App Store Google Play

Блиск та убогість вітчизняної опозиції

26.01.2012 14:43
Напередодні виборів до ВР українські опозиціонери затято очікують народної любові. Вони певні, що народ просто зобов`язаний їх любити. Логіка залізобетонна: якщо люди не люблять владу, то мають любити опозицію. І дуже дивуються й відверто ображаються, що прояви цієї любові не настільки віддані та масові, як того їм би хотілося. Щоб почути ту славну новину про чергове об`єднання кількох українських гетьманів прийшла лише купка людей.

Нинішні опозиціонери свято вірять в те, що впродовж 20 років вони єдині, хто відстоює ідеї незалежності й демократичного розвитку в країні. І це правда. Як правда й те, що далі декларацій справа не йде. П`ять років управління країною висвітлило їхні системні недоліки, котрих нині не помічають лише вони самі.

Сформовані за принципом особистої відданості в умовах жорсткого протистояння режимові Леоніда Кучми, опозиціонери, перемігши, так і не змогли зійти з барикад, залишити майдани й в урядових кабінетах швидко освоїти науку державного управління. Про реальну організацію демонтажу старої совкової системи як і про генерування нових ідей модернізації країни мова не йде. Це залишилося за берегами реальних інтересів українських демократів. Вони виявилися майстрами лише у виясненні, хто з них більший демократ і патріот. А деякі на цьому швидко й непогано заробили.

Так, вони виявилися не ангелами. І не зовсім безкорисливими. Живі люди, скажемо ми. Але порівнюючи з наступниками з команди донецьких професіоналів, вони - безкорисливі небесні ангели. Тому далеко не всі в них остаточно розчарувалися. Дехто вперто продовжує вірити. Попри все.

Але скільки вже можна рівень професіоналізму, безкорисливості, патріотизму міряти більшим чи меншим рівнем ґвалтування країни?! Судячи з геометричної прогресії розростання електоральної графи Противсіхів, народ очікує якщо не інших політиків, то іншої політики.

Але українські демократи цього вперто не помічають. Вони свято вірять, що єдині представляли й досі представляють український народ. Хоч це не зовсім так. Бо нікого вони вже давно не представляють окрім самих себе. І нічиї інтереси не відстоюють. Крім власних. Підтримка нового виборчого закону, котрий перекрив прихід у політикум нових сил і облич, виніс цим милим, симпатичним і здебільшого ще молодим людям категоричний вирок: пора на пенсію!

І не тому, що вони погано освічені й не знають що робити, крім нестямного бажання отримати державне кермо. Певен, що вони добре обізнані й із принципами модернізації країни, що принесли блискучі результати, здійснюванні генералом Де Голем й Конрадом Аденауером. Добре знають й про «новий курс» Франкліна Делано Рузвельта, котрий у тій чи іншій мірі став засадничим для будівництва сучасних модерних країн. У деталях знайомі з японським та сінгапурським чудом піднесення. Проте метою свого об`єднання проголошують повернення до влади з гарячим бажанням помсти своїм політичним опонентам. І поки все.

Про демонтаж олігархату не йдеться. Хоч і тут є цілком сучасні й цивілізовані способи розв`язку цієї суперскладної проблеми, подарованої колись злодійською приватизацією недоброї пам`яті режимом імені Леоніда Кучми.

Не йдеться й про запровадження законодавчо закріплених принципів соціальної ринкової економіки, що передбачають зміну співвідношення відсотка зарплати у собівартості продукції з нинішніх 6-9% до 30-40%, прийнятих у країнах Східної Європи. Чи 50-60% у країнах Західної Європи та Північної Америки. А це здатне з голови на ноги поставити українську економіку, котра нині зорієнтована виключно на імпорт. Оскільки внутрішній попит мізерними й рабськими зарплатами зведений до мінімуму.

Не йдеться й про реформу судової системи - нині чи не найбільше й найболючіше гальмо розвитку суспільства. Не йдеться й про збалансування Конституції, котра створила надто небезпечну систему концентрації влади в одних руках. Як показує багатолітній досвід, Україна не має ще такої національно відповідальної еліти, котрій можна було б одноосібно довірити керування державним кораблем.

Проте не все так печально. Ще не все сказала харизматична й пасіонарна Юлія Тимошенко. У неї є час критично й чесно проаналізувати як принципи діяльності власної партії, так і власні принципи керування країною. Деякі її останні ідеї вже свідчать, що певні уроки з минулого вже засвоєні.

Обіцяє бути цікавим об`єднання Анатолія Гриценка з Віталієм Кличком. Розум, принциповість, чесність, поєднані з чистою репутацією, можуть дати хороші результати. Але щось надто довго вони домовляються.

Тим часом країна очікує нової якості політики і політиків. Нинішня владна команда, котра представляє інтереси великого бізнесу, виявляє свою повну яловість і неспроможність модернізувати Україну. Але хто її змінить? Хто готовий її змінити? Чи треба знову шукати менше зло?

Корреспондент

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Важко осягнути наскільки ми втратили зв'язок зі своїм минулим. Не кажучи вже про те, скільки нам необхідно часу на відновлення своєї ж ідентичності та культури. Гортаючи сторінки "Моїх споминів п...
Ойойой! Вони образили Україну і весь народ!Вони не віддали честь Президенту(!!!)Ооо! Наші герої! Скрутили дулю клоуну!Я промовчу про честь. Бо тут окрім посміятися не виходить. Честь можна мати, або н...
Потенційна реабілітація Росії в очах євробюрократії висить над нами уже кілька років. В цьому немає нічого дивного, адже Росія має набагато більший вплив у Європі, ніж Україна. Цей вплив напрацьовував...
Марія СОЛОМОНОВА

Георгиевская лента

Георгиевская лента. Когда-то это был символ победы над фашисткой Германией. После 2014 года, когда эта лента стала символом оккупации Россией украинского Крыма и военного захвата востока Украины,...