App Store Google Play

Як Лютер став відомим

09.02.2012 09:47

Знайома історія: після десятиліть придушеного невдоволення нова форма засобів масової інформації дає противникам авторитарного режиму спосіб висловити свої погляди, заявити про солідарність і узгодити дії. Ідеї протестувальників миттю поширюються в соціальних мережах, що унеможливлює їх придушення і свідчить про ступінь підтримки революції суспільством. Поєднання вдосконалених видавничих технологій і соціальних мереж стає каталізатором суспільних змін там, де попередні спроби зазнавали невдачі.

Саме це сталося під час Арабської весни. А ще - в період Реформації, майже 500 років тому, коли Мартін Лютер та його прибічники взяли на озброєння новітні для своєї доби медіа - памфлети, балади та ксилографії - і почали тиражувати їх у соціальних мережах, щоб поширити ідею релігійної реформи.

Науковці давно сперечаються про те, що було важливішим для забезпечення народної підтримки ідей Реформації: друковані засоби, усне передавання чи зображення. Одні обстоюють вирішальну роль друку, відносно нової на той час технології. Їхні опоненти наголошують на важливості проповідування та інших форм усного передавання. Не так давно історики виділили роль медіа як засобу соціального сигналізування й координування громадської думки в добу Реформації.

Нині інтернет дає змогу по-новому поглянути на цю давню суперечку: власне, важливим фактором став не сам по собі друкарський верстат (який існував іще від середини XV століття), а масштабніша система поширення інформації в соціальних мережах - те, що сьогодні називається «соціальні медіа». Лютер, як і арабські революціонери, швидко зрозумів переваги цього нового медіапростору й побачив, як через нього можна розповсюджувати свої ідеї.

НОВИЙ ПОСТ ВІД МАРТІНА ЛЮТЕРА

Історію Реформації зазвичай ведуть від дня, коли Лютер прибив свої «95 тез: Диспут про з'ясування дієвості індульгенцій» на дверях Замкової церкви міста Віттенберга (31 жовтня 1517 року). Ці «95 тез» були написані латиною як положення, котрі він хотів обговорити за академічним звичаєм того часу на відкритих дебатах в університеті. Лютера, тоді нікому не відомого богослова і проповідника, обурила поведінка ченця-домініканця Йогана Тецеля. Той продавав індульгенції, щоб зібрати суму на фінансування задуму свого покровителя, папи Льва Х - реконструкції базиліки Св. Петра в Римі. Давайте грошики, і вашим покійним родичам уже не доведеться нидіти в чистилищі - такий був принцип Тецелевої діяльності. Цей грубий, крамарський підхід до доктрини індульгенцій, квінтесенцією якого стало рекламне гасло Тецеля «як гріш в скарбничці задзвенить, душа з чистилища летить», для Лютера був «святенницьким обкраданням вірних», кричущим неподобством і доказом потреби в масштабних реформах. Вивішування списку положень на церковних дверях, які заодно слугували університетською дошкою оголошень, було тоді звичним способом повідомити про відкриті дебати.

Хоча й написані латиною, «95 тез» негайно викликали жваве обговорення: спочатку в учених колах Віттенберга, а згодом і далі за межами цього міста. У грудні 1517 року їх друковані видання у формі памфлетів і листівок одночасно з'явилися в Лейпцигу, Нюрнберзі й Базелі. Вони були випущені коштом друзів Лютера, яким той надіслав примірники. Невдовзі з'явилися й переклади німецькою, доступні для читання серед ширшого загалу, а не лише для вчених і кліру, які знали латину. Ці тексти швидко розійшлися всіма німецькомовними землями. Друг Лютера Фрідріх Міконіус пізніше писав, що «не минуло й 14 днів, як про ці тези знали по всій Німеччині, а за чотири тижні з ними ознайомився майже весь християнський світ».

Це неочікуване, але стрімке поширення «95 тез» показало Лютеру, як передаване від людини до людини повідомлення може незабаром дійти до широкого загалу. «Їх друкують і розповсюджують так, як я собі уявити не міг», - писав він у березні 1518 року до нюрнберзького видавця, котрий опублікував німецький переклад тез. Але переклади написаного вченою латиною на німецьку мову - аж ніяк не найкращий спосіб звернутися до громади. Лютер писав: «...слід було говорити зовсім не так, а набагато чіткіше, якби я знав, що з цього вийде». Пізніше, того самого місяця, щоб видати свою «Проповідь про індульгенції та милість», він перейшов на німецьку мову, уникаючи місцевих діалектизмів, аби його слова зрозуміли всі від Рейну до Саксонії. Цей памфлет, що негайно став хітом, багато хто вважає справжнім початком Реформації.

Медійне середовище, з яким Лютер так майстерно вправлявся, мало багато спільного з нинішньою екосистемою блогів, соціальних мереж та обговорень на форумах. Це була децентралізована система, учасники якої самі відповідали за розповсюдження й колективно вирішували, які саме послання розмножувати, поширюючи й рекомендуючи їх. Сучасні медіатеоретики називають учасників таких систем не просто «аудиторією», а «мережевою публікою», бо ж вони роблять щось більше, аніж просто споживають інформацію. Лютер передавав текст нового памфлета приятелю-друкареві (без усякої оплати), а тоді чекав, коли він обійде всі друкарні Німеччини.

На відміну від книжок, виготовлення яких займало тижні, а то й місяці, памфлет можна було надрукувати за день-два. Примірники першого видання, ціна яких приблизно дорівнювала ціні курки, спочатку поширювалися в місті, де були надруковані. Прихильники Лютера рекомендували їх своїм друзям. Їх рекламували власники книгарень, ними торгували мандрівні продавці книжок. Крамарі, купці та проповідники перевозили примірники до інших міст, і якщо вони викликали достатній інтерес, місцеві друкарі швиденько випускали власний наклад, примірників із тисячу або близько того, сподіваючись заробити на гарячому товарі. Тому популярний памфлет швидко поширювавсь і без участі автора.

Як і нинішні «лайки» та ретвіти, кількість перевидань свідчить про популярність даного твору. Памфлети Лютера заживали найбільшого попиту; за словами сучасника, їх «не просто купували, а відривали з руками». Перший із них, «Проповідь про індульгенції та милість», було перевидано 14 разів лише 1518 року накладами принаймні в тисячу екземплярів. Із 6 тис. різних памфлетів, виданих у німецькомовних державах у 1520-1526 роках, близько 1700 були виданнями кількох дюжин праць Лютера. Загалом близько 6-7 млн памфлетів надрукували в перше десятиріччя Реформації, і понад чверть належала його перу.

Хоча Лютер був надзвичайно плодовитим і популярним автором, у дебатах з обох боків фігурувало багато інших учасників. Продавець індульгенцій Тецель був одним із перших, хто вступив у друковану полеміку з Лютером, відповівши йому власною добіркою тез. Інші теж вдалися до нового формату - памфлета, щоб і собі долучитися до дискусії, підтримавши або спростувавши Лютерові аргументи - достоту як затяті блогери. Сильвестр Маццоліні виступив на захист папи у своєму «Діалозі проти зухвалих тез Мартіна Лютера». Називав того «прокаженим із латунними мізками та залізним носом» і заперечував усі його докази, виходячи з непогрішності папи. Лютер, який не залишав без відповіді жодного виклику, витратив лише два дні на те, щоб видати власний памфлет, відплативши тією самою монетою. «Тепер мені шкода, що я зневажав Тецеля», - писав він. «Хоч би яким незграбним він був, але писав він дотепніше за вас. Ви не наводите жодної цитати зі Святого Письма. Ви не даєте жодних пояснень».

Змога відстежувати й обговорювати такий двосторонній обмін поглядами, коли кожен автор цитував слова опонента, щоб спростувати їх, давала людям захопливе й невідоме досі відчуття участі в широкій, усеосяжній суперечці. Дебати щодо правильності Лютерових поглядів у їхніх власних соціальних колах можна вважати частиною набагато ширшого дискурсу, як усного, так і друкованого. У багатьох памфлетах автор закликав читача обговорювати зміст з іншими й читати їх уголос неписьменним. Люди читали й обговорювали памфлети в родинному колі, серед друзів, у постоялих дворах і шинках. Памфлети Лютера звучали на толоках Саксонії і в пекарнях Тіролю. У деяких випадках цілі гільдії ткачів або кушнірів у певних містах оголошували себе прибічниками Реформації, що свідчило про пропаганду ідей Лютера й на робочих місцях. Один очевидець зауважив 1523 року, що в шинках Ульма можна почути кращі проповіді, ніж у церквах цього міста, а в Базелі 1524-го мали місце нарікання на те, що в міських тавернах проповідували за книжками і памфлетами. У цих суперечках брали участь найрізноманітніші люди: від англійського короля Генріха VIII, якого за трактат проти Лютера, написаний спільно з Томасом Мором, папа назвав «захисником віри», до нюрнберзького шевця Ганса Сакса, який написав низку шалено популярних пісень на підтримку Лютера.

МУЛЬТИМЕДІЙНА КАМПАНІЯ

Соціальними мережами в добу Реформації було передавано не лише слова, а й музику, зображення. Новинна балада, як і памфлет, була відносно новою формою ЗМІ. Це був опис сучасних подій (часто перебільшений) у віршованій формі, покладений на відому вже мелодію, щоб його легко можна було вивчити, співати й навчити інших. Новинні балади часто становили собою «кавер-версії» з умисним поєднанням благочестивої мелодії зі світськими, а то й богохульними текстами. Їх поширювали у формі роздрукованих слів до пісень із приміткою, на яку мелодію співати. Після заучування напам'ять вони могли поширюватися навіть серед неписьменних у формі групового виконання.

І реформатори, й католики використовували цей новий вид медіа для поширення інформації та виступів проти опонентів. «Починаймо нову пісню», перша Лютерова спроба в жанрі новинної балади, оповідає про двох ченців, страчених у Брюсселі 1523 року після відмови зректися своїх лютеранських поглядів. Вороги Лютера називали його в піснях Антихристом, а його прибічники так само йменували папу та ображали богословів-католиків. Самого Лютера прийнято вважати автором пісні «Зараз проженемо папу», пародії на народну «Зараз проженемо зиму»:

Зараз ми проженемо папу

З Христової церкви і Божого дому.

Там він тішився своєю смертельною владою

І занапастив безліч душ.

Тепер вибирайся геть, вражий сину,

Вавилонська блуднице, огидний Антихристе,

Повний брехні, смерті й хитрощів.

Ще одною формою пропаганди була ксилографія. Поєднання чіткої графіки з короткими текстами, надрукованими у формі листівок або плакатів, доносило ідею і до неписьменних чи малописьменних, а також служило наочним посібником для проповідників. Лютер казав, що «без картин ми не можемо ні думати, ні розуміти нічого». Деякі ксилографії на релігійну тематику мали складну композицію, з багатозначними алюзіями й кількома шарами сенсів, доступних лише високоосвіченим людям. Наприклад, «Страсті Христові й Антихристові» - серія картин, у яких благочестю Спасителя протиставлено розпусту й падіння папи. Деякі ж були надзвичайно грубі й наочні, як «Звідки взялися ченці» (див. ілюстрацію): три чорти випорожнюються... монахами, яких уже назбиралася чимала купа.

Найкращі малюнки створив Лютерів друг Лукас Кранах. Противники Лютера відповідали власними ксилографіями: наприклад, картина «Лютер грається в єресь» (див. ілюстрацію на початку статті) зображує його з трьома чортамипомічниками за приготуванням якогось огидного варива. З казана клубочиться пара, на пасмах якої написано «брехня», «пиха», «заздрість», «єресь» тощо.

Під тиском усіх цих памфлетів, балад і ксилографій громадська думка явно схилялася на користь Лютера. «Пустопорожні балачки та шкідливі книги» псують народ, нарікав один єпископ. «Щодня з'являється справжня злива лютеранських брошурок німецькою і латиною... Нічого тут не продається, крім Лютерових трактатів», - скаржився 1521 року Алеандр, посланець папи Льва Х в Німеччині. Більшість із майже 60 церковників, які піднялися на захист понтифіка, виступали вченою латиною - традиційною мовою богослів'я, незрозумілою більшості народу, - а не німецькою. Там, де Лютерові памфлети поширювалися, як лісова пожежа, з їхніх виходив тільки пшик. Не вдавалися й спроби цензури. Друкарям у Лейпцигу заборонили видавати або продавати будь-що, що виходило від Лютера або його прибічників. Але друкована продукція з інших міст усе одно стікалася туди. Міська рада поскаржилася герцогові Саксонському, що друкарям загрожувала втрата «майна, дому і всього добра», бо «те, що можна радо продавати і на що є попит, їм заборонено мати або продавати». Те, що вони мали, - багато католицьких памфлетів, «але те, чого в них є з надлишком, нікому не потрібне, і його навіть задарма не хочуть».

Вороги Лютера порівнювали поширення його ідей з епідемією. Папська булла 1520 року, в якій Лютеру погрожували відлученням від церкви, своєю метою ставила «припинити поступ цієї чуми і ракової хвороби, щоб вона не поширювалася далі». Вормський едикт 1521 року попереджав, що слід не допускати розповсюдження Лютерових ідей, інакше «весь німецький народ, а за ним й інші народи, заразяться тією самою недугою». Але було вже запізно: пошесть охопила Німеччину й сягнула за її кордони. Кажучи сьогоднішньою мовою, ідеї Лютера поширювалися, як вірус.

ВІД ВІТТЕНБЕРГА ДО FACEBOOK

У перші роки Реформації підтримувати лютеранські погляди у проповідях, рекомендувати памфлети або співати новинні балади антипапського змісту було справою небезпечною. Придушуючи окремі вибухи непокори, самодержавні режими не дають своїм опонентам висловлювати власну думку та об'єднуватися. Тому постає проблема колективної дії: люди невдоволені, але не впевнені, наскільки широкою може бути підтримка їхнього обурення. Це зауважила Зейнеп Туфекчі, соціолог з Університету Північної Кароліни, у зв'язку з подіями Арабської весни. Диктатури в Єгипті й Тунісі, стверджує вона, проіснували так довго тому, що багато людей хоч і були в душі противниками цих режимів, але не знали, чи й інші відчувають те саме. Проте під час заворушень на початку 2011 року соціальні медіа дали змогу багатьом масово заявити про свої вподобання. Це створило «інформаційну лавину», яка стала поштовхом для подальших дій.

Те саме відбувалось і з Реформацією. Зростання популярності памфлетів у 1523-1524 роках, переважна більшість яких висловлювалася на користь реформи, послужило колективним сигнальним механізмом. Ендрю Петтіґрі, фахівець з історії Реформації (Сент-Ендрюський університет), так висловився про це у своїй праці «Реформація та культура переконання»: «Саме надзвичайно велика кількість, просто-таки лавина видань створила враження хвилі, що зносить усе на шляху, невпинного руху ідеї... Памфлети і їхні покупці разом створили враження нездоланної сили». Хоча в 1521 році Лютера й оголосили єретиком, а зберігання або читання його творів було заборонене церквою, масштаб місцевої політичної та народної підтримки дав йому змогу уникнути страти, а Реформації - завоювати міцні позиції на значній території Німеччини.

Сучасне суспільство зазвичай вважає себе в чомусь кращим за попередні. Але історія вчить нас, що все нове - це лише добре забуте старе. Роберт Дарнтон, історик із Гарвардського університету, який вивчав мережі поширення інформації в дореволюційній Франції, твердить, що «чудеса сьогоднішньої комунікаційної технології породили неправильне уявлення про минуле, навіть думку про те, що в комунікації немає історії, або що не було нічого вартого уваги аж до появи телебачення й інтернету». Соціальні медіа не є чимось небувалим раніше. Навпаки, їх радше можна назвати продовженням давньої традиції. Можливо, сучасні цифрові мережі працюють швидше. Але навіть 500 років тому обмін інформацією між користувачами зміг прискорити революцію. Нинішні системи соціальних медіа не просто сполучають нас між собою: вони також єднають нас із минулим.

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Нинішня російсько-українська доволі специфічна. Противники часіше бачуть одне одного в інтернеті, ніж в прицілі.Вперше я про це задумався, коли восени 2015-го влетів у окоп після дивного прильоту воро...
Нам не вірили, що Московія - ворог, а москвини - геть не братський народ.Нам не вірили, що вони вдерлися до Криму і Донбасу не через Майдан, Яроша і Порошенка, а через імперську пиху та бажання нашої...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Як ми облаштуєм «Расію»

Коли ми переможемо, коли армія Москви зазнає неминучого військового розгрому, а терен сучасної держави Україна буде звільнено від окупантів, ми маємо спільно з усім цивілізованим світом не лише здійсн...
Максим Мірошниченко

Як почнеться розвал росії?

Поразку на полі бою путінський режим не переживе. Може в конвульсіях буде оголошення мобілізації, але вона провалиться і режим розсипеться сам собою. Повернення Україні Донбасу і особливо Криму відкри...