App Store Google Play

Православний ренесанс комунізму або гламурна геральдика тов. Павленка

18.07.2011 20:35
Ми живемо в часи постмодернізму і нігілізму, глобалізму і сюрреалізму, в часи примітивних понять, відносних цінностей і викривлених уявлень. Чорне та біле міняються місцями, змішуються між собою. Зникають межі, зникають контрасти, зникає всяка чіткість. Невиразна сірість поглинає радість життя і топить людей у болоті існування. Інколи складається враження, що живемо в якомусь задзеркаллі Буття. У цьому задзеркаллі уже ніщо не дивує: все у ньому настільки абероване і спрофановане, що будь-який парадокс сприймається як норма.

25 червня цього року в м. Дніпропетровськ відбувся круглий стіл на тему «Чи треба міняти символіку в Україні?». Загалом в нашій країні чимало потрібно змінювати. Проте, напевно, питання символіки не лежить на порядку денному, адже існує ряд нагальніших проблем. Однак залишимо в спокої організаторів круглого столу. Будемо вважати, що вони підняли питання зміни державної символіки лише з огляду на власний патріотизм, оптимістичну налаштованість та неабияку далекоглядність (мовляв, нагальні потреби будуть обов'язково вирішені, а про зміну символіки потрібно думати вже зараз). Більшої уваги заслуговує один із учасників круглого столу. Його виступ сміливо можна віднести до галопуючого параду абсурду нашого часу.

Секретар Дніпропетровського міськкому КПУ Євген Павленко виступив із, безперечно, оригінальною доповіддю. Очевидно, він врахував той момент, що за умов глобальної стандартизації особливо цінується креатив, тож вирішив вразити всіх присутніх своєю винахідливістю. Від нього можна було очікувати цілком стандартних лозунгів в стилі «вперед в минуле», закликів повернутися до старої радянської символіки. Та ж ні! Товариш Павленко не встояв перед креативом і запропонував у якості герба затвердити православний хрест, синьо-жовтий стяг замінити на полотнище малинового кольору. Ось так, «гламурнєнько і крєатівнєнько»...

Слабким місцем в плані оригінальності пропозиції Павленка є його аргументи проти нинішньої символіки. Синьо-жовтий прапор - це прапор тих, хто для згаданого послідовника ідей Маркса-Леніна-Сталіна є втіленням найтемнішого зла, - мазепинців, петлюрівців, бандерівців. Щодо тризубу, то новоспечений фахівець з геральдики вважає, що цей знак немає ніякого відношення до української державної традиції. Все це - стара і нудна пісенька, співають її лише ті, кому добряче наступив на вухо п'яний північний ведмідь з балалайкою. На фоні цієї банальної частушки пропозиції щодо хреста і малинового прапора дійсно звучать по-новому. Невідомо лише, в якому ракурсі розглядати цю новизну: з точки зору формальної логіки, чи з позиції психіатрії.

Прапори малинового кольору дійсно не є для України чужими. Особливого поширення малинова барва стягу набула в період козачення (в цей же період, між іншим, серед сотенних і полкових знамен було поширене поєднання синього та жовтих кольорів, хоч про це зі зрозумілих причин товариш Павленко не згадує). Однак, яке відношення до козацьких стягів має комунізм? Для послідовника комуністичної ідеології було б логічно відстоювати червоний прапор - прапор кольору крові мільйонів жертв сатанинської системи, що спробувала побудувати рай на землі, а натомість перетворила життя людей на пекло. Можливо, у товариша Павленка з'явилося почуття провини за злочини попередників, або ж він хоче прикрити криваву сутність червоної ідеології малиновим кольором козацьких традицій? Малоймовірно. Більш правдоподібною видається інша версія.

Кольори на полотнищах мають властивість втрачати свою яскравість. То ж не дивно, що й комуністичний прапор під впливом вітрів та дощів Історії із криваво-червоного перетворився якщо не на гламурно рожевий та на псевдотрадиційно-малиновий. Разом із прапором втратила свою яскравість і комуністична ідеологія. Вона звітріла, втратила свою сутність, позбулася життєздатності. От і хапаються різного роду павленки за креатив... за гламурний креатив.

Сьогодні словосполучення «привид комунізму» актуальніше ніж у часи Карла Маркса. Комунізм помер, залишився тільки привид і вицвілі прапори. І лише нечисленні шамани пробують його воскресити, говорячи якщо не про малинові барви, то про хрести. Пропозиція щодо православного хреста - це взагалі парадокс найвищого ґатунку, хоч, як зазначалося на початку статті, парадокси у наш час стали нормою. Комунізм a priori і a postereori є ворожим християнству і будь-якій іншій релігії. А тут послідовник чи не воюючого атеїзму пропонує затвердити в якості державного герба православний хрест! Маразм крєпчаєт...

Хіба не комуністи роздавали храми, розстрілювали священників, ґвалтували черниць? Хіба не вони саджали людей по тюрмах лише за те, що вони були християнами? Хіба не попередники Павленка нищили християнську мораль і бомбували народ примітивністю атеїстичного світобачення? Відповідь на ці питання очевидна. Тоді чому верзе такі дурниці Павленко? Хіба не розуміє, що його позиція є опортунізмом, відходом від ідеології? За часів Сталіна за таке розстріляли б.

Насправді комуністи вже давно утворили любовний союз з православною церквою московського патріархату. Так само зникла у них і класова ненависть, тож вони без проблем братаються з олігархами, щоб хоч якось втриматись біля
владного корита, щоби створити принаймні ілюзію життєздатності.

Часи парадоксу, часи абсурду, часи еклектики... Хресна хода, «ікони» Миколи ІІ, а поруч - криваві прапори і портрет Йосипа Сталіна. Однак увесь цей абсурд все ж має певну логіку. Антукраїнську логіку.

Сильно скочуючись у бік політичного маргінесу, нинішні комуністи проявляють себе насамперед як ідеологічні банкрути. ХХ століття довело безпідставність історіософської бази їхньої ідеології, а саме - вчення про революційну зміну формацій та неминучість комунізму. Утопічність їхньої ідеології доведена практикою. Тому збанкрутілим ленінцям не залишається нічого іншого як апелювати до ностальгії окремих обивателів, метушливо шукати інші рятівні кола. Одним із таких кіл виявилось православ'я. Московську церкву та комуністів нині об'єднує одна спільна риса - нелюбов до України. Тому дивакуваті пропозиції Євгена Павленка все ж можна пояснити певними прагматичними міркуваннями. Прагматизм - це ще одна особливість нашого часу, - поруч з абсурдністю...

Сьогодні залишається лише здогадуватись, куди поверне вектор історії: чи він розставить все на свої місця, розділить біле і чорне, надасть яскравості фарбам, чи він зробить сюрреалістичну картину сучасності ще більш абсурдною. А поки що доводиться жити в задзеркаллі Буття, у світі, в якому вже нічому не дивуєшся...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


4 роки тому Дніпро позбувся тягаря гріхів і злочинів одного з організаторів Голодомору та офіційно став Дніпром.З тих пір навіть затяті противники узаконення цієї народної назви забули й згадувати про...
Юрій Фоменко

Біля річки Жовтої

1648 року, вночі з 15 на 16 травня, військо Речі Посполитої вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки ...Чим була та битва під Жовтими Водами? Початком визвольної війни? Початком бурж...
Олександр ВАЙС

Окупація

Окупація завжди починається з брехні. Певною мірою окупація і є брехнею. Довгими й марними намаганнями називати речі тим, чим вони не є і привласнюванням їх тими, кому вони ніколи не належали. Наш вип...
Колись Чорний ліс тягнувся від Карпатів до Дніпра, а Голубий ліс на Січеславщині займав майже повністю Петриківський, Царичанський, Магдалинівський, Новомосковський та Павлоградський райони.Про що сві...