App Store Google Play

Крутий маршрут

02.09.2011 15:39

Головний піарник київського ГУВС Володимир Поліщук висловився прямо: «Такої толерантної міліції, як в Україні, немає в жодній країні світу». І, мушу визнати, він по-своєму має рацію. Я вже не кажу про типового російського мента (хоча, перепрошую, віднедавна вони називаються поліцейськими), який жартів не розуміє, але спробуйте тільки посперечатися з американським копом - одразу руки на капот і наручники!

Репліка прозвучала, як легко зрозуміти, в процесі подальшого обміну люб'язностями після зіткнення ходи демонстрантів із правоохоронцями на вулиці Володимирській у Києві 24 серпня. Організаторів акції, передусім народних депутатів від опозиційних партій, уже почали викликати на допит, а вони, своєю чергою, намагаються оскаржити дії міліції. Полковник Поліщук переконаний, що демонстранти, побачивши на своєму маршруті (рекомендованому самою міліцією й затвердженому в суді) кордон, мали б проковтнути пігулку й розійтися, а потім уже звертатися в прокуратуру чи суд по справедливість. Вони ж - яка несподіванка! - почали кидати в нещасних міліціянтів пляшки й ображати словесно.

У теорії в нас це визначається так само, як і, припустімо, в Іспанії чи Англії, на досвід яких посилався журналіст у погонах: «протидія законним вимогам міліції», але ключове слово тут «законні», й різниця якраз у тому, що в Англії ти можеш бути певним на сто відсотків (гаразд, ста відсотків не буває, люди є люди - на дев'яносто дев'ять), що вимоги людини зі значком законні, а в нас...

Середньозважений українець, здається, взагалі не сприймає світ у цих категоріях. Для нього законність як така, як відлікова точка для оцінки ситуації - міркування десяте. На першому ж місці в кращому (кращому!) разі - власне уявлення про справедливість, а далі вже прагматичні інтереси плюс особиста гідність чи пиха.

Інцидент у День Незалежності лише підтвердив дві речі, які вже й без того були зрозумілі неупередженому спостерігачеві: влада плює на закон і законність, доки вони не є інструментом досягнення власних цілком конкретних завдань, - це перше. Байдуже, хто саме віддавав наказ перекрити Володимирську. Гадаю, все спочатку планувалося по-одному, а потім у когось не витримали нерви, хтось злякався вищого начальства, комусь закортіло пограти м'язами. А рішення суду? До біса рішення суду, у нас ці судді з руки їдять. А закон? Ми тут закон. Що ж, сигнал прийнято, відбій.

Спостерігається дивна суміш нахабства й комплексів - відлуння майданного переляку. Якби демонстрантам просто дали пройти заздалегідь узгодженим маршрутом, більшість відпочивальників їх просто не помітили б. Окрім тих приблизно десяти тисяч пасіонаріїв, які прийшли до парку Шевченка, решта киян перебували зовсім на іншій хвилі: вони гуляли, сиділи в кафе, слухали музику, раділи погоді, милувалися феєрверком. Усе минулося б, якби в когось у якомусь кабінеті не заграло, перепрошую на слові, очко. Перший знак страху й невпевненості в собі - це всілякі обмеження фундаментальних свобод: свободи слова, преси, зібрань тощо - саме вони й саме в такому порядку не дарма вважаються фундаментальними, засадничими.

Друга ж обставина полягає в тому, що внаслідок певної інтелектуальної обмеженості... може, щоб не звучало образливо, сформулюю інакше: внаслідок специфічної ментальності наші decision makers із Банкової не визнають, що плювання на літеру закону розхитує підвалини їхньої влади.

Нещодавно мені довелося брати участь у зйомках документального фільму про частини спеціального призначення внутрішніх військ - їх ще називають «крапові берети». Я побачив зовсім не ті обличчя, якими лякають дітей: мовляв, термінатори, роботи, машини для вбивства тощо... Всі (підкреслюю: всі!), з ким ми спілкувалися, говорили про своє бажання захищати закон, справедливість, спокій співвітчизників і прямо давали зрозуміти, що злочинних наказів виконувати не збираються, хоча ми їх про це не питали. Не маю намірів ідеалізувати наших Рембо, але, вочевидь, хлопці замислюються про своє майбутнє й не хочуть бути тупим витратним матеріалом для тупої верхівки. Таке, до речі, читалося і в очах тих міліціянтів, яких 24 серпня зігнали на Володи-мирську.

Влада може спиратися на багато речей: терор, пропаганду, звичку, втому, але єдиною надійною опорою, як свідчить практика останніх років, зокрема арабських країн Близького Сходу, є авторитет закону - засади, що не піддаються сумніву більшістю свідомих громадян. Ті, хто наважується пиляти цей сук, самі прокладають собі подальший маршрут, а ще й організують підказки (Банкова - Лук'янівка, без зупинки). І нехай не розраховують, що хтось їх захищатиме. Міліція в нас, як було вище сказано, толерантна.

УТ

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Юрій Фоменко

Щеплення кавунам

Вересень 76-го. Пійманий на колгоспному баштані старшокласник, домовився з моїм товаришем, що той помститься сторожеві. Помста була організована без затримки!На ранок ми з ветеринарними шприцами зроби...
Так вже склалось в українській національній традиції, що практично у кожній родині є певного роду звичай час від часу навідувати померлих родичів, аби утримувати їх могили у належному стані. Це є вияв...
Що таке історія без філософії? Просто набір суперечок академічних істориків. І ті суперечки вже завели в такі тупіки суспільство … що виходити з них потрібно десятиліттями. А з деяких тупіків і...
Максим Мірошниченко

Україна, формула Штайнмайера...

В юності, коли читав як розчленували Першу Чехословацьку республіку, ніяк не міг второпати, як п'ята армія у Європі з доволі нормальним озброєнням та укріпрайонами у гірських, важкодоступних Судетах м...