App Store Google Play

Колишні комсомольці та піонери – нині мільйонери та мільярдери

07.12.2010 10:59
Дніпропетровськ стійко утримує першість серед інших українських міст  у пам'яті про своє комуністичне минуле. У цього міста - слава «кузні партійних кадрів»: звідси Брежнєв та Щербицький, Кучма та Пустовойтенко, Тимошенко та Тигіпко. Місто насичено пам'ятниками-символами комуністичного минулого. Напередодні «червоної» дати радянського календаря (7-го листопада) у місцевих газетах з'явились ностальгійні публікації на кшталт: «Памятник Ленину в Днепропетровске сносить не будут», «Дом-музей Петровского недавно возобновил свою работу» тощо.

Але подія, яка відбулась 29 жовтня цього року у центрі міста, поблизу Преображенського собору, затьмарила усе і стала кульмінацією комуно-реваншистських процесів у місті на Дніпрі. Маємо на увазі відкриття пам'ятника комсомольцям «на честь 90-річчя комсомолу Дніпропетровщини». Присутніх на «урочистостях», влаштованих владою міста, не покидало відчуття «дежавю» - картинка з радянського минулого: зігнані учні та студенти училищ і технікумів, кордони міліції для підтримання порядку, плакати, присвячені новому монументу, театралізована композиція «у кращих совєтських традиціях» з пролетарем, матросом та дівчиною у червоній хустці, урочисті промови імперською мовою, почесні гості, ветерани війни, ветерани комсомолу, колишні партійні та комсомольські активісти. Не вистачало лише червоних прапорів.

Але повірити у справжність такого «свята» не давали деякі прикмети капіталістичного сьогодення. Зокрема, будинок Музею комсомольської слави, біля якого й примостився новий пам'ятний знак, у наш час став «Шведбанком», дітищем відомого усім Сергія Тигіпка, «головного комсомольця» Дніпропетровська.  Наскільки відомо мешканцям міста, начебто, і цей будинок, і земля, на якій він розташований, належать С.Тигіпку, який, начебто, й проплатив виготовлення монумента комсомольцям. У тому, що сучасні олігархи фінансують прорадянські заходи, немає нічого дивного, бо саме компартійні та комсомольські «каси» стали стартовим капіталом для бізнесу колишніх комсомольців. Тож відбувся такий собі комсомольсько-олігархічний гібрид: колишні комсомольці та піонери - нині мільйонери та мільярдери. Ці «колишні» не гребують усіма принадами капіталізму - серед них є банкіри, бізнесмени, управлінці; це вони досі при владі, це вони керують усіма процесами у нашому житті. Однією ногою вони у Європі, а другою - в болоті. І тоді вони були привілейованими, і зараз залишаються такими. А в Дніпропетровську вони продемонстрували і себе, і свою силу, своє зрощення із нинішньою владою. Це було їх свято. Вони явно раділи, що ситуація в країні змінилася - пішов відкат назад, у минуле.  Присутнім на відкритті пам'ятника роздавали святковий випуск колишньої комсомольської газети «Прапор юності», лунали радянські пісні. Це не була приватна подія, це було офіційне святкування за підтримки місцевої влади, яка надала дозвіл на встановлення цих бронзових фігур у міському середовищі і взяла безпосередню участь у підготовці та проведенні цієї акції.

Поки із скульптури не скинули полотно, жевріла надія, що це пам'ятник просто молоді, юному поколінню, бо чи можна було очікувати у незалежній Україні такої ганьби, такого поступу у минуле. Герої скульптурної композиції - «динозаври» радянської минувшини: будьоновець та активістка сталінських часів. На постаменті - напис російською мовою «Легенды расскажут, какими мы были». То ж якими вони були? Чи це не ті, що допомагали червоним комісарам терором встановлювати більшовицьку владу в Україні, чи не вони як «справжні ленінці» заганяли українських селян у колгоспи, «розкуркулювали» господарів та забирали зерно в часи голодоморів, чи не вони рушили церкви та дзвіниці? На ніщо інше й не можна було сподіватися від авторів цього монументу - скульптора Ю.Павлова, колишнього комуніста, та архітектора В.Мірошниченка, у минулому комуно-комсомольця і кагебіста. Тож скульптура вийшла явно ретроградна за ідеєю та старомодна за стилем, фантазія ж архітектора не пішла далі сірих, тюремних парканів. І таких художників незалежна Україна нагороджує званнями «заслужених»! Тож яка вона, українська влада? Чи вона українська?

Іронія долі ще й у тому, що цей пам'ятник встановлено біля Преображенського собору, свого часу пограбованого комуністичною владою та перетвореного у музей атеїзму, зокрема й діями отаких представників «комуністичного союзу молоді».  Взагалі ця міська площа, колись Соборна, а нині Жовтнева,  нашпигована радянськими «знаками»: на цій площі є і зразки радянської артилерії, і колишній музей комсомольської слави, і меморіал з братськими могилами радянських воїнів. Проте не всі знають, що серед сотень похованих є ті червоноармійці, „чекісти" та червоні комісари, що воювали з військами Центральної Ради та Директорії. Тож новий пам'ятний знак дніпропетровським комсомольцям явно вписався в ідейну концепцію площі, от лише собор псує ідеологічну спрямованість середовища. Здається зайвим тут є  не лише собор, а й усе українське. Чи можна уявити на цьому святі синьо-жовті прапори? Це був би нонсенс. А от мені привиділось: бронзовий будьоновець, а поруч з ним -  олігарх Тигіпко з державним прапором!

Редакція дякує за фото провідників комсомолу на 20 році незалежності України сайту gorod.dp.ua

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Так вже склалось в українській національній традиції, що практично у кожній родині є певного роду звичай час від часу навідувати померлих родичів, аби утримувати їх могили у належному стані. Це є вияв...
Що таке історія без філософії? Просто набір суперечок академічних істориків. І ті суперечки вже завели в такі тупіки суспільство … що виходити з них потрібно десятиліттями. А з деяких тупіків і...
Максим Мірошниченко

Україна, формула Штайнмайера...

В юності, коли читав як розчленували Першу Чехословацьку республіку, ніяк не міг второпати, як п'ята армія у Європі з доволі нормальним озброєнням та укріпрайонами у гірських, важкодоступних Судетах м...
Почитав тут молодих революціонерів. З кількома навіть поспілкувався особисто по телефону. Суцільний занепад духу. «Всьо пропало! Та що би я та ще раз, та воювать пішов?! Та ні в жисть! В революц...