App Store Google Play

Навіщо держава породжує злочинність?!

25.11.2010 21:47

Будь-кому відомі тези, що кожному по заслугам, що покарання має бути справедливим, що жоден злочинець не повинен уникнути справедливого покарання за скоєне зло. З цим висновком погоджуються всі: і дорослі, і діти, і депутати, і президент, і злочинці. Але давайте розглянемо, яка сутність справедливості відображена в сьогоднішньому покаранні за скоєння злочинів невеликої і середньої тяжкості.

Юридична довідка. Згідно зі ст. 12 КК України, «злочином невеликої тяжкості вважається правопорушення, за яке передбачена санкція покарання у місцях позбавлення волі на термін не більше двох років», а «середньої тяжкості є злочини, за скоєння яких призначається покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років».

До цієї категорії злочинів перш за все відносяться протиправні дії проти власності - це є крадіжки, пограбування, шахрайство, посадові злочини, злочини проти особисто­сті, злочини проти громадського порядку та інші злочини, не обтяжені небезпечними наслідками або іншими кваліфіку­ючими ознаками, що роблять дії злочинця більш небезпечними і, напевно, потребують більш суворих санкцій. До цієї категорії також належать злочини за незаконний обіг наркотичних речовин та їх аналогів, не пов'язані з розповсюдженням та збутом, або злочини, пов'язані з незаконним зберіганням зброї, шкідливих речовин, та інші злочини, які не є занадто небезпечними для суспільства. Я не буду згадувати про можливі передбачені в законі санкції - так звані альтернативні види покарання, не пов'язані з позбавленням волі, - а пропоную акцентувати увагу саме на тих випадках, коли за злочини невеликої та середньої тяжкості судом все ж таки призначається реальний термін позбавлення волі.

Випадки покарань за незаконне зберігання, перевезення наркотичних речовин без мети збуту - це окрема біда суспільства. На мій особистий погляд, до наркозалежних людей, що притягуються до відповідальності виключно за зазначені дії, не обтяжені сукупністю з іншими злочинами, повинні застосовуватися лікувальні заходи, здебільшого психотерапевтичного змісту, з метою побудування в наркозалежного самосвідомо­сті, що вживання наркотиків призводить до катастрофи життя. Треба відроджувати свідомість цих людей на ґрунті поваги до власної особистості, втілення жаги до життя і здоров'я, зрештою, щастя, але це окрема тема, котра для суспільства доволі наболіла. Я ж хочу акцентувати увагу громадськості саме на випадках покарання у вигляді позбавлення волі за скоєння злочинів проти власності - крадіжок і пограбувань. Засуджених за зазначені злочини, мабуть, добра третина із загальної кількості позбавлених волі.

 

Давайте спробуємо з'ясу­вати, яка суспільна користь від покарання зазначених людей до позбавлення волі? Я не буду загострювати обговорення даного питання у форматі загальновідомих істин, які освітлені впливом авторитетних юристів, журналістів, державних діячів, бо і так всім відомо, що система виконання покарань у тому вигляді, який є на теперішній день, не здатна виправляти людину, яка вперше потрапила за ґрати за скоєння злочину, а тим паче вдруге і подальше. Бо сам дух виправної інституції в Україні, як це не жахливо, направлений на дискредитацію людини і знущання над особистістю засудженого. Під тиском обставин, які від неї не залежать, людина змушена робити вигляд так званого виправлення, аби тільки якнайскоріше звільнитися - отримати будь-якими правдами і неправдами заохочення і уникнути стягнень, вважаючи себе розумнішою, - абсолютно не змінюючи свого ставлення до скоєння злочинів. Це, до речі, влаштовує адміністрацію установи і дозволяє доповідати начальству про свої досягнення, виховні заходи і кількість «виправлених».

Але сьогодні ми говоримо про справедливість покарання. Хто в першу чергу зацікавлений в цій справедливості: засуджений, потерпілий чи суспільство в цілому?! Здається логічним: якщо злочин вчинено відносно особистого майна потерпілого, то і зацікавленість в справедливості покарання, мабуть, перш за все має саме потерпілий, і ця зацікавленість, напевно, полягає в найскорішому відшкодуванні матеріальних і моральних збитків, завданих злочином. Чи зацікавлений потерпілий, щоб його кривдників після затримання перші дні катували в міліції «злочинці в погонах» з метою так званого розкриття нових злочинів? Бо також всім відомо, що майже кожна людина, що потрапляє до лав слідчого апарату, піддається, в кращому випадку, психологічному тиску з боку дізнавачів та слідчих, а в багатьох випадках і фізичним знущанням. Чи, може, потерпілий бажає, щоб людину, яка його пограбувала, або викрала у нього гаманець чи мобільний телефон, засудили до трьох або п'яти років позбавлення волі? Хоча є багато прикладів, коли потерпілий протестує проти засудження обвинуваченого взагалі, навіть в суді намагається пояснити, що не хоче, щоб людину засуджували до позбавлення волі. Повторююсь: потерпілий зацікавлений у якнайшвидшому поверненні втраченого і компенсації моральних збитків. Ще раз наголошую - якнайшвидше, без бюрократичної тяганини і довготривалих судових слухань, що відкладаються і переносяться на місяці й роки. Ви думаєте, потерпілого влаштовує, що в найкращому випадку з засудженого протягом трьох-п'яти років стягнуть, тобто будуть відраховувати, мізерні кошти, якщо засуджений буде працевлаштований і його праця буде оплачуваною?

На фоні міжнародної практики в судах висловлено багато авторитетних поглядів на користь примирення сторін на будь-якій стадії кримінального процесу, спрямованого на відшкодування потерпілій стороні збитків від скоєного злочину. І це очевидні речі. Кожна людина, яка вчинила злочин зазначеної категорії, буде знати і усвідомлювати, що тільки від неї залежить її подальша доля, що якнайскоріше відшкодування нею збитків потерпілому за вчинене правопорушення дасть позитивний поштовх позбутися кримінального минулого, знову ж таки за допомогою суспільства, милосердного і гуманного.

 

Всім давно відомо, що людина, яка вперше потрапила за ґрати, майже завжди повертається до скоєння навмисних правопорушень, а опинившись у неволі вдруге - майже в дев'яти випадках з десяти проводить своє життя в конфлікті з Законом. Тим самим суспільство впевнено і цілеспрямовано нарощує міць злочинності та безнадійно втрачає громадян. Також держава щорічно витрачає шалені кошти на утримання, конвоювання, охорону в'язнів в слідчих ізоляторах і виправних закладах, а кількість засуджених за злочини невеликої і середньої тяжкості, особливо серед осіб, які потрапили за ґрати вперше, не зменшується. А держава і суспільство не хочуть усвідомити і зрозуміти, що поки є потенційні правопорушники, у майбутньому яких є тільки тюрма з середньовічними порядками, злочинність буде тільки зростати. Люди, що виходять на волю озлоблені на весь світ, втративши колишні суспільні зв'язки, можливість працевлаштування, тобто люди без майбутнього, майже з нульовим, жалюгідним шансом вирватися з міцних обіймів тюремних реалій і приречені на муки, а також на скоєння злочинів, за кожним новим строком все більш зухвалих, жорстоких, безпринципних, делегують особисту внутрішню деградацію в суспільство, поширюють свою ненависть, черствість на своїх дітей, батьків, рідних і близьких, знайомих і сусідів.

Відомий юрист А. Сталь констатував: «Величие и святость Державы основывается в первую очередь в неукоснительном соблюдении справедливости». Але теперішнє суспільство не здатне турботливо і обережно ставитися до людської долі, особливо до людей з поламаним життям, аби допомогти і відродити в людині віру в майбутнє, бажання і потяг до життя в дусі патріотизму й високої моралі. А тому, навіщо наражати суспільство на утворення нових злочинних формувань у майбутньому з людей, відкинутих державою, як непотріб? Якщо держава не здатна виправити злочинців наявних, реальних, навіщо народжувати потенційних? Чому не дати можливість потерпілому і обвинуваченому домовитись за допомогою інституту медіації - тобто примирення сторін - на будь-якій стадії кримінального процесу, не чекаючи, поки людина, яка вперше скоїла злочин, перетвориться у рецидивіста? А для цього повинен бути запроваджений і реалізований чіткий механізм відшкодування з гарантією повернення потерпілому в добровільному або примусовому порядку збитків, завданих злочином.

Хто від цього виграє? Перш за все - суспільство. Сторони судового процесу відчують на собі справедливість рішень суду - як потерпілий від злочину, який буде мати гарантію швидкого повернення втраченого, так і правопорушник, змушений відшкодувати збитки за скоєне зло.

Газета ЛИЦА

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Ярема ГАЛАЙДА

Більше агресії!

Давно кажу: Біда українців - це, нав‘язана їм ззовні, оборонницька психологія. Ми типу такі миролюбні, такі добрі і тихі, що аж за край. І на чуже не зазіхаємо, і всіх ми поважаємо, і до всіх до...
Регулярно чую від мешканців нашого міста, що тут немає роботи. При цьому, від керівництва міської ради (та їхніх партнерів) постійно лунають скарги на те, що в місті нікому працювати — кляті лях...
Не можу спокійно заснути. З голови не йде розмова з таксистом...Йому безперестанно телефонує жіночка, яка волає в слухавку. Він пояснює: "Я с клиентом"... На третій дзвінок відповідь: "Дура, я зарабат...
Ярема ГАЛАЙДА

Легенда про павучка

Її пов‘язують з Робертом І Брюсом, королем Шотландії 1306 - 1329.І вона має два варіанти. Хоча суть в неї одна.Згідно з одним з варіантів, після ніщивної поразки при Дарлі у 1306 році Брюс відст...