App Store Google Play

Бізнес на безробітних

29.09.2011 09:56

У низці українських міст оголошення про вакансії мусили б мати вигляд переліку цін за послуги влаштування на ту чи ту роботу. Трудові відносини в умовах прихованого безробіття, низьких зарплат і деградації промисловості рясніють кричущими явищами, котрі багато хто вже сприймає як даність. Таким є і хабарництво, якого подекуди стало неможливо оминути, приходячи на нове місце праці. Шпарин, у які проникають такі «передтрудові відносини», чимдалі більше.  

Платний диплом - платна робота   

Мешкаючи у місті Дубні на Рівненщині, сьогоднішня киянка Інна Папп постійно стикалася з необхідністю давати хабарі. «Коли я вступала до технікуму, «такса» становила $200», - розповідає вона. Корумпована освіта - лише сходинка до працевлаштування за гроші. Купуючи дипломи або даючи хабарі під час навчання, колишні студенти та їхні батьки так само намагаються зарадити дальшим життєвим негараздам. Та й принцип чесної конкуренції не спрацьовує - мало хто вірить дипломам, якщо кожен знає їм ціну.  

«Аби влаштувати мене у рівненську лікарню медсестрою, - продовжує Інна, - батьки збирали гроші. Ми готові були заплатити, але коли приїхали, місце вже було зайняте. Зараз там беруть за цю посаду по $2 тис.»

Хоча Інна підкреслює, що в регіоні є можливості й безкоштовно працевлаштуватися, вони зазвичай малопривабливі.   

А ось дубенчанка Олена Курішко не може знайти без хабара жодної роботи. Дипломована вчителька молодших класів уже два роки стоїть у черзі в міському й районному відділах освіти. «У Дубні справді роботи немає, особливо для вчителів молодших класів, у місті є педагогічний коледж. Районний відділ освіти може направляти на роботу в селі. Така праця була, але я про це дізнавалася тільки після того, як вакансії займали. Зовсім недавно було місце сторожа, його віддали пенсіонерові, який отримує пенсію 2 тис. грн».  

Часто людям важко влаштуватися через те, що містечковий виш або коледж продукує забагато спеціалістів. Експерти слушно зауважують: державі слід провадити політику, за допомогою якої можна було б ефективно розподіляти потенційну робочу силу, зацікавивши її житлом. Адже, для прикладу, на Дніпропетровщині бракує лікарів, а в самому обласному центрі - навіть медсестер. Так само постає питання державного замовлення для вишів - ось тут би Міністерству освіти й відіграти свою регулятивну роль.  

«Раніше корупції [під час працевлаштування] не було, - розповів Тижню директор однієї зі шкіл Тульчинського району Вінниччини. - Кілька років тому мені доводилося їздити селами й шукати людей через те, що було багато вакансій. Відтоді робочих місць поступово меншало. Зараз буквально на кожну посаду претендує три-чотири особи». Проте велика кількість безробітних в українських умовах призводить не до конкуренції професіоналів, а до аукціону хабарів.  

Техніка хабарництва  

«Це не так, що людина приходить, і їй кажуть: заплатіть хабар, - розповідає пані Курішко.

- Завжди через когось, зазвичай третього знайомого. Якщо робота «коштує» $200, можуть і прямо сказати. Але якщо йдеться про $2 тис., це робиться через певну особу. Людина шукає її, домовляється. Коли робота з'являється, посередник повідомляє здобувачеві про вакансію. Той приходить до працедавця, але про гроші вони між собою не говорять - відбувається звичайна співбесіда. Далі вже посередник повідомляє, куди і що платити».  

Принципи українського кумівства універсальні для різних регіонів: так само як у Дубні, це відбувається і в Запоріжжі. «Кількість місць на заводах обмежена, водночас у місті є чимало людей, які потребують роботи, - розповідає колишній працівник ВАТ «Запоріжвогнетрив». - У низці підприємств зарплати достатньо високі, тому туди дуже велика черга, яка може тривати два-три роки. Аби потрапити на завод, дають хабар. Це робиться через родичів і знайомих. Знаходяться люди, які мають «виходи» на кадрову службу. Ті, за кого замовили слово, швидко просуваються в черзі. Така система є практично на всіх заводах, де стабільно виплачують зарплату. Вона не діє лише там, де є регулярні затримки грошей або малі заробітки».  

Від вдячності до оббирання  

Корупція часом настільки сусідить із вдячністю, що стала ледь не нормою поведінки українців. «Моя подруга-психолог працює вихователькою в київському садочку, - розказує Інна Папп. - У неї на роботі звільняється місце психолога, яка іде в декрет. Завідувачка садочка сказала подрузі: «Валю, ти ж хотіла б там працювати? Хотіла б. Тоді нам треба буде якось домовитися з однією жіночкою - методистом. Можливо, доведеться їй щось занести». Хоча я не думаю, що влаштуватися туди було б проблемою, бо ніхто не хоче йти тру- дитися на цю тисячу гривень. Це вже схоже на якийсь неписаний закон, до якого всі просто звикли».  

«Корупція стає певним соціокультурним стереотипом, коли в деяких ситуаціях начебто й не ввічливо не давати хабара, навіть коли без нього можна було б обійтися, - вважає заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова Михайло Міщенко.

- Це найбільша проблема, тому що викорінити соціокультурні стереотипи дуже важко. Коли в нас говорять про необхідність боротися з корупцією, частіше за все мають на увазі зловживання у вищих ешелонах влади. Хоча їх соціально-психологічне коріння - саме у сфері побутової корупції, оскільки там закладаються певні соціальні стереотипи поведінки, які потім відтворюються й у владі. Як показують дані нашого опитування, рівень так званої побутової корупції в нас є досить високим». Іноді хабарництво перетворюється на відверте заробляння грошей, ще й без гарантій. Це і ризиковано, і занадто дорого, проте люди все одно платять. Інна пригадує історію родички, яка, аби влаштувати дочку на роботу в Рівне, заплатила чималу суму. А в результаті ні роботи, ні грошей.  

Звичаї і права  

Наявні порядки прямо залежать від самого суспільства, вони для нього прийнятні. «Дізнатися про ціну на роботу не проблема, - каже Олена Курішко, - Приміром, у районному відділі освіти стоїть черга, незнайомі між собою люди відкрито говорять про хабарі, як про погоду або політику».  

«У нас дуже низький психологічний рівень культури влади, - вважає психоаналітик, член Європейської професійної психотерапевтичної ліги Наталія Кухтіна. - Незалежно від того, чи в президентській Адміністрації, чи в сільраді. Дуже часто владу дістають випадкові люди. Вимагаючи хабарі й підпорядковуючи собі інших, вони таким чином самоутверджуються».  

Усе ж таки давати чи не давати «на лапу» - це вибір кожного. Однак що менше людина захищена, то легше пристає на вимоги хабарників. «Моя знайома займається бізнесом, а її дочка шукала роботу, - продовжує Олена Курішко. - Їй сказали заплатити $2 тис. Вона не заплатила, бо розуміє, що перше ж скорочення зачепить її дитину. Каже: я не дійна корова. А люди, в яких немає грошей, збирають, позичають і платять».  

«Робота - це спосіб забезпечення життя людини та її сім'ї. Якщо її немає, психологічний контур безпеки під загрозою. Тому людина йде на компроміс із сумлінням, здійснює над собою моральне насилля й дає хабар, - пояснює психоаналітик Кухтіна. - люди розуміють, що вони чинять погано, але інстинкт виживання їх примушує. Діти голодні сидять - що може бути страшніше?»  

За висновком Національної доповіді про людський розвиток ПРООН, толерантність до корупції сприяє погіршенню якості життя. Рівень соціального відторгнення набагато вищий у селах і малих містах, де більшість населення толерує неофіційні платежі за лікарські послуги, навчання та працевлаштування.   

У першому кварталі 2011 року Держкомстат нарахував в Україні 1 млн 921,9 тис. безробітних. Із них зареєстрованих у Державній службі зайнятості - 593,9 тис.  За підрахунками Тижня, загальна кількість безробітних в Україні становить близько 8 млн осіб (за методологією Міжнародної організації праці - 1,9 млн; прихованих безробітних - 5,1 млн; напівбезробітних, які працюють неповний робочий день/тиждень, - 1,32 млн осіб). Цей показник учетверо перевищує рівень безробіття за методологією МОП і в 23 рази - рівень зареєстрованого безробіття.

УТ

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Так вже склалось в українській національній традиції, що практично у кожній родині є певного роду звичай час від часу навідувати померлих родичів, аби утримувати їх могили у належному стані. Це є вияв...
Що таке історія без філософії? Просто набір суперечок академічних істориків. І ті суперечки вже завели в такі тупіки суспільство … що виходити з них потрібно десятиліттями. А з деяких тупіків і...
Максим Мірошниченко

Україна, формула Штайнмайера...

В юності, коли читав як розчленували Першу Чехословацьку республіку, ніяк не міг второпати, як п'ята армія у Європі з доволі нормальним озброєнням та укріпрайонами у гірських, важкодоступних Судетах м...
Почитав тут молодих революціонерів. З кількома навіть поспілкувався особисто по телефону. Суцільний занепад духу. «Всьо пропало! Та що би я та ще раз, та воювать пішов?! Та ні в жисть! В революц...