App Store Google Play

Слово про розіп'яту музу

24.05.2012 11:28
Кількість інтерв'ю та коментарів для української і зарубіжної преси, які я дав за січень-квітень перевищує всі, що я дав за останні десять років.

І все завдяки невгомонному Леоніду Грачу, який побачив у моїх віршах своїм тонким зором порнографію, некрофілію "и другіє богомєрзкіє вєщі".

Сотні разів я змушений був повторювати якісь одні й ті ж слова, говорити про те, що самому мені вже не було цікавим. А однак вдалося донести зарубіжним кореспондентам деяку невідому для них інформацію, яка їх зацікавила глибше.

Справа в тому, що розповідаючи про усі перипетії зі своїми віршами, міліцією, прокуратурою і т. д., я ще розповідав загалом і про те, чим займаюсь, що пишу, що видаю.

Несподівано інтерес у декого виник і до моєї двотомної антології "Розіп'ята Муза", присвяченої творчості українських поетів, які загинули насильницькою смертю. Усього увійшло до антології 322 поети. Це жахливий мартиролог української культури.

Величезна трагедія, яку пережив український народ за весь період большевицького панування, ще й досі як слід не усвідомлена нами. Тілеві Уленшпіґелю попіл його батька Клааса бив у груди.

Кожному українцеві, якщо він свідомий українець, а не малорос, повинен бити у груди попіл мільйонів невинно убієнних. І цей попіл волає про помсту, про новий нюрнберзький процес, про те, щоб усі кати були названі поіменно.

Голодомор - це не єдина наша трагедія. Друга не менша трагедія - знищення мозку нації. Якби обмежилося тільки Голодомором, ми б зараз мали іншу Україну.

Якщо порівняти режим Гітлера і Сталіна, то однозначно злочиннішим був сталінський. Гітлер не убивав своїх. Хто був незгідний з його режимом, мав змогу емігрувати. Сталін убивав своїх і не тільки не випускав нікого, а ще й заманював повертатися "на Родіну". Та тільки для того, аби потім усіх тих поворотців убити.

Сталін убивав незалежно від того, чи ти співав йому осанну, чи проклинав. Майже усі розстріляні поети заявили себе, як щирі патріоти совєтської держави.

Але це їх не порятувало. Знищено було 90% усіх українських письменників, художників, науковців, не кажу вже про вчителів, сільську й міську інтелігенцію.

На волі залишилася жалюгідна купка, а ті, що звідали сталінські концтабори і мали щастя вийти на волю перед самою війною, утекли потім на Захід.

Інші ж, звільнившись із таборів уже після війни, у переважній більшості замовкли і до літератури не повернулися: Олександр Корж, Борис Павлівський, Іван Шевченко, Петро Горбенко, Михайло Корсун, Петро Голота, Роман Дурбак, Володимир Лопушанський, Григорій Стеценко, Свирид Мусіяка та інші. Були й такі, що не звідали репресій, але воліли зачаїтися.

Сергій Кушніренко (народився 1913 року) - близький товариш Олени Теліги, автор збірки віршів "Пружінь" (1938) не загинув у похідній групі ОУН, як то пишеться у всіх довідниках. У 1946 він оселився із сім'єю в с. Михайлівка на Рівненщині.

Тут поміняв документи, знищивши паспорт, перервав усі стосунки з колишніми знайомим, спалив усі фотографії, листи і навіть власну збірку віршів. У всіх документах писав, що освіта у нього п'ять класів, хоча володів кількома мовами. Працював бухгалтером у колгоспі.

Згодом купив будинок у с. Хотинь на Рівненщині, там і жив до кінця своїх днів. Тривалий час працював продавцем у магазині, потім робітником на місцевому цегельному заводі, де й трудився до пенсії. Писати він покинув і 5 грудня 1984 року помер.

Через шістнадцять років після смерті Кушніренка його донька та онука виявили на горищі рукописи у старій коробці.

Дмитро Геродот (справжнє прізвище Івашина) народився у 1892 році. З юнацького віку заявив себе талановитим журналістом. Анатоль Гак, з яким вони разом видавали газету, залишив про нього теплі спогади. Д. Геродот публікував окрім гострих фейлетонів і вірші.

У 1920 році змушений був тікати від большевиків. Оселився у Румунії, працював на дипломатичній службі в посольстві УНР, дописував до паризького "Тризуба", був головою українського комітету. А далі у всіх довідниках пишеться, що його доля після 1939 невідома.

А тим часом Д. Геродот продовжував жити у Румунії. Знаючи, що його розшукують визволителі, він мусив ховатися - змінив ім'я, вигляд, відпустив собі бороду.

Працював де попало, лише пізніше дістав посаду касира в аптеці, де й працював до пенсії, таємно зустрічаючись із сім'єю. У січні 1975 року помер.

Таких незвичайних доль було багато. Більшовицький терор не обмежувався фізичним знищенням, а ще й духовним. Нація зазнала таких жертв, від яких не може й досі оговтатися.

То що ж саме зацікавило зарубіжних, особливо польських і німецьких журналістів? Статистика. А вона достатньо промовиста.

Так от, царські сатрапи убили одного поета-кобзаря. Під час Московсько-Української війни гетьманці убили двох, денікінці - чотирьох, вояки УНР розстріляли одного.

У 1922 оунівці убили поета Сидора Твердохліба за співпрацю з польськими окупантами. Польська поліція замордувала двох поетів.

А ось які були жертви репресій комуністичного режиму. З 1918 по 1936 рік було розстріляно та замучено в таборах - 36. У 1937 - 104!!! У 1938-39 - 37. У 1941-45 - 62.

Після війни загинуло в таборах - 8. Останнім від кулі агента КГБ загинув у 1959 Микола Ситник. Трапилося це в Чикаго.

І ось вам кода: жертвами репресій німецького окупаційного режиму стало 26 українських поетів. За чотири роки окупації! За ті самі чотири роки в совєцьких концтаборах було знищено удвічі більше поетів, а в чотири рази більше лише в одному 1937 році.

І ця статистика стосується лише поетів, а ще ж були прозаїки, драматурги, літературознавці, перекладачі, які не писали віршів.

Там десь угорі сяють зорями їхні душі і не можуть надивуватися: Лєнін і Сталін досі живєє всєх живих! Таке враження, що народ наш проклятий на якесь вічне чистилище. З якого ближче до пекла, аніж до раю.

ТСН

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


В середині минулого тижня деякі справи та одне свято закинули мене у Дніпро. Тому вперше за останні 16 років я подивився на це місто поглядом киянина. Хоча киянин з мене відносний - тільки вийшов на П...
Нам вдовблювали 200 років, що Днєпрапєтровск - це російське місто, його збудували російські царі та зросійщені генсеки «і ваапщє - тут всєгда гаварілі па рускі».Але ми з вами у 2014-2015 р...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Дніпру 1200 років

Дніпру 1200 років!Такі гасла цілком могли би прикрасити вулиці нашого міста в ці святкові дні.Міста, давнішого за Москву та імперію, з її катеринами, переписуванням історії та байками про початки житт...
Дмитро Томчук

Про COVID-19 зсередини

Это мой очередной ежедневный лонгрид, но! На этот раз я очень прошу дочитать все до конца! Особенно людей который я люблю и уважаю и я знаю, что многим не хватает сил дочитать все до конца и они прост...