App Store Google Play

Плата за страх

30.11.2010 11:40

Ну нарешті. Незалежно від того, чим закінчиться нинішня акція громадянської непокори - повним успіхом, частковими поступками чи спусканням на гальмах, - вже зрозуміло, що в Україні є як мінімум одна група людей, здатна солідарно відстоювати свій інтерес.

Гадаю, не зайве повернутися до вимог маніфестантів, щоби правильно вловити суть подій. Відомо, що сплачувати податки не любить ніхто. У французів навіть є окрема лайка: Sale percepteur («брудний податківець»). Уникати сплати податків вважають не без пихи своїм національним спортом чимало народів, серед яких і темпераментні італійці, й меланхолійні норвежці, й законослухняні американці. Далі, невідомо, наскільки справедливе твердження Національного інституту стратегічних досліджень, що українські підприємці сплачують найвищі податки серед 183 країн світу, - залежно, як рахувати. Знову-таки, масові демонстрації самі по собі не є доказом правоти вимог: згадаймо, як уся Греція влітку піднялася на захист своєї кричущої соціальної безвідповідальності. Питання, здається, в іншому, а саме: партнером чи ворогом для українського підприємця є держава в цілому та окремі її представники? Ось тут, напевно, різнотлумачень немає й не може бути. Звісно, ворогом - лютим і безжальним.

Безапеляційність і безкарність будь-якого податкового інспектора варто помножити на, що вже тут поробиш, вроджений брак політесу, а воно й не дивно: службовець має будь-що вичавити з підзвітного план, який спускається згори, а при цьому ще й не забути про власний інтерес. Минулого тижня мені показали новенького рекрута центрального апарату податкової, якого мобілізували на підвищення з голів районної інспекції... здогадайтеся, якої області? Він виходив біля модного ресторану з власного Geländewagen (що в народі зветься «Кубик»), виблискуючи своїм Rolex і розсовуючи по кишенях свої Vertu, наче спеціально, щоби всі навколо мали можливість помилуватися. Я поважаю презумпцію невинності, але цей шмендрик років тридцяти з порожніми очима чомусь мене похитнув у принципах. Звісно, на місці будь-якого бізнесмена я би з недовірою поставився до ламентацій віце-прем'єра щодо нестачі коштів на зар­плату вчителям та лікарям, а натомість звернув би його увагу на мерседеси всіляких перевіряльників, не кажучи вже про новенький вертоліт президента вартістю $17 млн.

Але це ще не все. Кажуть, не таке страшне саме покарання, як його неминучість. Наш бізнесмен знає, що його все одно нагнуть, не знає лише, хто, коли й у який спосіб. Чи не заберуть завтра бізнес, чи не анулюють дозволу, не розірвуть оренди, не влаштують перевірки з наслідками й, головне, скільки конкретно вимагатимуть відкату чи хабара - всі ці ризики так само мають закладатися у видатки. Дозволю собі маленький крок убік: під який відсоток можна взяти кредит під бізнес-проект у Канаді? 2,95%! Ще раз по складах: два дев'яносто п'ять. Там, звісно, треба знати подробиці, можна влетіти й на 6. А під який відсоток надає короткотерміновий кредит український банк своєму постійному клієнту? Без питань, під 27% річних. Чому 27? Я запитав заради цікавості свого знайомого фінансового консультанта зі Швейцарії. Він каже: ну як, у вас же інфляція... Так-от, ні, не через інфляцію, вона в нас цьогоріч нижча за минулорічну і, очевидно, не перевищить 12% річних. Тож розумний банківський відсоток мав би бути на рівні, скажімо, 15-17. Але банкір чесно пояснює: я мушу, бо не знаю, що буде завтра. Тобто 27 - це плата за страх.

Ось, за якою логікою живе звичайний український підприємець. Яка мені в біса різниця, що буде з економікою, якщо мене в цій економіці завтра не буде, - так він думає й так, відповідно, і діє. Але ж хіба не кожен наш співвітчизник відчуває те саме? Керівна партія прийшла до влади під гаслом стабільності, натомість без усякої додаткової кризи розгойдала впевненість у дні прийдешньому в майже всіх соціальних верств - селян, бюджетників, пенсіонерів, студентів, бізнесменів...

Я відверто зрадів, почувши на новому Майдані не лише плач за втраченими прибутками, а й щиру занепокоєність майбутнім країни. Це означає не паніку, не рефлекторний сплеск емоцій, а усвідомлення. Тепер я чекаю наступного кроку: коли серед протестантів з'явиться розуміння того, що всі проблеми останнього часу - гуманітарна катастрофа, втрата незалежності й економічні негаразди - ланки одного ланцюга? Вірю, чекати недовго.

Український тиждень

Читайте також

Майданутий

Майданутий

16 Серпня 18:00
Якби не було війни

Якби не було війни

14 Серпня 18:00

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Нам вдовблювали 200 років, що Днєпрапєтровск - це російське місто, його збудували російські царі та зросійщені генсеки «і ваапщє - тут всєгда гаварілі па рускі».Але ми з вами у 2014-2015 р...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Дніпру 1200 років

Дніпру 1200 років!Такі гасла цілком могли би прикрасити вулиці нашого міста в ці святкові дні.Міста, давнішого за Москву та імперію, з її катеринами, переписуванням історії та байками про початки житт...
Дмитро Томчук

Про COVID-19 зсередини

Это мой очередной ежедневный лонгрид, но! На этот раз я очень прошу дочитать все до конца! Особенно людей который я люблю и уважаю и я знаю, что многим не хватает сил дочитать все до конца и они прост...
Події другої половини літа й початки осені наочно показали, що боротьба за Україну не припиняється і табір по той бік барикад готовий до наступу. Мова, зокрема йде про так званий "дніпровський референ...