Рішення Дніпропетровської міської ради від 02.03.2011 року про припиненням діяльності комунального підприємства „Лікувально трудові майстерні для реабілітації психічно хворих та інвалідів" закрило сторінку історії соціального захисту інвалідів в місті.
Фактично лікувально-трудові майстерні у Дніпропетровську припинили своє існування у 2008 році.
Отже лікувально-трудові майстерні перестали існувати, але залишилась велика кількості інвалідів з психічними захворюваннями, які втратили можливість адекватного працевлаштування на дільницях зі спеціально створеними умовами праці для інвалідів.
Після припинення діяльності лікувально-трудових майстерень інваліди та їх родичі зверталися зі скаргами до різних інстанцій з вимогами відновлення трудової реабілітації для інвалідів з психічними захворюваннями, але їх звернення залишилися не почутими.
В той же час за результатами оцінки експертів в середньому близько 5 відсотків населення України страждає від тих чи інших тривалих і серйозних захворювань, внаслідок яких настає інвалідність. Ці цифри красномовно свідчать про масштабність проблеми інвалідності. Серед різноманітних проблем людей з інвалідністю однією з головних є їх працевлаштування.
Необхідно відзначити, що у місті Дніпропетровську лікувально-трудові майстерні для реабілітації інвалідів з психічними розладами здоров`я, були відкриті в 1957 року вперше в Україні. Поетапно розширювалося кількість інвалідів, які були задіяні у виробничих процесах та отримували трудову реабілітацію.
Діяльність лікувально-трудових майстерень мала два напрямки роботи.
Цехи трудової реабілітації (щіточний, картонажний, теслярний, швацький палітурний), які були структурними підрозділами міського психоневрологічного диспансера кількість працюючих інвалідів в яких зростав з 50 до 325 та з обсягом продукції близько 700 тис. крб. на рік.
Крім того, на промислових підприємствах функціонували дільниці „промислової" реабілітації (завод ім. Петровського, вагоноремонтний, тепловозоремонтний). Найбільший досвід трудової реабілітації в умовах промислового виробництва було на вагоноремонтному заводі, де щорічно було зайнято працею близько 100 інвалідів. Медичний супровід інвалідів на всіх етапах трудової реабілітації здійснювався медичними працівниками міського психоневрологічного диспансеру.
У 1991 році на базі лікувально-трудових майстерень був створений „Центр реабілітації інвалідів", до складу якого входили психіатричне стаціонарне відділення, денний стаціонар і лікувально-трудові майстерні.
Пізніше, відбувалось ще декілька реформувань лікувально-трудових майстерень, в результаті яких, спочатку припинили своє існування щіточний, картонажний, теслярний, швацький, палітурний цехи. Згодом були закриті дільниця „промислової" реабілітації на підприємствах.
Крім того, значно скоротилась територія на якій були розташовані лікувально-трудові майстерні та з декількох приміщень залишилося лише одне, яке на сьогоднішній день передано на баланс комунального закладу Дніпропетровська міська лікарня № 14.
В той же час у місті розпочато реформування та оптимізація закладів охорони здоров`я.
Чим завершилося реформування лікувально-трудових майстерень для реабілітації психічно хворих та інвалідів відомо.
Тому можна зробити припущення, що в процесі реформування системи охорони здоров`я міста зникне комунальний заклад Дніпропетровська міська лікарня № 14, або його частина розташована і в центральній частині міста на вул. Фучика, 12-а та Жуковського, 4-а, вул. Універсальна,6 з гектарами дорогої землі.
В процесі реорганізації функції цієї лікарні можна було б передати обласному психоневрологічному диспансеру, який розташований в межах міста (відомий громадянам як „Ігрень"), а приміщення які залишаться після реорганізації передати на більш „важливі цілі" новому власнику для реалізації „інвестиційного" проекту.
Приклад лікувально-трудових майстерень красномовно свідчить про те, що модель ліквідації вже відпрацьована. Тим більше є за що боротися. Звичайно коли стоїть питання особистого збагачення сильних миру цього всі інші питання в т.ч. реабілітація інвалідів відходять на іншій план.
Автор: Олекса ВАЛАХ
