App Store Google Play

Посткреольська Україна

20.02.2013 08:30
Повз увагу громадськості майже непоміченою пройшла одна обставина, яка грає ключову роль. Минулі вибори 28.10.2012 року до Верховної Ради України (далі ВР України) завершили довготривалий кількарічний процес десуб'єктивізації Партії Регіонів (далі ПР), як політичної сили, що здатна якщо не вирішувати, то хоча б ставити перед країною суспільнозначущі завдання. ПР не запропонувала країні ні цілісної ідеології, ні навіть більш-менш логічної системи пріоритетів. Як у виборчій кампанії, так і у післявиборчий період «ідеологічні» месиджі замінилися на абстрактні і відірвані від життя гасла-побажання за все хороше проти всього поганого. Припинилися навіть спроби емітувати розробку ідеології трансформації України. Натомість, вся «ідеологічна робота» ПР зосередилася навколо вирішення одного-єдиного питання. А саме, куди має інтегруватися Україна в ЄС чи в РФ, і це, незважаючи на те, що обидва варіанти несуть для правлячого класу більше мінусів, ніж зисків. Потреба ж у формуванні ідеологічного концепту для країни у ПР зникла зовсім.

Схожим чином проявляє себе в поточний політичний момент і виборець ПР. Більша його частина самостійно деполітизувалася і зосередилася на власних економічних проблемах. Менша ж, що стоїть на яскраво виражених проросійських позиціях, знаходиться у пошуку нового політичного провайдера. І такий стан речей у правлячій партії і у її виборця є і закономірним, і знаковим для оцінки нинішньої ситуації.

Закінчення періоду первинного накопичення капіталу в акурат співпало з моментом, коли в країні вичерпалися технологічні ресурси, закладені в радянський період і прийшла глобальна світова економічна криза. В цей момент українська «еліта» увійшла у катастрофічному стані внутрішньої ідейної деморалізації, організаційної неефективності, відсутності стратегічних планів, відчуває себе непевно і прагне лише стабілізації власного становища та покриття дефіциту суспільної легітимності і легітимності у власних очах лише за рахунок зовнішніх чинників. А саме, за рахунок власної інкорпорації у більш стабільні соціальні системи як то ЄС чи РФ. Причому, в цьому випадку мова іде лише про інтеграцію лише еліти, а не країни в цілому. Оскільки, дана модель «інтеграції» є не стільки реалістичною, скільки забаганкою, вона не відбувається.

Перетворення української «еліти» у «річ в собі» в критичний для розвитку країни період, коли особливо витребувані її продумані і системні кроки з порятунку ситуації, має своє пояснення, яке витікає з природи цієї псевдоеліти. Верхівка українського суспільства сформована як частина тоді ще Союзного антикомуністичного консенсусу, природа якого у конверсії виключного адміністративного становища радянської номенклатури у загальносоюзну власність. Перейнявши поверхово гасла Західного капіталізму (модерну) і поповнившись протягом 90-х років вихідцями з інших прошарків, ця псевдоеліта не змінила своєї суті. Вона не змогла увібрати в себе компоненти, що зробили капіталізм західного зразка привабливим для світу і конкурентоздатним, а саме ідеї Просвітництва, гуманізму, Відродження, традиції соціальної відповідальності. Будучи пуповиною, пов'язаною зі своїм радянським минулим, і не маючи ніякого іншого історичного досвіду, окрім досвіду систематичного крадійства, ця псевдоеліта виявилася не здатною на корекцію власного позиціонування і самоусвідомлення. Україна для неї так і не стала до кінця своєю. З радянських часів вона зберегла яскраво виражену двойственість, сприймаючи саму себе не тільки і скільки, як українську, скільки, як пострадянську. Цю двойственість вона передала і всій країні, яка змушено зупинилася у розвитку як постколоніальна, креольська країна.

Тепер, коли єдиний загальносоюзний виробничий комплекс на очах завершує свій розпад, інфраструктурні зміни набрали незворотного характеру, як і ідеологічна поляризація населення, стало очевидно, що економічна і ідеологічна база креольського шляху розвитку України вичерпана остаточно. Зараз ця еліта, а також її опорні і лояльні групи по факту заявили про свою безумовну капітуляцію перед сьогоднішніми викликами, не давши ніякої відповіді на прогресуючу декультурацію, деіндустріалізацію країни, форсований розпад соціальних середовищ і пряму загрозу державності.

Псевдоеліта по умовчанню уже погодились і з банкрутством політичної надбудови режиму і зі своєю нездатністю вийти за межі логіки дій періоду первинного накопичення капіталу. І в цьому контексті згорнуті навіть розмови про будь-які реформи. Основним та єдиним мотивом її функціонування залишився принцип: кради сьогодні, бо завтра буде пізно! Правлячий клас в силу своєї набутої концептуальної безпорадності і вродженого хижацтва став небезпечним для країни, як і його курс на багатовекторність та почергове загравання з Заходом і Росією, помножений на спроби консервації економічного базису і суспільно-політичних відносин всередині країни.

Правлячий клас протягом 21 року так і не зміг зробити принциповий однозначний цивілізаційний вибір між Заходом і Сходом і залишив Україну на сьогодні у пострадянському просторі. Особливістю цього простору є те, що основним регулятором суспільних відносин є не закон, як на Заході, а традиція і культура. Тому всі спроби проведення буржуазних перетворень, як то Майдан 2004 року зазнали поразки. Буржуазні перетворення виявилися неможливими без повного завершення деколонізації країни. Як показала практика останніх 21 років, єдиним засобом виживання країни може стати лише вирішення двоєдиного завдання. А саме, прискорене і повне завершення процесу деколонізації України, розпочатого в 1991 році, з паралельним проведенням комплексу буржуазно-демократичних перетворень, що передбачає зміну збанкрутілого політичного класу і передачу лідерських функцій в економіці , політиці і ідеології новим опорним групам. У будь-якому протилежному випадку ми у рекордно короткі строки будемо поглинуті більш потужними сусідами, втратимо Україну загалом.

Отже, на наш погляд, ці кроки, серед інших мають бути наступні.

В галузі економіки:

1. Частковий перегляд приватизації великих підприємств і повернення їх у державну власність до стабілізації економічної ситуації і пом'якшення соціального клімату.
2. Продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення.
3. Відкриття країни для стратегічного інвестора з Заходу в т.ч. в енергетичній галузі.
4. Радикальне зменшення функцій бюрократії в економіці і таке ж радикальне покращення інвестиційного клімату загалом.
5. Жорсткі антикорупційні заходи.
6. Концентрація державних ресурсів на кількох пріоритетних галузях економіки, які ще зберегли свою конкурентоздатність на світовому ринку.
7. Відмова від штучної підтримки нерентабельних і високозатратних виробництв, що складають спадок єдиного господарського комплексу колишнього СРСР з їх подальшим перепрофілюванням або закриттям.

У сфері політики:

1. Встановлення Президентської республіки Американського зразка без наділення законодавчої влади розпорядницькими функціями.
2. Переформатування політичного поля шляхом прямої заборони антиукраїнських і прокомуністичних організацій з широким переслідуванням активістів цих організацій у відповідності до Кримінального Кодексу України.
3. Радикальне розширення повноважень органів місцевого самоврядування у фінансовій сфері.
4. Забезпечення незалежності судової гілки влади.
5. Відновлення систематичних зусиль по вступу країни в НАТО і в ЄС.

У гуманітарній політиці

1. Сегрегація гуманітарної політики, в тому числі освітньої, виходячи з наявного проценту представників етнічних груп (українці - 80%, росіяни - 17% і так далі) з поступовим нівелюванням подвійної україно-російської етнічної ідентичності і державної лояльності та чітким дотриманням національних прав етнічних росіян, як найбільшої в Україні національної меншини.
2. Забезпечення ексклюзивного статусу української мови як єдиної державної, а української культури як базової культури державо утворюючого етносу.
3. Пріоритетне створення державою умов для комфортного і соціально виправданого повернення українців в українське культурне поле.
4. Цілеспрямоване формування державою україноцентричної еліти. За приклад можна взяти механізми, розроблені для власного використання Державою Ізраїль.

 Викладене вище певною мірою перегукується з концепцією «прибалтійської матриці». Однак, ерозія державності і соціального організму в Україні зайшла значно глибше, ніж у цих країнах, відповідно і заходи по зламу руйнівних тенденцій в Україні і її фізичного виживання мають бути наполегливішими, системнішими і повинні містити в собі й інші компоненти, окрім реалізованих в країнах Балтії і окреслених в даному матеріалі. 

Наголошую, що запропоновані кроки є не забаганкою, а вимушеними і необхідними для порятунку країни, яка однією ногою УЖЕ стоїть над прірвою. Виходячи з означених завдань, представляється, що найбільш адаптованим політиком Вищої ліги для вирішення проблем, що постали є О. Тягнибок. Зважаючи на перспективу наступних виборів Президента України 2015 року, його кандидатуру треба розглядати не як одноосібну кеатуру ВО «Свобода», а як репрезентанта і лідера широкого кола політичних сил різної ідеологічної спрямованості, які ставлять собі за мету збереження Української державності.

Основними протидіючими факторами, що уповільнюють деколонізацію України і її модернізацію, і це особливість України, є навіть, не ментальні особливості еліти, а креольська самоідентифікація широких мас населення, і наявність потужного сегменту єдиного колись промислового комплексу, закладеного за часів СРСР. Щодо нівелювання вказаних чинників буде розглянуто в другій частині матеріалу.

 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


4 роки тому Дніпро позбувся тягаря гріхів і злочинів одного з організаторів Голодомору та офіційно став Дніпром.З тих пір навіть затяті противники узаконення цієї народної назви забули й згадувати про...
Юрій Фоменко

Біля річки Жовтої

1648 року, вночі з 15 на 16 травня, військо Речі Посполитої вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки ...Чим була та битва під Жовтими Водами? Початком визвольної війни? Початком бурж...
Олександр ВАЙС

Окупація

Окупація завжди починається з брехні. Певною мірою окупація і є брехнею. Довгими й марними намаганнями називати речі тим, чим вони не є і привласнюванням їх тими, кому вони ніколи не належали. Наш вип...
Колись Чорний ліс тягнувся від Карпатів до Дніпра, а Голубий ліс на Січеславщині займав майже повністю Петриківський, Царичанський, Магдалинівський, Новомосковський та Павлоградський райони.Про що сві...