерес до проекту, вселяє надію.

Що ж до живопису та графіки дніпропетровських художників, то я би надала перевагу саме їм, а не Н.Сафронову. Саме на їх виставках починаєш розуміти, чого не додано нашим талановитим землякам - уваги з боку офіційних осіб, професійної журналістської популяризації, музейних закупок тощо. Місто у котрий раз може проґавити місцеві мистецькі «перлини», як вже багато чого втратило у минулому. У розквіті своїх творчих сил представ перед нами художник В'ячеслав Апет, що перетнув свій п'ятдесятирічний ювілей. Він став особливо вишуканим та іронічним, залишаючись вірним своїй стримано декоративній, проте багатій колористичній манері. Головним у «правдивому малярстві» є створення художником свого індивідуального світу, а глядач через погляд митця осягає і реальність, і себе самого.

Такий підхід до творчості притаманний і Тетяні Юшковій, досвідченому майстру графіки, декоративного та монументального мистецтва, яка  у своїх надзвичайно майстерних рисунках ще раз (після минулорічної ювілейної виставки у Дніпропетровському художньому музеї) підтвердила свій високий статус художника з тонкою організацією почуттів, душевністю та тактом. Лаконічна мова пружних ліній її графічних образів дозволяє художниці через природні або символічні об'єкти донести тривожність та крихкість навколишнього світу, жіночність та одночасно незламність характеру.

Олександр Самійленко, представник так званої «Ігреньської школи», не новачок у мистецтві. Ті, хто знайомий з його у минулому більш поетичними пейзажами української природи Присамар'я, були вражені творами передусім останнього періоду - розкутими  та експресивними, по-вангогівськи енергійними та провокуючими активні настрої. Недаремно його мистецтво зацікавило відомого місцевого колекціонера, багато робіт із збірки якого й було представлено на виставці у літературному музеї.

На жаль, на відміну від інших обласних центрів, Дніпропетровськ і досі не має великого сучасного виставкового залу, тож доводиться використовувати інші можливості, на цей раз - великий простір у престижному торговельному центрі «Гранд Плаза», де п'ять  художників робили усе своїми силами - і експозицію, і «самопіар», і пропаганду свого мистецтва. Це приклад такої ситуації, коли не глядач іде до художника, а навпаки - художник до глядача, так би мовити, «мистецтво в маси», за висловом «диригента» цієї виставки-перформансу художника Ігоря Куделіна, який найбільше провокував своїми творами та акціями - спочатку живописними, а згодом «концептуальним проектом».  На тлі його заманливих «концепцій», а також індивідуальних варіацій абстрактного мистецтва у творчості інтроверта Т.Триндика або «ексцентрика» Л.Кавкіної, цілісно та монолітно (якщо можна так сказати про дуже чуттєві та «дихаючі» твори) виглядає мистецтво нашого відомого майстра Станіслава Юшкова, добре знайомого шанувальникам за своїми численними престижними персональними виставками. На останньому етапі роботи цієї виставки до гурту чотирьох приєднався й артистичний Валерій Сосна.

Бажаю вдалих і вдумливих вам мандрів шляхами образотворчого мистецтва!

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


4 роки тому Дніпро позбувся тягаря гріхів і злочинів одного з організаторів Голодомору та офіційно став Дніпром.З тих пір навіть затяті противники узаконення цієї народної назви забули й згадувати про...
Юрій Фоменко

Біля річки Жовтої

1648 року, вночі з 15 на 16 травня, військо Речі Посполитої вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки ...Чим була та битва під Жовтими Водами? Початком визвольної війни? Початком бурж...
Олександр ВАЙС

Окупація

Окупація завжди починається з брехні. Певною мірою окупація і є брехнею. Довгими й марними намаганнями називати речі тим, чим вони не є і привласнюванням їх тими, кому вони ніколи не належали. Наш вип...
Колись Чорний ліс тягнувся від Карпатів до Дніпра, а Голубий ліс на Січеславщині займав майже повністю Петриківський, Царичанський, Магдалинівський, Новомосковський та Павлоградський райони.Про що сві...