App Store Google Play

Телебачення України: тоталітарна доба триває…

15.01.2013 09:08

Можливо, для когось це новина, але вперше телевізія як масовий пропагандистський інструмент задіяна була в Третьому рейхові.

Під час берлінської Олімпіади 1936 року мільйони німців подивилися репортажі про спортивні змагання, які мали наочно довести торжество істинно арійського духу і тіла. Трансляція здійснювалася на великі екрани, розташовані у залах. Далі - більше. Під час Другої світової війни німецьке телебачення піднімало настрій населення розважальними фільмами і програмами, а ще демонструвало хроніку, присвячену подвигам асів («експертів», як вони звалися в рейху) Люфтваффе та підводників Кріґсмаріне. Отож у культовому фільмі радянських часів «Сімнадцять миттєвостей весни» є суттєва неточність: у кафе, де Ісаєв-Штірліц грав у шахи та спілкувався з гарною фройляйн, мав бути телевізор; звісна річ, примітивний, на кшталт повоєнних в СРСР (власне, то і була трофейна німецька телевізія, вивезена і поставлена на конвеєр під новими іменами - як і пральні машини, пилососи та холодильники початку 1950-х...).

1945 року відомство доктора Геббельса загинуло разом із ним самим, але його справа залишилася живою. Боротьбу за краще використання телебачення у цілях пропаганди повели між собою демократичний і комуністичний світи. При цьому Захід робив акцент здебільшого на інформацію та розваги, оскільки високий рівень масового споживання у демократичній Європі та Америці, з одного боку, та ҐУЛАҐ плюс злиденне село, а за хрущовсько-брежнєвських часів - масло та м‘ясо за талонами на значній частині території СРСР говорили самі за себе. А от комуністи взяли за основу телепропаганди розробки ідейно їм близького доктора Геббельса. Хіба що велася ці пропаганда здебільшого не так уміло, читачі старшого і середнього віку легко згадають нудну до нестями московську програму «Время» брежнєвського часу та ще нуднішу київську «Актуальну камеру».

Та, попри все, радянське телебачення було по-своєму ідеологічно ефективним. Передусім тому, що не було іншого, не було альтернативи (хіба що у західних регіонах України можна було піймати польське, угорське чи румунське TV). Але не тільки тому. Воно зверталося до тієї аудиторії, яку само ж і формувало свого часу; скажімо, КВН у тій системі координат був альфою й омегою розважального жанру, шпигунські бойовики та стрічки «про війну» - вершиною пригодницького жанру, а ліричні кінокомедії, де дозволялася тільки побутова сатира та осміювання «окремих недоліків» - взірцем гумористичного стилю (винятки, створені майстрами, лише підтверджують правило).

І, звичайно, у радянської людини формувалося почуття «спільної вітчизни», коли Чукотка виглядала чимось близьким і рідним, а Польща чи Словаччина (які включають у себе певні фрагменти українських етнічних земель та етнокультурно споріднені з Україною) - це вже щось значно більш віддалене, хоч і наше (соціалістичне), але не зовсім (за межами СРСР). Принаймні, у заданій московською пропагандою системі координат чукчі й алеути для українців означали щось значно більш близьке, рідше і, головне, «наше», ніж поляки та словаки.

Інерція цього відчутна донині: у деяких київських виданнях Польща й досі «далеке» зарубіжжя, а Чукотка - «близьке». От який глибокий підмурівок сприйняття дійсності заклала у колективне підсвідоме тоталітарно-імперська пропаганда, в тому числі й телевізійна...

Радянська доба пішла. Але телебачення як інструмент пропаганди нікуди не зникло, навпаки, почало бурхливо розвиватися. Адже, подобається нам чи ні, але воно в будь-якій країні є ідеологічним чинником. Тим більше у моменти історичних переломів. Тим більше напередодні виборів. Тим більше, коли вирішується проблема геополітичної орієнтації країни. Тож не варто робити вигляд, що у випадку телебачення йдеться лише про таке собі чисте мистецтво чи чисте від ідеології об'єктивне інформування населення.

Інша річ, що ідеології бувають різні. Крайні випадки - демократичні і тоталітарні. Але і демократичних ідеологій чимало, і тоталітарних, і, головне, тих, що лежать у проміжку між ними. Що ж стосується України, то поки просунуті інтелектуали вели бесіди про деідеологізацію, мультикультуралізм та постмодерн, майже всі канали телебачення знову стали щедро фінансованими своїми господарями-олігархами пропагандистськими рупорами. І знову там пропагуються властиво радянські цінності, хіба що загорнені у блискучі фантики новітньої телевізійної моди. І при цьому зразком та джерелом контенту для цих телеканалів є телебачення «суверенно-демократичної», а якщо простіше - то щиро неототалітарної Росії, керованої «кремлівськими чекістами». А такого телебачення, яке б відповідало запитам самих українських громадян (принаймні, їхньої більшості), яке б зберігало (а водночас значною мірою й творило) національне «Я», в Україні досі немає, за винятком окремих каналів з малою зоною покриття. Натомість російські канали перекривають усю нашу державу.

От і виходить, що тоталітарно-телевізійне минуле в Україні триває далі.

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...