App Store Google Play

Між бунтом і карнавалом

01.07.2011 10:48

«У меня с советской властью разногласия не политические, а эстетические».

Андрій Синявський, дисидент

Соціологія протесту - галузь знань, яка так само ретельно конспірується владою, як яйце з голкою Кощієм. Але щойно опозиція, яка вимагала правди про настрої суспільства (або сама їх зі стелі брала), приходить до влади, тут-таки починає робити теж саме. Інстинкт продовження роду. І цей самий інстинкт інколи пробуджує інстинкт самозбереження.

Є анекдот, який з'явився після теракту у США 11 вересня. Про те, як літак-«кукурудзник» врізався в сільську вбиральню. І два куми, бачачи цю картину, мудро узагальнили: «Яка краї­на - такі й теракти».

Яка країна, такі й протести. На перший погляд, у світі існує етнічний колорит протестних акцій. Буд­дійські ченці спалювали себе на знак протесту проти війни у В'єтна­мі, індуси на чолі з Ганді ігнорували британську адміністрацію, ірландці створили Ірландську республікансь­ку армію. Латино­американці століттями тільки що - за зброю. В арабському світі - квазірелігійна мода на вибухівку. Американці мирно пікетують і демонструють (але в 60-ті в негритянських «Чорних пантер» було заведено показувати поліцейським, котрі з'являлися без доз­во­лу в гетто, демонстративно заряджений дробовик і Біблію). Про російський бунт, безглуздий і нещадний, ми не тільки чули від Пушкіна, а й неодноразово бували його жертвами.

Цитата з «Капитанской дочки» в початковій версії мала розгорнуте трактування, а саме: «Не приведи Бог видеть русский бунт - бессмыс­ленный и беспощадный. Те, которые замышляют у нас невозможные пе­ре­вороты, или молоды и не знают на­­­шего народа, или уж люди жес­то­ко­­сердные, коим чужая головушка полушка, да и своя шейка копейка».

В усіх наших розмовах про соціальні протести незримо присутня марксистська складова, котра, мов той вірус, оселилася в суспільній свідомості після перейменування віт­чизняної політекономії в політологію (від цього мало що змінилося). Її суть у тому, що, мовляв, з'являються якісь особистості з особливим масштабом мислення і, подумавши, вирішують ощасливити одноплемінників, перед тим погіршивши їм життя під гарантії світлого майбутнього. Але Пугачов не став би Пугачовим, якби царські воєводи вчасно почули його прохання про демобілізацію через хворобу. Не було б і Степана Разіна, якби воєвода Долгоруков не повісив його старшого брата за «самоволку». Та й Хмельницький, нагороджений за хоробрість у війні проти Московії золотою шаблею від польського короля, й надалі був би собі польським шляхтичем, якби містечковий жлоб і заздрісник Чаплинський не розорив його маєток і не підняв руку на сім'ю.

До речі, відома парадигма суспільної поведінки тих часів - «спалити пана і втекти на Січ» - також упиралася не в геополітику «Півден­но-Східної Русі» або «коронних земель Речі Посполитої», а в побутові кривди. В основі будь-якого соціального протесту лежить протест особистий. Його називають соціальним, коли він набуває суспільного резонансу, а в ідеалі - дотримання початкового прикладу.

Коли починається протест?

Насамперед - коли відбувається зазіхання на ідентичність, але не так релігійну, як фінансово-побутову. Перший яскравий соціальний протест проти непомірного збільшення податків ми бачимо у древлян, які впіймали князя Ігоря, при­в'язали за ноги до двох берізок і відпустили їх. Відразу в Іскоростені на певний час утворився перший офшор. Потім усе обернулося війною, в якій древлянський бізнес заглибив­ся в лісову тінь, і Київ, як завж­ди, залишився ні з чим, окрім понтів.

Захист віри як захист ідентичності в давнину мав ті самі характеристики, що й захист особистих переконань у часи новітні. Так, ідентифікація відбувалася за релігійною ознакою. Але якби жалюгідний стан польської скарбниці не став причиною надання євреям економічних преференцій в обмін на кредити, а «соціальні ліфти» не дискримінували православних - не було б ніякої «хмельниччини» як усенародного руху. Якби не приниження й дискримінація комуністами талановитих і енергійних людей за ознакою місця їх народження та мови, вони б не притягнули до себе таких самих скривджених у кількості, яка виявилася критичною для «совка».

Символом українського соціального протесту можна вважати самоспалення Олекси Гірника 21 січня 1978 року біля могили Тараса Шевченка в Каневі - у річницю проголошення незалежності УНР на знак протесту проти русифікації. Він написав від руки близько тисячі листівок про причину свого вчинку і розкидав їх з гори за вітром.

Це дуже яскравий приклад не тільки тому, що він уже увічнений і став хрестоматійним. Героїчні дії на шкоду собі, покликані присоромити або всовістити владу й суспільство, однаковою мірою трагічні і зворушливі. Але торкають вони лише тих, хто фізично готовий на схожий вчинок. Між словом, наміром і дією - не одна, і навіть дві величезні прірви. Сповідуючи ліберальний еволюціонізм, більшість українців кожну прірву намагаються перестрибнути статечно, у кілька стрибків.

Кожен такий акт самопожертви має містико-релігійне забарвлення, апеляцію до небес. Утім, із тим самим результатом, що й для героя найпершого прикладу такої самопожертви, котрий запитував із хреста: «Господи, навіщо ти мене залишив?» Тобто кому ця жертва? Небесам? Як аванс за майбутні кари небесні на голови нечестивців і злочинців?

Сьогодні для західної цивілізації характерний когнітивний протест, тобто побудований на інформації та знаннях. Для східної - побудований на діях. В українців переважає емоційний протест, коли дорослі переживають і відтворюють си­туацію з яскравістю підлітків (будь-який із «майданів»). «Підліт­ко­вий» протест характерний для ранньої стадії політизації середнього класу.

Сценарій українського протесту не має чіткої культурної особливості. Самоспалення - не східний приклад, як можна було б припустити. Кілька американських релігійних активістів-квакерів зробили в 60-ті те саме, протестуючи проти війни у В'єтнамі, як і чеський студент Ян Палах - проти радянської окупації Чехословаччини в 1969-му. Він міг надихнути Гірника. Але акт Палаха - це остання крапка в національному опорі чехів. Акт Гірника - безуспішний заклик його розпочати. Радянська влада якнайсуворіше приховувала цей факт до останніх своїх днів. Приховування прецедентів - дуже важливий прийом. У часи «справи педофілів», котра, як і можна було передбачити, нічим не скінчилася, в Литві якийсь Кедіс, батько п'ятирічної дівчинки, що постраждала, після марного оббивання начальницьких порогів розстріляв збоченців та їхніх співучасників і сховався. Він моментально став національним героєм не тільки Литви, а й сусідньої Польщі. Про нього навіть почали випускати дитячі комікси. Він загинув торік за загадкових обставин, і на похорон вийшло півкраїни. Зрозуміло, в Україні це не обговорювалося.

Тому про національні сценарії протесту можна говорити, по-перше, у контексті їх запозичення. Через резонанс в емоціях, який викликав чужий сценарій. По-друге, з погляду завершеності або незавершеності протестного циклу. Він (за наукою) починається з усвідомлення порушення прав, далі - ідентифікація ситуації порушення. Потім розпочинаються «розмови вголос», пошуки причин. Вибирається репертуар протесту й починаються відносини з владою - переговори, придушення, посередництво тощо.

Традиційний для нової України сценарій починається як бунт, із його емоційним приводом, сценарною безглуздістю та загрозою бути нещадним. Потім з'являються посередники, які оголошують себе ще більш нещадними. А потім він перетворюється на феєричний карнавал. Основна функція середньовічного карнавалу - регуляція соціальної напруги. Так, раз на рік дозволялося висміювати та обпльовувати навіть Папу і монархів. Це візуально втілювалося в карнавальних постатях, порядку процесії та сценарії самого дійства. Слово «карнавал» оз­начає в перекладі з італійської «прощавай, м'ясо» (carne vale). Остання розвага перед початком посту.

Карнавальні прийоми часто супроводжують протест в авторитарному суспільстві. Польська «помаранчева альтернатива» в часи Ярузельського виводила на вулиці у переддень річниці російської більшовицької революції тисячі одягнених у червоне людей, які скандували «хай живе революція». У результаті начальник поліції кричав у мегафон: «В'яжіть усіх червоних!».

А ось українське підсмажування яєчні на Вічному вогні, попри добрі наміри продемонструвати нецільове використання природного газу та неуважність влади до проблем ветеранів, - сценарна невдача і творча халтура. По-перше, впродовж десятиліть бомжі по всьому «совку» використовували ночами ці дармові джерела тепла з тією самою метою, й міліція переважно заплющувала на це очі, якщо не смітили й не бешкетували. По-друге, яєчня - це як пельмені, проста масова їжа. Кидання яєць у політика - перформанс. А в сковорідку? Соціальний резонанс від такого дійства - масове знизування плечима.

Якщо вже ви ризикуєте піти «за статтею», то меседж має бути бездоганний, зрозумілий і схвалений суспільством. Навіть у версії рішення суду. Адже самовбивство, бунтівне чи карнавальне, завжди залишається особистим вчинком. Люди хочуть продовжувати свій рід і захищати свій вид, і будь-які перешкоди в цьому рано чи пізно викликають соціальні протести без жодних стимулюючих технологій.

Хоча є демографічні сумніви з приводу того, що українці хочуть продовжувати свій рід. А з морально-естетичної точки зору, багатьох до цього виду взагалі зараховувати не хочеться. І це поки що головна емоційна складова протестів.

Але в результаті може виявитися, що естетичний, карнавальний бік українських протестів ефективніший, ніж їх по-європейському раціональне планування. Як і будь-яка пострадянська, українська влада наділяє себе рисами візантійської святості й наступності. Якщо інформаційний простір у принципі стає абсурдним і перетворюється на безперервний карнавал, де по-нанайсь­кому борються «хохлосрач» та «анти­москалізм», то в конкуренції цих хепенінгів перемагає третя сила, яка зараз мовчить. Це «покоління next», що співчуває помилкам батьків і дідів, але не бажає їх повторювати. Відмовившись від хронічного вибору між іграшковим бунтом і справж­нім карнавалом, вони можуть прос­то віддати перевагу помсті.

Дзеркало тижня

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...
У Дніпрі й на цілій Січеславщині розгортається велика драма маленької людини Коломойського.Щоби сформувати прозелену більшість і залишитися головою облради чи перескочити у крісло голови адміністрації...