App Store Google Play

Масонство латаних панчіх

14.09.2011 12:35
Для чого потрібні масони

Навіть якби масонства не існувало, його треба було б вигадати. Попит на масонів - явних та уявних - особливо великий у суспільствах, що мають проблеми з вертикальною соціальною мобільністю, тобто такою річчю, що дозволяє людям змінювати своє місце в суспільстві завдяки освіті, професійним вмінням, заслугам тощо. Зупинка соціальної мобільності - найголовніша ознака захворювання суспільства на «глистоз». Воно викликається паразитарною елітою, котра прагне лише солодко їсти, сидіти на м'якому і не пускати сторонніх до отого м'якого та солодкого. Не виконуючи жодної корисної функції, паразити отруюють суспільний організм продуктами своєї життєдіяльності, порушують природний метаболізм, перекриваючи канали соціальної мобільності. А тоді демотивується освіта, втрачається сенс набування професійних якостей, а свята справа служіння Вітчизні стає предметом саркастичних кпин.

 

Суспільство з паралізованою соціальною мобільністю стає неспроможним покращити породу своїх «кращих людей» вприскуванням «свіжої крові», а тому рано чи пізно опиняється в глибокій кризі. Тоді ж постають старі як світ питання: хто винний і що робити? І тут на допомогу паразитам приходять масони. Тільки не явні, а уявні, тобто такі, які можуть самотужки потягти гарбу суспільної відповідальності, інакше це б довелося робити еліті, але вже не уявній, а явній. Явні масони на цю роль не підходять, бо за своєю претензійною езотерикою вони зазвичай ховають заялоджені камзоли, латані панчохи й розбите життя дружин, котрі, наступивши на горло своїй дівочій мрії, оті панчохи латають. Кориснішим засобом проти глистогону є такі масони, що постають в образі адептів таємної організації, яка обплутує ввесь світ своїми незримими щупальцями, смикає ними за мотузки маріонеткових правителів й збурює революції. Отак французька династія Бурбонів вірила, що її веселий банкет, котрий тривав чи не все ХVIII ст., ґвалтовно обірвали масони, влаштувавши революцію 1789 року. Ознаки масонської присутності шукають в 1917, 1991 ба навіть 2004 роках, запевняючи, що спочатку все було добре, а потім з'явилися масони і... Скільки гіркої жовчі вихлюпується після оцього самого "і", що обриває банкети, всупереч відчайдушним вимогам їхнього продовження коштом нескінченної суспільної деградації. Шкода тільки, що вона не може бути нескінченною...

Яке масонство було потрібне Росії

Ще до того, як Катерина ІІ своєю Жалуваною грамотою звільнила дворянство від обов'язкової служби державі, багато його представників не уявляло життя інакше, як споживання насолод. Суспільство надспоживання створювало свою систему ієрархій, визначену мірою доступності рангованих насолод. Тих же, кого Бог «покарав» розумом і гидливістю до паразитів, вкрай не любили. Бо, як писав Йохан Хьойзінга, суспільство виявляє більше терпимості до махлярів, котрі обманюють під час гри, аніж до тих, хто чесно відкидає гру з усіма її правилами. Для тих диваків, хто відкидав гру дворянського надспоживання, двері престижних петербурзьких салонів відчинялися не надто широко. І вони почали створювати власні салони, тільки от таємні - масонські ложі, покладаючи в їхню основу принципи духовного вдосконалення й служіння неутилітарним ідеалам. Вражене паразитом суспільство заганяло в підпілля ту свою частину, яка за інших обставин могла б зробити його кращим; словом, суспільство мало інші пріоритети.

Однак російське масонство мало менше латаних панчох, порівняно із західноєвропейським. Видними масонами були граф Р. І. Воронцов, генерал-майор О. Л. Щербачов, князь І. В. Несвіцький. Були серед них і ті, хто вправно відточеним пером колов у найбільш вразливі місця дворянського надспоживання: М. І. Новиков, О. М. Радищев, Д. І. Фонвізін мали достатньо мужності для того, щоб назвати трутнів трутнями. Явні масони, у котрих з панчохами було все гаразд, були й явним викликом імперії рангованого паразитизму. Тож і імперія не забарилася з відповіддю. Вона не просто запроторила їх на заслання (аби вони дізналися, що таке латані панчохи), вона піддала їх громадянській смерті. І цей вирок привела до виконання література, точніше літератори, яким держава дохідливо пояснила, що треба робити, аби завжди мати нелатані панчохи. Поет Василій Петров, котрий належав до близького оточення катерининського фаворита Г. О. Потьомкіна, перший поєднав ідею змови Європи проти Росії з демонізацією масонства, започаткувавши цілий напрямок в російській суспільній ідеології. Створивши уявних масонів, паразити перемогли, бо знайшли запобіжник від глистогону, котрий понад століття доводив свою ефективність.

Масонська реформа

Банкет тривав, зменшилися ризики його суспільного осуду. Однак забезпечувати його суспільним коштом ставало все складніше. Бо забезпечення - то є робота, причому робота явна, не уявна. Та в ситуації тотальної демотивації праці явну роботу робить лише дурень, розумний займається справами уявними і реально працює лише над тим, аби отримати за неї реальний чин, тобто допуск до обмеженого кола бенкетників. Пошук дурних до праці спричиняв до розбухання чиновницького апарату. До того ж спричиняло й зростання обсягів імперії, завдяки якому вдавалося спрямовувати до імперської столиці нові потоки матеріальних ресурсів. Проте величезна армія і розбухлий чиновницький апарат тягнули на себе значну частку того, що можна було використати для веселого банкету. Крім того, зростали податки й визиск кріпацької німої більшості, котра була байдужою до тонких літературних маніпуляцій, однак вміла говорити мовою страшного пугачовського бунту. Тож найбільш тверезі з бенкетників замислилися над тим, як зробити отой самий чиновницький апарат меншим, але ефективнішим. Вихід був знайдений такий: примусити чиновників учитися.

Царський статс-секретар Михайло Сперанський у 1803 році подав на підпис Олександру I указ про реформу освіти в Російській імперії, що передбачав створення університетів, державних і приватних училищ, що мали б готувати кадри для управління імперією; був створений перелік чиновницьких посад, які можна було займати лише по закінченні певного навчального закладу. Попри свою очевидну обмеженість (адже представникам далеко не всіх суспільних верств дозволялося здобувати освіту), реформа обіцяла багато користі суспільству. Зокрема, в Україні тоді було створено Харківський університет, з'явилася низка шкіл і училищ. Проте новостворені заклади стояли напівпорожніми: хто мав змогу вчитися, той не хотів, а хто б і хотів, той не мав змоги. Дворянство вчитися не поспішало, оскільки від народження мало те, що мало.

Аби примусити дворян учитися, М. М. Сперанський розробив і 6 серпня 1809 року спонукав царя підписати інший указ. Згідно з ним встановлювався новий порядок надання цивільних чинів. Відтепер колезьким асесором (8 клас) і статським радником (5 клас) не можна було стати за вислугою років, а лише на підставі свідоцтва про закінчення університету або складання іспитів з російської мови, правознавства, історії, статистики, математики і фізики.

Найбільш парадоксом цієї реформи було те, що вона, по суті, мала сприяти соціальній мобільності, наповнити еліту освіченим і культурним елементом, але в дійсності ще більше заблокувала отримання високих статусів за професійними ознаками. Як писав М. М. Карамзін, «Никогда любовь к наукам не производила действия, столь несогласного с их целью...» Отримання чину 8 класу дозволяло перейти від особистого у спадкове дворянство, 5-го класу - до верхівки державного управління. Однак здобуття університетської освіти дозволялося лише представникам вільних станів (не кріпакам, які становили більшу частину населення) і було не по кишені більшості дрібного чиновництва. Хто ж мав достатньо велику кишеню, той звичним рухом розкривав її для дачі хабарів, не бажаючи принижувати себе сидінням на університетській лаві. Благо, що реформатор не подбав про автономію університетів та пристойну оплату праці професорів. Іронічний віршик Сумарокова добре схопив суть ситуації тих часів: «Танцовщик, ты - богат, профессор, ты - убог; конечно, голова в почете меньше ног». Звісно, артистам розважального жанру живеться набагато краще в суспільстві надспоживання. Принижені й позбавлені суспільної ваги професори мусили імітувати гарну успішність нікчемних «фонвізінських недорослів». Так постала ще одна прикмета враженого паразитами суспільства - фальсифікація освіти.

Хоч псевдоеліта і знайшла для себе запобіжник від реформ Сперанського, але вона не могла вибачити реформаторові того шоку, що пережила через нього. Пішли гуляти плітки, що М. Сперанський є масоном, котрий підриває основи Російської імперії. Випадок, котрий стався у Катеринославі і котрий розглядався 16 лютого 1810 року на засіданні Комітету міністрів у Санкт-Петербурзі, став одним із камінців, кинутих на терези, що хилилися у несприятливий для Сперанського бік, формуючи його суспільний образ злостивого масона.

Катеринославське масонство

Виходець із польських дрібних дворян, Карл Єгорович Олій був людиною гарних здібностей, знав кілька мов і добре служив по канцелярській частині. Дванадцятилітнім він став кур'єром Інженерного шляхетського корпусу, через 10 років дослужився до канцеляриста Шліссельбурзького земського суду. У 1805 році він був призначений перекладачем катеринославської Контори опікунства, котра сприяла облаштуванню іноземних колоністів, які селилися в так званій «Новоросії». Мав нагороди за зразкове виконання обов'язків. За характеристикою начальства, він - «человек предприимчивый, знает многие языки и имеет в разных науках достаточные сведения». Та з часом він полишив надію, що оте «зразкове виконання» нарешті дозволить йому носити нелатані панчохи. Олій став пиячити, завів дружбу з пропащими гульвісами. З часом на нього завели 4 кримінальних справи, серед яких про «вчинення насильства дівці купця Кисельова», побиття відставного солдата Бермотова та пограбування колоніста Фрідріха Кершбаума.

Царський указ від 6 серпня 1809 року позбавив його (як і багатьох інших канцеляристів) стимулу до кар'єрного росту; в тому ж році за недбалість виконання служби його звільнили. Та це вже його мало обходило: в ньому прокидається масон, спонукаючи до нової діяльності. Карл Олій створює таємний Корпус Лицарів Лева, куди починає добирати адептів з таких же, як і він, дрібних дворян-чиновників, що, не маючи університетського диплому, не могли досягти більшого, ніж 8-й клас Табелі про ранги, а отже - і спадкового дворянства. Новоявлена масонська ложа завела собі уряд - Кабінет міністрів, почала створювати власні збройні сили та фінансову систему. Олій навчився знімати амальгамою відбитки печаток з урядових документів, робити фальшиві паспорти, заготовлював матеріали для виготовлення фальшивих асигнацій (цим займався «машинний майстер» німець Бем), розсилав своїх адептів по різних закутках Новоросії для вербовки нових членів, збирав з них гроші, за які було придбано 150 пар пістолів. І, як годиться для справжнього масонства, зі свинцю були відлиті хрести «на кшталт кавалерських» (вочевидь мальтійських), були розроблені статут і присяга на вірність Корпусу, тайнопис для таємного діловодства, запроваджені титули. Сам Олій, звісно, став магістром створеного ним Корпусу, наполягаючи, щоб до нього зверталися «Ваше превосходительство», дрібний дворянин Харченко (певно, із козацьких старшин) отримав чин міністра Кабінету, дрібночиновні Султанов і Дзюбенко стали генералами, службовець Дворянської комісії Комишанський - полковником, німецький колоніст Гофман - капітаном і т.д. Усім їм обіцяно видати патенти на чини, підписані самим Карлом Олієм, так само як і надати титули герцогів після реалізації плану.

А план дій у Корпусу Лицарів Лева був досить реалістичним. Планувалося зібрати 4 тисячі отих лицарів, добути грабунком гроші та зброю, захопити Крим і поклонитися ним турецькому султанові - так само, як отаман Єрмак колись поклонився цареві Сибіром. Відтак Карл Олій, полишивши мрії щодо просування по благословенній Табелі про ранги, намірився стати королем кримським.

Хтозна, може, так і сталося б, якби пограбований Олієм і Ко німецький колоніст Фрідріх Кершбаум не доніс на свого образника катеринославському цивільному губернаторові К. С. Гладкому. Згодом близько 200 гордих лицарів Корпусу Лева були притягнуті до слідства, багато з них заливалися гіркими сльозами розкаяння, говорячи, що чинили оте все, будучи під хмелем, заради жарту. Та й сам Карл Олій не поводив себе як справжній карбонарій, виправдовувався, що хотів набрати волонтерів, щоб стати на службу його імператорській величності, тобто за тим же принципом, за яким у Криму набирався уланський полк.

Ця майже фантастична історія скінчилася реалістично, в типовий для Російської імперії спосіб: закутого по руках і ногах Олія відвезли до Сибіру, на нерчинську каторгу; Кершбаум отримав 500 рублів в нагороду; подарунки й нагороди отримали й кілька чиновників, що відзначилися у розкритті цієї важливої антидержавної змови.

Цей випадок не пройшов безслідно і для «світила російської бюрократії» - М. М. Сперанського. Прикметно, що на засіданні Комітету міністрів, де розглядалася справа Олія, було зазначено, що причиною його дивної витівки була реформа, ініційована указом від 6 серпня 1809 року. У березні 1812 року цар Олександр I, заливаючись сльозами несправджених надій та вдаючись до інших бутафорних емоцій, звільнив свого статс-секретаря та під конвоєм відправив його на заслання. Влаштований царем перфоманс потішив дворянство, адже найбільшого «масона» імперії було повалено і затавровано народним прокляттям. Ще й Вітчизняна війна 1812 року зміцнила народний гнів проти масонів, цих потворних руйнівників рідної імперії. Завдяки Вітчизняній війні народ вибачив еліті і її паразитизм, і своє кріпацтво, вкотре переконавшись, що масони - це ще гірше, ніж свої паразити. Тільки навряд чи міг пояснити, чим саме гірші. Бо на те й потрібні масони, щоб нічого не пояснювати.

«Експедиція XXI»

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Часом мені здається, що в нас все нормально. Працюють крамниці, кінотеатри крутять фільми від Marvel, по телебаченню показують комедійні шоу і все це видається таким буденним, таким спокійним, наче ні...
Не вміє з народом влада наша говорити. От як розучилась це за царя, так і не навчилась. Того, що дуже вумні, а потім дивуються; як же ж так сталося, що то революція яка, то на виборах прокотять... А в...
Максим Мірошниченко

Чому історія нічому не вчить

В ранній юності мене дуже дивували тонни книг і документальних фільмів про Распутіна. Тепер, коли я бачу шествіє якутського шамана по Сибіру, все стає на свої місця. Ти просто звичайний, наївний і чис...
Юрій Фоменко

Щеплення кавунам

Вересень 76-го. Пійманий на колгоспному баштані старшокласник, домовився з моїм товаришем, що той помститься сторожеві. Помста була організована без затримки!На ранок ми з ветеринарними шприцами зроби...