App Store Google Play

Тварини?

27.11.2012 12:50
На Заході ця пані ризикувала б отримати на голову відро з лайном. Тамтешні ґрінпісівці підстерігають та карають таких на кожному кроці й без найменшого жалю.

І якщо гуцулам та загалом усім мешканцям гір ще якось можна пробачити їхні вовняні кожухи й шапки-бирки, то знайти виправдання вбивству маленьких і пухнастих хижачків неможливо. Ну, хіба якщо задля їжі. Напевно, дуже смачні всі ці шиншили, норки та лисички.

Ось одна з них дивиться якраз на мене, її голова зі скляними сумними очима безвільно звисає з плеча неприємної на вигляд тітки. Шкура тварини, її лагідне хутро, лапки, носик і хвіст так і не зробили цю даму щасливою.

Щасливі жінки не тягають із собою стільки сумок і баулів. Чи я помиляюся? Та й обмотуватися хутрами, вирушаючи в дорогу, теж не дуже практично. Хіба що труп лисиці слугує цій жінці своєрідним талісманом - як у первісно-общинні часи.

Щасливим тотемом, здобутим у нелегких життєвих баталіях. Він - ніби плата, компенсація за глуху російськомовність і ще глухіше дикунство. Я ще раз зустрівся поглядом з блискучими ґудзиками мертвих лисячих очей. Тепер уже, щоби попрощатися.

Ні, адекватне поводження з тваринами нашій країні ще довго не світитиме. У нас і досі за президента вбивця-мисливець, фанат норкових шапок. У нас і досі існують усі ці зоопарки з тюремними клітками й незрозумілі дикунські цирки. Не хочеш померти з голоду - танцюй, доки можеш, на всіх своїх лапах. Так і люди цієї країни.

А вся ця фальшива дельфінотерапія, що змушує нидіти у прісних бляшанках істот з набагато вищим інтелектом, ніж у деяких із нас? На невільниках найкращий бізнес, найприбутковіший, можна їх по-всякому використовувати - і нічого взамін.

Та що там дельфіни! А бідні малі собачки, що стали заручниками світських вечорів і тусовок? Зазвичай вони набагато привітніші і добріші за своїх власників.

Можливо, тому їх і використовують як прикриття? Тож собаки сумлінно несуть свій хрест - із винятково своїх собачих гуманістичних міркувань. Вони наче взяли на себе відповідь за все недолуге і жорстоке людство.

Собаки - тварини соціальні, прив'язані до людського роду настільки, що перебувають у прямій відповідності до його стану. Якщо людське суспільство більш-менш вигрібає, то й собаки в ньому радісні і спокійні. Іншими словами: які люди - такі й собаки.

У німецьких містах собаки, переважно усміхнені, супроводжують своїх двоногих друзів-господарів із недвозначним виразом щастя. Вони правильно переходять вулиці на світлофорах і, тусуючи з людьми по кнайпах, слухняно влягаються під столами, гріючись у господаревих ногах.

У Барселоні вони такі ж доглянуті, але вже дещо нервовіші: зустрівши на вулиці собі подібного, можуть обгавкати.

У нас вони переважно бомжують. А збившись у зграю, можуть і зненацька заатакувати - за гопницьким звичаєм, коли всі на одного. Але й домашні пси у нас частенько поводяться, як гопники, в усьому наслідуючи норов своїх тиранів-господарів.

Собаці, здавалося б, усе одно, хто його господар - негідник чи місіонер, політик або вчитель на пенсії, зірка чи бомж. У своїх прозріннях він не йде аж настільки далеко, аби побачити пряму залежність власної долі від країни проживання та її національних традицій.

У наших умовах навіть домашні добряги постійно ризикують бути, наприклад, отруєними і сконати у страшних судомах. Собака не може вибрати для себе іншу, людянішу до собак цивілізацію.

Він не може самостійно еміґрувати. Ну, хіба що втекти, якщо вже зовсім допечуть. Але й те лише в межах витривалості власних ніг.

У якому-небудь Берліні собаки бомжів здаються іноді найщасливішими: свобода, купа можливостей для маневру, людина, яка ніколи не посадить тебе на залізний ланцюг або ж у клітку. Їй це просто не потрібно, в неї навіть для себе самої клітки немає.

До того ж у них взаємна матеріальна зацікавленість: кожен берлінський бомж, який заводить собі такого ж бездомного собаку, отримує на нього спеціальну грошову допомогу від міської управи.

Тобто управа знайшлася на обох - у позитивному сенсі. Крім того, жебрати із собакою значно вигідніше, ніж без: тваринолюбні перехожі кидають більше милостині. Так і живуть вони нерозлучними взаємно узалежненими парами.

Залишається тільки уявляти собі ті жахіття, що відбувалися б у нас, якби було запроваджено щось подібне.

Як ці люди, наприклад, убивали б своїх собак, безсоромно продовжуючи отримувати на них допомогу. А чого ж? Кушать хочеться! Це залізний аргумент, нічого не скажеш. Питання було б лише в тому, хто кого зжере швидше - людина пса чи навпаки.

А ще питання в тому, наскільки швидко ми зрозуміємо, що влада, яка нам так не подобається і яка вже навіть готова запустити свою волохату руку в наші внутрішні органи, є саме такою ще й тому, що ми гідні її шкуродерства. Отруєні собаки співатимуть нам про це свою потойбічну пісню.

ТСН

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Рефлексії навколо "втрачених" Криму та Донбасу - це звичайні "фантомні" болі. Усім цим обмінам думок про людей чи територію ("як повернути", "коли", "на яких умовах", "ми не повернемо, бо") скоро випо...
Помилка московітських протестувальників - це упор на «мирний протест». Вони, скоріш за все, помилково сприймають наш Майдан, як мирний виступ.Так! У нас багато тринділи про те, що тільки м...
Юрій Фоменко

Промоушен

Один пан з нашого міста забрав літніх батьків ближче до себе. Була придбана і приведена до ладу дачна ділянка в садовім товаристві, де постійно проживало багато ровесників батьків. Реконструйований бу...
Ярема ГАЛАЙДА

Про емпатію

Зустрів товариша випадково на вулиці. Постарів. Добряче постарів. Геть сивий, обличчя у зморшках, але все такий же жилавий, по молодечому стрункий, вкритий мало не чорною, степовою засмагою. Старий, с...