App Store Google Play

Не страшно

01.02.2013 11:23

Зустрічався сьогодні з дітьми одного з харківських ліцеїв. Бував там раніше кілька разів, вперше - наприкінці дев'яностих. Викладачі знайшли відео тринадцятилітньої давнини, де ми так само зустрічаємося з тодішніми учнями.

Світлі обличчя, уважні очі, всі сміються, про щось питають. Я подумав - де вони всі тепер? Чим займаються, чим цікавляться? Чи читають книги? Чи так само усміхаються? Чи так само цікавляться життям? І головне - чи далі живуть у цій країні?

Час - річ не страшна, якщо не звертати на нього уваги. Проте варто почати більш детально відслідковувати його перебіг, як виникає багато питань. Кінець дев'яностих. Ще нічого не було - ні виступів 2000-2001, ні запеклості 2004, ні химерного зламу 2010.

Вони посміхаються й навіть не уявляють, що з ними буде за десять років. І я теж не знаю, ясна річ. Та хоч би й знав - що це могло змінити? Іноді знання лише посилюють страх, іноді достатньо віри й надії. І ось ми говоримо з ліцеїстами, і один із них - хлопець, котрий цікавиться музикою, сам десь грає, інших слухає, починає говорити дуже важливі для себе речі.

Що, мовляв, люблю свою країну, але страшно, дуже страшно, тому не знаю, що робити далі, після навчання - лишатися тут, чи їхати звідси.

Оскільки страшно, чесно - страшно. Він якось легко повторює це своє "страшно", видно, що нічого особливо страшного в цьому своєму "страшно" не бачить, що говорить, скоріше, про відсутність упевненості, відсутність безпеки, відсутність перспектив.

Такі речі дійсно викликають острах, з яким важко боротися й некомфортно жити. Я його цілком розумію - в 16 років переживати страх і невпевненість особливо неприємно. За такі речі починаєш ненавидіти батьків, учителів та батьківщину.

Можливо, вони - сьогоднішні 16-літні - так і чинять. Можливо, десь глибоко в душі вони ненавидять нас - тих, хто живе тут усе своє життя, живе, й не думає нікуди звідси звалювати.

Не думає, або не може. Можливо, вони ненавидять цю країну, яка позбавляє їх упевненості, наповнюючи натомість страхом і почуттям власної непотрібності. Цілком можливо, хто ж знає. Потрібно добре знати людину, аби вона зізналася тобі в своїй ненависті.

Ще я подумав - а що з моїми власними страхами? Мені не страшно жити в своїй країні, я це завжди відчував і завжди розумів. Так само я завжди розумів, що свої страхи я просто витісняю ненавистю й злістю. Доволі сумнівна компенсація.

Навряд чи вона свідчить про спокій і розслабленість. Але, підозрюю, багатьох моїх співгромадян тримає тут злість і ненависть стосовно того, що робить нашу країну такою, якою вона є - ворожою, агресивною та небезпечною. Злість теж може бути важливим чинником, особливо коли йдеться про постійне протистояння та несприйняття.

Вона навряд чи здатна зробити нас щасливими, проте в будь-якому разі дозволяє не боятися. Що вже важливо в країні, де страх стає все більш панівним.

Адже, за великим рахунком, бояться всі. Не лише діти, не лише підлітки. Не лише бюджетними чи підприємці, пенсіонери чи безробітні.

Гадаю, ті, хто їх усіх намагається налякати, теж бояться. Вони можуть скільки завгодно демонструвати впевненість у завтрашньому дні та власній непорушності, проте їх видає нервозність і надмірна агресія. Людина, яка не боїться, не буде випалювати довкола себе повітря.

Що взагалі може позбавити нас страху? Насправді, думаю я, багато чого. Не страшно, коли немає чого приховувати. Не страшно, коли не потрібно нікого здавати.

Не страшно, коли говориш самостійно й так само самостійно приймаєш рішення. Не страшно, коли знаєш ворога в лице, й розумієш, чого від нього чекати. Не страшно, коли вже встиг щось зробити, й головне - задоволений тим, що зробив.

Не страшно, коли поруч є хтось, кому не страшно. Не страшно, коли знаєш, що таке страх і як його долати. Не страшно, коли любиш. Не страшно, коли вибачаєш. Не страшно, коли питають - тобі не страшно?

ТСН

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


4 роки тому Дніпро позбувся тягаря гріхів і злочинів одного з організаторів Голодомору та офіційно став Дніпром.З тих пір навіть затяті противники узаконення цієї народної назви забули й згадувати про...
Юрій Фоменко

Біля річки Жовтої

1648 року, вночі з 15 на 16 травня, військо Речі Посполитої вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки ...Чим була та битва під Жовтими Водами? Початком визвольної війни? Початком бурж...
Олександр ВАЙС

Окупація

Окупація завжди починається з брехні. Певною мірою окупація і є брехнею. Довгими й марними намаганнями називати речі тим, чим вони не є і привласнюванням їх тими, кому вони ніколи не належали. Наш вип...
Колись Чорний ліс тягнувся від Карпатів до Дніпра, а Голубий ліс на Січеславщині займав майже повністю Петриківський, Царичанський, Магдалинівський, Новомосковський та Павлоградський райони.Про що сві...