App Store Google Play

Доурбаністичний Дніпропетровськ

14.11.2010 10:21

Крізь сплутані й припорошені пилом повсякденності тенета буденних думок раз за разом прориваються у свідомість з глибин нашої суті знаки питання. Яким був світ, коли не було нас? Невже були часи, коли не існувала людина? Як виглядав ландшафт на місці Дніпропетровська 100 чи 200, а то й 2000 років тому? Які краєвиди відкривалися скіфам, сарматам і готам з придніпровських пагорбів?

Ландшафти впливають на формування прототипів «правильного», гармонійного, естетично більш привабливого середовища.

Для чого ж ми хочемо знати, яким був світ колись, як він змінювався й чому? Внутрішній непереборний потяг до ностальгічних реконструкцій світу в сиві часи давнини є також і пошуком відповідей на питання, як мусимо жити нині, як проектувати майбуття. Чим більше будемо знати, тим більше будемо проростати корінням вглиб рідної землі, тим дорожчою буде вона нам і тим більш очевидними ставатимуть віковічні цінності та істини, які перш за все проектуються на нашу підсвідомість з природного середовища. Дізнатися більше про зелений покрив Дніпропетровська - значить отримати можливість осягти реальні масштаби і напрямки трансформацій, спричинених людністю, оцінити роль тих чи інших рослин у житті сучасного мегаполіса і, напевне, головне - винайти правильні формули проектування та конструювання міста нашого майбутнього. Ландшафти та їх компоненти виступають єдиним і незамінним варіантом довкілля для людини, впливають на всі сторони її життя, в тому числі на формування прототипів «правильного», гармонійного, естетично більш привабливого середовища.

Отже, яким був рослинний покрив у ті часи, коли ще не існувало жодних поселень на берегах Славути? Як рослинність змінювалася з часом, і що являють собою зелені легені міста на Дніпрі сьогодні? Які ландшафтні образи проглядають у нашій уяві крізь сучасне мереживо міських вулиць, бульварів і будинків?

історична мапа Дніпропетровськ

У віртуальній реконструкції простору добрим помічником стане мапа. Якщо оглянути з її висоти місцевість, де виріс наш мегаполіс, можна побачити наступну картину. Місто розташувалося в досить примітній з географічної точки зору місцині: основним фокусним пунктом виступає круторогий пагорб корінного правого берега Дніпра, навколо якого могутня ріка робить закрут, повертаючи зі сходу на південь. До цього повороту долина Дніпра дуже широка, з розвиненими річковими терасами, а після повороту починається річковий каньйон, днищем якого Дніпро ще донедавна котився бурхливими порогами аж до Хортиці, за якою знову змінював свій плин, повертаючи назад, на захід. Значення цього пагорба як «ключової точки» ландшафту зрозуміли планувальники міста у ХVIII ст., які саме на його верхівці розмістили головні містотвірні ландшафтно-архітектурні елементи - собор (Преображенський), майдан (Соборний) і палац (Потьомкінський). До цього часу і, мабуть, на всі подальші віки цей пагорб залишатиметься своєрідним «пупом» міста.

Біля його підніжжя колись нагромаджувалися доволі високі й мальовничі гранітні скелі, які продовжувалися й на Монастирському острові. По суті, острів був первісно великою скелею-останцем цієї колись цілісної монолітної гори.

Одразу нижче пагорба в Дніпро впадає одна з найбільших його лівобережних приток - Самара. Розливаючись у пониззі рукавами й утворюючи неозорі простори плавень, перед виходом у Дніпро Самара раптово звужується і протікає, що називається, вузьким коридором, затиснута обабіч доволі крутими береговими пагорбами-уступами.

Наступна важлива деталь у первинному природному рельєфі - це те, що крутосхили основної, «Соборної» гори, які біля Монастирського острова підступали до самих його берегів, на північ і на південь доволі широко відступають від берегової лінії Дніпра, утворюючи дві великі правобережні низовини. І тільки у 1 - 1,5 км від Дніпра здіймаються двома велетенськими амфітеатрами високі схили корінного берега, посічені ребрами великих балок-ярів.

Тепер, коли у нас є цілісне уявлення про загальний вигляд і співвідношення основних ландшафтотвірних компонентів місцевості нинішнього мегаполісу, можемо здійснити і реконструкцію рослинного покриву.

Отже, найменше за всю історію змінився вигляд самого русла Дніпра. Щоправда, колись кришталево прозора і швидкоплинна ріка в наші часи перетворилася на каламутно-зелену і майже застиглу, проте залишилася майже тої самої ширини і так само з островами. На заплавних знижених островах як тисячі років тому, так і донині зеленіють округлі й довгасто-овальні чуприни білих та чорних тополь, деревовидних та чагарникових верб. Найліпше збереглися ландшафти заплавних островів та рукавів Дніпра біля Дніпровсько-Орільського заповідника, який тепер теж по суті є околицею міста.

Монастирський острів був першим скелястим островом, нижче були Кам'януватий (Князів), Кодачок, а далі - вже суцільні кам'яні гряди й пороги. Їх круті скелі були вкриті заростями мохів та лишайників, а також своєрідними каменелюбними квітковими рослинами: золотистими кущиками авринії скельної, соковитими очитками, чебрецем, молодилом, кущами кизильнику, таволги, карагани та різноманітних видів шипшини. По тінистих розколинах та під скельними карнизами тулилися скельні папороті. Поміж скелями, скрізь, де дозволяв рельєф, селилася деревна рослинність. Напевне, це були перш за все дуб, груша, ясен, а також в'язи і чорноклени.

Сам головний пагорб, точніше його вершина, як і вершини усіх інших гір, що оточують тут Дніпро з правого берега, споконвіку був безлісим. По його пологих «потилицях» котилися срібні хвилі ковилового степу. Очевидно, найбільше суцільне «поле» степової рослинності тяглося широкою смугою від місця нинішнього Преображенського собору через район сучасного проспекту Гагаріна і аж до Краснопілля. Видове різноманіття степів було достатньо високим, але домінували злаки, і лише з пізньої весни до початку літа степ уквітчувався всіма веселковими барвами різнотрав'я. Степові пагорби перерізалися в усіх напрямках глибокими балками, а місцями й ярами. Щоправда, яри активувалися й значно поглиблювалися вже в «історичний» час, коли люди почали істотно впливати на місцеві ландшафти (насамперед вирубуючи ліси, влаштовуючи випали, городи та розорюючи ґрунти). У балках панувала контрастна до степу байрачно-лісова рослинність. Головні балкові системи на місці нинішнього Дніпропетровська були вельми глибокими й мали непересихаючі струмки, які живилися із джерел у верхів'ях балок. Там було завжди свіжо й волого. По суті, байраки були останніми форпостами європейських широколистяних лісів, які збереглися значною мірою ще з дольодовикових теплих епох. Так, у прохолоді байраків знаходили притулок рослини-релікти (ті, що надовго пережили свій геологічний час): хвощі, папороті, мохи й печіночники. Напевне, дубові ліси первинно суцільними зеленими шатами вкривали і основний амфітеатр косогору, який височів над північною прирічковою низовиною. В самій низовині протікала невелика річка, відома нам під назвою «Половиця». Аналізуючи різноманітні картографічні джерела, можна припустити, що Половиця за своєю природою була так званою притерасною річкою, яка протікала по краю улоговини Дніпровської долини. Такі річки - звичайне явище в долинах крупних рік. Подібною була й річка Протовча, фактично знищена людиною як гідросистема у ХХ ст.

У маленькій долині Половиці панувала волога заплавна лісова рослинність - швидше за все, це були діброви з острівцями вербових та осокорових гаїв. Не виключено, що в місці впадіння в Половицю швидкоплинних балкових струмків-потічків утворювалися, особливо після танення снігів та сильних злив, конуси свіжовимитої глини, на якій поселялася високотравна лучна рослинність або молоді вільхи й тополі.

Лівобережний бік сучасного Дніпропетровська тривалий час залишався оазою дикої незайманої природи. Причина того - широчезна у цьому місці долина Дніпра з заплавною, боровою та солончаковою терасами. Ці тераси завжди отримували достатньо вологи від Дніпра та від великих мас підземних вод лівобережжя, що розвантажувалися в цій долині, утворюючи лимани, озера, стариці й протоки. Наразі від цього різноманітного й надзвичайного природного комплексу майже нічого не збереглося (район нинішніх проспекту Воронцова, житлових масивів Фрунзенського, Північного, Сонячного та ін.). Однак отримати більш чітке уявлення про те, яким було лівобережжя сучасного Дніпропетровська, можливо, потрапивши на територію Дніпровсько-Орільського природного заповідника. Місцева флора теж зазнала помітних антропогенних змін, проте тут ще й досі збереглися як типові плавневі ландшафти з єриками, озерами, річищами, болотами і заплавними лісами, так і не менш типові ландшафти піщаних кучугур з латками піщаного степу та перелісками з дуба, чорноклена, а подекуди й берези. У заповіднику є місцина, яка, можливо, майже не змінила свого вигляду принаймні за останніх 360 років, - це так звана Сокільська гора (на картах Г. Боплана позначена як Сокіл-гора). Вона являє собою відкрите гривасте піщане пасмо, яке височіє над заповідною Дніпровою заплавою і з якого відкривається мальовнича панорама Таромського Рогу і всього правобережжя від Січеслава до Кам'янського.

До кінця ХІХ ст. на лівобережжі (район нинішнього м'ясокомбінату) проіснував найбільш цікавий комплекс природної рослинності, якому не було рівних в усьому степовому Придніпров'ї. Тут, поміж вологих пісків, сформувалося реліктове вільхове болото північного типу, в якому зростали дивовижні для нашого краю рослини, такі як сфагнові мохи, декілька видів орхідей, дивовижна комахоїдна рослина росичка круглолиста, бобівник трилистий, верба козяча, плаунець заплавний тощо. На жаль, більшість із них повністю зникли з флори степового Придніпров'я ще у першій половині ХХ ст.

Для завершення портрету первинної рослинності, що панувала в місцевості сучасного Дніпропетровська, слід співвіднести площі, зайняті кожним із типів, а потім уявити, які ж краєвиди могли відкриватися першопоселенцям нинішнього мегаполісу. Справжні зональні степи можливо було побачити лише на вершинах пагорбів правого берега Дніпра. Вони тяглися по вододілах вглиб від Дніпра, але ближче сучасної Соборної (Жовтневої) площі, проспекту Карла Маркса, проспекту Пушкіна, Севастопольського парку до Дніпра не підходили. Решту території, в тому числі все узбережжя Дніпра, Мандриківську, Діївську низовини та долину Половиці, як і всі острови Дніпра (за винятком крутих скель), вкривали листяні ліси. Переважали як у заплаві, так і на правобережжі діброви, але траплялися також і вербо-осокорові ліси. Подекуди над Дніпром біліли свіжонамиті піщані коси та піщані кучугури островів. Так що з берегів долина Дніпра в районі нашого міста виглядала прирічковим лісистим краєм з мальовничими зеленими горами, облямованими лише по верхній лінії смугами голих степів. Лівобережну частину широкої дніпровської долини перерізали численні водойми різних типів, в яких водилися найрізноманітніші водні рослини й міріади водяних істот. Малопоширена лучна рослинність являла собою вузькі смужки вздовж заплавних водойм, на відкритих ділянках тальвегів балок, у міжкучугурних западинах та поміж лиманами на лівобережних терасах Дніпра. У глибині долини, вже біля сучасних околиць Дніпропетровська, були поширеними відкриті лучні та солончакові ландшафти з кураями, солесосами, кермеком і т. ін.

З жалем доводиться констатувати, що первинна рослинність була фактично знищена. Основна хвиля глобальних змін рослинного покриву прийшлася вже на XVIII - початок ХІХ ст. За відомими нині опублікованими документами з офіційного листування Запорозького Коша стає цілком очевидно, що не тільки в районі Половиці - Кодаків, але й по всьому тогочасному Запорожжю у XVIII ст. прокотилися спустошливі масові вирубки байрачних і заплавних лісів, тоді почалися й масові розорювання цілини. Тому вже у другій половині ХІХ ст. видатний ботанік і знавець природи степових лісів Катеринославщини І.Я. Акінфієв констатував, що на місці багатьох давніх лісових масивів видніють тільки поля пеньків.

Динаміку зміни рослинності у місті можна простежити за картографічними матеріалами різних років видань та за листівками. З них стає цілком очевидно, що протягом майже всього ХІХ ст. і аж до початку ХХ ст. Катеринослав являв собою вельми пустельну місцевість, загалом характерну для міст південних регіонів тогочасної Російської імперії. Широкі вулиці й тротуари, повністю позбавлені газонів, ряди молодих дерев з незімкненими кронами, які фактично не давали затінку... Щоправда, наприкінці ХІХ ст. в моду увійшли приватні «сади», які розбивалися навколо міських садиб. Але розміри їх були невеликими, та й далеко не кожен господар міг дозволити собі це задоволення. Від тих садів майже нічого не дійшло до наших часів. Справжній бум озеленення охопив Дніпропетровськ у радянську добу, і на сьогодні фактично всі старі квартали, від «катерининських» до «хрущовських» і «брежнєвських», потопають у зелені. Але цього ніяк не скажеш про сучасну забудову й реконструкцію. Ідеї міста-саду, які послідовно втілював у ХХ ст. видатний місцевий архітектор О. Красносельський, повністю забуті й знехтувані. Натомість ми змушені спостерігати за спробами перетворити місто на суцільний «кам'яний мішок». Ця загрозлива тенденція простежується не тільки при спорудженні конкретних торговельно-розважальних чи житлових комплексів, але й на рівні нинішнього генерального плану міста, де не приділено жодної уваги зеленим насадженням як певному ландшафтно-планувальному каркасу міста.

Звісно, первинне обличчя колись надзвичайно мальовничих природних урочищ на місці сучасного Дніпропетровська не відродити. Проте поки що у межах сучасного мегаполіса ще зберігаються маленькі і досить значних розмірів клаптики майже дикої природи. Не тільки максимально зберегти, але й примножити їх - таким має бути пріоритет і громадянський обов'язок архітекторів, управлінців, інвесторів та науковців, а відтак і кожного мешканця міста. Залишається тільки одне питання: коли ж відбудеться цей переворот у суспільній свідомості?

«Експедиція XXI»

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Нам вдовблювали 200 років, що Днєпрапєтровск - це російське місто, його збудували російські царі та зросійщені генсеки «і ваапщє - тут всєгда гаварілі па рускі».Але ми з вами у 2014-2015 р...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Дніпру 1200 років

Дніпру 1200 років!Такі гасла цілком могли би прикрасити вулиці нашого міста в ці святкові дні.Міста, давнішого за Москву та імперію, з її катеринами, переписуванням історії та байками про початки житт...
Дмитро Томчук

Про COVID-19 зсередини

Это мой очередной ежедневный лонгрид, но! На этот раз я очень прошу дочитать все до конца! Особенно людей который я люблю и уважаю и я знаю, что многим не хватает сил дочитать все до конца и они прост...
Події другої половини літа й початки осені наочно показали, що боротьба за Україну не припиняється і табір по той бік барикад готовий до наступу. Мова, зокрема йде про так званий "дніпровський референ...