App Store Google Play

Місто Олександра Красносельського

16.10.2010 09:35

Хронологічні межі перебування Красносельського у Дніпропетровську окреслити надзвичайно легко. Олександр Леонтійович приїхав до Катеринослава у 1912 році і помер у Дніпропетровську в 1944 році. Але його «доба» в архітектурній історії міста починається лише з 19 лютого 1913 року - дня, коли його було затверджено на посаді інженера з улаштування мостових міської управи, а закінчується у 1941 році із початком війни.

Таким чином, для побудови свого міста Красносельський мав 28 років: цілих 28 років, які були продовженням творчого шляху, часом розквіту сил і таланту, і в той же час усього 28 років, які були сточені революцією та громадянською війною, приватними катастрофами, хворобами, сумнівами і загальною несталістю життя. Тож 28 років - це і багато, і мало водночас. Питання ще й у тому, чи вистачило архітектору цього часу, щоб у вже сформованому, великому та несхильному до будь-якого, у тому числі і містобудівного, порядку місті створити власне місто за своїми уявленнями, вподобаннями та принципами. Та й чи вистачило у архітектора снаги, таланту, можливостей, влади, терпіння для того, щоб цілу епоху у цьому місті можна було назвати «добою Красносельського»?

Влади та можливостей для того, щоб приймати і відстоювати свої рішення, Красносельському вистачало. Щоб у цьому переконатись, досить подати список посад, які він обіймав (опустивши його участь у різних громадських організаціях та комісіях державних установ): міський інженер з улаштування мостових, в.о. міського інженера та ІІ-го міського архітектора, міський архітектор, губернський архітектор, депутат Міськради, головний інженер Обласної будівельної інспектури, завідувач кафедри громадських споруд будівельного факультету Транспортного інституту, консультант Управління проектування та будівництва Міськвиконкому, консультант з житлового будівництва і архітектури Управління Сталінської залізниці, архітектор та інженер окружного Держбудконтролю, заступник міжрайонного інспектора з контролю за будівництвом, керівник архітектурної майстерні Дніпропроекту. Тож лише за посадами, які сполучались у найрізноманітніших комбінаціях, Красносельський працював в усіх сферах архітектурно-будівельного комплексу міста.

Терпіння і снаги у захисті власних рішень йому теж було не позичати. Ось як згадує про нього О. Юхилевич: «Приходилось наблюдать, как в считанные секунды этот тихий человек превращался в грозного обвинителя, не стесняющегося в выражении своих оскорбленных чувств. И горе тому, кто пытался защитить откровенную халтуру». Своє обурення Красносельський досить часто виносив на шпальти місцевої преси. Він, мабуть, був першим із міських архітекторів, хто спробував відкрито відстояти своє бачення проблем, які стоять перед містом, свої пропозиції з їх вирішення та свої стосунки з замовниками під час проектування та будівництва окремих споруд. Не можна сказати, що Олександру Леонтійовичу завжди вдавалося відстояти свої ідеї та рішення, проте вони в нього були і він за них боровся.

Але чи дійсно ця боротьба велася за ідею «міста Красносельського», а не лише проти окремих змін авторського задуму в окремих проектах? Відповісти на це питання швидко і категорично неможливо.

Згідно з прийнятим на сьогодні життєписом архітектора, складеним академіком О. Н. Ігнатовим, Олександр Леонтійович Красносельський ніколи не займався проблемами містобудування, працюючи виключно як інженер та архітектор. Тобто займався лише окремими будівлями та спорудами. Та навіть поверхове вивчення тогочасних джерел дає змогу значно переглянути це твердження.

Зайнявши у 1913 році посаду інженера з улаштування мостових Красносельський зайнявся саме містобудівною діяльністю. Побіжно згадані О. Ігнатовим роботи з укріплення балок та ярів насправді були комплексними проектами, у яких, окрім власне укріплення схилів, передбачалися зонування території балок та їх пристосування до потреб міста. Вже у 1913 році Красносельський почав роботу над проектами ліквідації ярів на Мандриківці, врегулювання Жандармської (Червоноповстанської) балки, ліквідації Павловської слободи. Виявити вподобання архітектора та його бачення міста дозволяє проект врегулювання Невінчаної балки.

Слобода Невінчана Балка, яка розташовувалась і розташовується на схилах між вулицями Барикадною - Рогальова - Дзержинського та проспектом К. Маркса, являла собою хаотичне скупчення різних житлових та господарських будівель. Здебільшого вони були споруджені самовільно і потім узаконені за умови, що зайнята земля лишалась власністю міста. Проблема врегулювання слободи турбувала міську владу ще у ХІХ сторіччі, але реально нічого крім прокладення у 1890-х роках проїзду між будинками Реального училища та Окружного суду зроблено не було. З цієї ситуації і скористався Красносельський, запропонувавши міській управі не просто врегулювати слободу, а повністю перепланувати її, зробивши до того ж ще й проекти окремих будинків. За його власним висловом, слобода мала перетворитись на «куточок ідеального міста».

Ми не маємо змоги оцінити цей проект, замовлений Міською управою у березні 1915 року, бо він не зберігся. Але, виходячи з загальних уявлень доби про «ідеальне місто», характеристик ділянки та відомих фактів з життя архітектора, основні його риси можна визначити досить чітко.

Що таке ідеальне місто за уявленнями 1910-х років? По-перше, це «місто-сад» - велика кількість зелені і окремі невеликі будинки чи групи будинків, вільно розташовані серед неї. По-друге, це цільний художній організм, у якому планувальна структура ув'язана з окремими елементами забудови, благоустрою. Сама пропозиція створення «міста-саду» у центральній частині великого промислового міста вже була унікальною і накладала на проект певні обмеження: зменшення до мінімуму громадської частини району на користь житлової забудови, перевагу у забудові прибуткових будинків над звичними котеджами. Складний рельєф ділянки унеможливлював використання звичного в цей час «шашечного» планування кварталів і, навпаки, дозволяв з максимальним ефектом використати можливості вільного мальовничого планування.

Тож «куточок ідеального міста», задуманий Красносельським, уявляється як район з мальовничим плануванням та вільно розташованими прибутковими будинками середніх розмірів. Зразком задуму, власне фрагментом фрагмента планованого району, може слугувати споруджений архітектором ще у 1913 році прибутковий будинок Мошкевича по вул. Рогальова, 12 з його довільним розміщенням на садибі, великими садами, величезними квартирами, численними  терасами та оглядовими майданчиками. У 1918 році О. Л. Красносельський навіть стає членом правління, архітектором та ідеологом Катеринославського товариства міст-садів, яке було засновано на кооперативних засадах. Але чи виконав він для товариства хоча б один проект і чи товариство мало реалізувати проект «Невінчана Балка» - лишається невідомим.

Підсумовуючи діяльність архітектора у 1910-х роках, можна визнати, що він отримав значний, навіть унікальний досвід у проектуванні нових житлових районів. Разом із тим, працюючи по приватних замовленнях, Красносельський отримав не менший досвід роботи у центральній частині міста з її невеликими земельними ділянками, обов'язковою периметральною забудовою кварталів і необхідністю максимального використання площі ділянки. А як інженер міської управи, він добре вивчив господарство міста, проблеми роботи його організму, технічні проблеми будівництва комунікацій та благоустрою. Окрім цього, Олександр Леонтійович багато читав, займався теоретичними питаннями архітектури та містобудування, багато їздив по країні, наочно вивчаючи чужий досвід. Тож за цей час він накопичив чимало знань, які дозволили йому сформувати власну систему поглядів на потреби та шляхи розвитку міста. Не факт, що він випрацював певну концепцію міста на кінець 1910-х років, але на середину 1920-х вона вже безперечно існувала. Щоб переконатися в цьому, досить прочитати статтю «Как восстановить Екатеринослав?», надруковану ним у газеті «Звезда» 15 травня 1925 року.

Стаття була покликана до життя полемікою, що розгорнулась довкола використання 500000 крб., які - вперше за радянської влади - були виділені з державного бюджету на благоустрій міста. Перераховуючи болячки міста і доводячи необхідність створення детального плану його розвитку, Красносельський, на перший погляд, нічого не каже про те, яким саме він хоче бачити майбутній Катеринослав. Але він критикує не стільки старий благоустрій, скільки планування міста та низьку якість архітектури окремих будівель і відсутність ансамблевості у забудові. На його думку, в масштабах міста необхідно визначитися з перегрупуванням адміністративних та торговельних районів, рівномірним розподілом інфраструктури, ізоляцією промзон та головними напрямками територіального росту міста. Олександр Леонтійович вважав, що центральна частина міста має бути серйозно перепланована. Тут мають з'явитися нові ансамблі - «в архитектурном смысле... образцы высокого искусства». При збереженні міського характеру рівень урбанізації центру має бути зменшений шляхом створення нових зелених зон. Старі і нові житлові райони довкола центру мають формуватися за принципами «передмість-садів» з невеликими громадськими центрами та забудовою, яка складається з вільно поставлених будинків на 3 - 4 поверхи. Між житловими районами мають бути створені великі парки, які відділятимуть їх як один від одного, так і від промрайонів.

Тож у суперечці радянських архітекторів, котрі у 1920-х роках вирішували питання, яким бути соціалістичному місту: містом садів чи містом хмарочосів, - Красносельський зайняв більш раціональну й реальну позицію. В його концепції технічно довершене, урбанізоване місто гармонійно поєднувалось з перевагами сільського життя. Ця позиція близька до поглядів Ле Корбюзьє, які з другої половини 20-х років отримували все більшу підтримку в архітектурних колах, а у 1930-х роках стали домінуючими в радянському містобудуванні.

Свої уявлення про місто Олександр Красносельський застосував вже у проекті розбудови Дніпропетровська, що був розроблений Міськкомунгоспом у 1925 - 1927 роках і ліг в основу генерального плану міста, затвердженого у 1933 році, - найбільш вдалого генплану в містобудівній історії Дніпропетровська. Але якщо брати окремі споруди архітектора, то здається, що Красносельський так і не спромігся перебороти звичку працювати в умовах міста початку ХХ сторіччя з його стихійною «клаптиковою» забудовою. Окремі будівлі, розкидані по всьому великому місту, оцінюються виключно з точки зору архітектури, а їх містобудівна роль (за винятком ЦУМу та вже неіснуючого «Дитячого світу») лишається непоміченою.

Причина цього явища полягає в тому, що протилежності зазвичай сходяться. В 1930-х роках плани почали ототожнюватись із реальністю. Над країною поставали міражі «світлого майбутнього», які неодмінно будуть реалізовані, бо їх вже внесено до плану. Причому до плану «вічного», плану, який не може бути змінений. Ця ситуація, звичайно, позначилась і на містобудуванні. Ділянки під нове будівництво виділялися міськрадою на основі генерального плану та проектів реконструкції конкретних кварталів. Проектування окремих будинків відбувалося в межах планів розбудови всього міста. Більш того, саме в цей час при проектуванні перестають зважати на оточення. На презентаційних кресленнях довкола запроектованих новобудов зникають реально розташовані там будинки, а замість них проростає віртуальне нове місто. Причому мало кого обходить неможливість реалізації цих планів через відсутність коштів, матеріалів, відповідних комунікацій, а нерідко й самої потреби в їх здійсненні. Непоміченими при плануванні лишаються й можливі зміни технологій та смаків. В умовах тотальної регламентації та негнучкого планування місто продовжувало забудовуватися хаотично. Але цей хаос формувався з фрагментів уявного міста майбутнього, яке вже було в загальних рисах запроектовано. В цій віртуальній пастці і опинився Олександр Леонтійович. Та й не лише він один.

Тож «місто Красносельського» у Дніпропетровську існує, але існує у двох площинах. Його кістяк складають десятки будівель, зведених за проектами архітектора або за його участю, а довкола них пливе марево генеральних планів міста, нездійснених ансамблів, які вже нікого, окрім істориків, не цікавлять...

Експедиція XXI

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...