App Store Google Play

Дві біди і одна альтернатива України

08.10.2010 11:24

За декілька днів до минулих президентських виборів у мене відбулась цікава розмова з хорошим знайомим. Він відчайдушно переконував мене в безглуздості процесу голосування: «Яка різниця, за кого голосувати, - у нас все одно нічого не зміниться!» Протягом тривалої дискусії кожен з нас прагнув аргументовано довести власну точку зору. Але в результаті ми все одно залишились кожний при своїй думці. Спільною виявилась лише теза про те, що політика - це досить брудна справа. Прикро, що мій знайомий так і не зміг повірити в те, що кількість цього бруду в умовах існування громадянського суспільства помітно поменшала б. Його останнім «козирем» стала фраза: «Тільки не в цій країні...»

В результаті цієї розмови я вперше звернув увагу на те, що значна кількість проблем у нашій державі породжена не безглуздим менеджментом або надто високим рівнем корупції. Наше життя нерозривно пов'язано із притаманним нам усім мисленням. Особливо це стосується державних службовців різних рангів. Мені неодноразово доводилось стикатися з декількома способами мислення людей при владі, що знаходили відображення у їхньому стилі поведінки. Відмічаючи наявність певних спільних рис, я виділив два основні їх типи. Припускаю, що років так через 20 дослідники, характеризуючи наш час, підберуть для них вдаліші назви. Я зазвичай називаю їх «совки» та «братки». Розуміючи, що переносити ці критерії на усе суспільство неможливо, все-таки пропоную на розгляд читачеві думку про те, що саме вони і є двома основними бідами України.

Людей з першим типом мислення - «совків» - сьогодні можна зустріти найчастіше. Їх так багато, що для зручності розуміння варто розподілити цей тип на дві категорії: «щасливчиків» та «невдах». «Щасливчиків» ми бачимо по телевізору, читаємо про них у пресі. Їх імена часто знайомі загалу. Це керівники різноманітних підприємств та установ, які залишаються на своїх посадах ще з радянських часів або зайняли високі крісла вже у самостійній Україні завдяки своїм контактам. У свій час вони проявили себе як активісти комсомольського та партійного життя, хоча насправді ніколи не переймались комуністичною ідеологією надто серйозно. Світлий комунізм вони відчайдушно будували лише для себе. Щодо «невдах», то їх навколо живе значно більше. Керовані ідеалісти ще з малих років були введені в оману і все життя, подібно до слухняного стада, йшли на звуки сопілки пастуха. В результаті поки «щасливчики», граючи на сопілці, відбирали у «невдах» те, що по праву належить народові, останні невгамовно кричали на тролейбусних зупинках: «Нам все одно, що хтось роздає стратегічні об'єкти України, нам взагалі плювати на цю прокляту країну, яка забрала у нас дешеву ковбасу!»

Що ж об'єднує «совків»? Відсутність віри в силу нації (слово «нація» взагалі вганяє їх у дикий ступор!) і відсутність чіткої національної ідентифікації (інтернаціоналіст або космополіт у планетарному розумінні - це те саме, що бомж - у локальному). Для них немає різниці між демократією та анархією - зате є ностальгія за «сильною рукою». Практично всі «совки» свято вірять у принцип: «я начальник - ти дурень», через що постійно його дотримуються (щоправда, частіше за все самі від цього і страждають).

Та найголовніше, що за 70 років зневіри та страху сформувалось вже третє покоління людей, які відокремлюють державу від громадян. Держава для них є інструментом тиску, спеціальним засобом приниження та знищення. Звідти і походить особливе прагнення у громадян до того, щоб у тієї самої держави щось вкрасти, обдурити її, - і хоча б так відігратися за всі кривди. Але ніколи не виникає бажання по-справжньому перебудувати державу, щоб вона працювала на усіх громадян.

Поруч із «совками», а точніше в надрах їх системи, на світ з'явився інший тип свідомості, який теж об'єднав значну кількість громадян України. В останнє десятиліття ХХ сторіччя з-за куліс вийшли люди, які звикли заробляти швидко та багато, не замислюючись ані про методи, ані про наслідки. Назвемо їх «братки». Але це не лише представники криміналітету, як вам могло здатися. Останні, хоча і мали значний вплив на формування цієї свідомості, в більшості своїй полягли на полях невидимої війни за місце під сонцем ще в середині 90-х. Їхнє місце зайняли ті, хто прийняв бандитські ідеали та цінності, отримав швидкий доступ до великих грошей і залишився живим. Образ «нового русского» став у чомусь анекдотичним, проте для багатьох він залишається втіленням успішної та забезпеченої людини. «Братки» принесли в суспільство новий жаргон, моду на блатні пісні та - найголовніше - притаманні їм риси: надмірну віру в себе, зневажливе ставлення до інших, жорстокість, нахабність, безпринципність. Вони швидко досягають висот і стають господарями регіонів і галузей. Вони можуть бути навіть дуже молодими - «необратки» в порівнянні зі «старими». І вони, на відміну від «совків», цікавляться тим, якою є нинішня держава. Але це зацікавлення обумовлене далеко не прагненням зробити світ навколо себе кращим. Головною їх турботою є забезпечення матеріального зростання, а відтак - розвитку і захисту власного бізнесу. Тому вони використовують державу в цілому, а не так, як «щасливчики», - по частинах.

«Братки» активно співпрацюють із «щасливчиками» для того, щоб утримувати решту людей під жорстким контролем. Їм вигідно «тримати» населення зі світоглядом «невдах», або, як вони кажуть, - лохів. Десятки мільйонів на білборди та сітілайти, мільйони - на замовні статті та телепередачі. Це все не порівняти із сотнями мільйонів і мільярдами, які обов'язково прийдуть потім... Система налагоджена і працює майже без збоїв. Вертикаль побудована бездоганно. Тепер простим громадянам можна не сподіватися на підтримку правоохоронців або справедливість судів. Ви або частина Системи - у кращому випадку, або її гумус - у гіршому. Або... просто виходите з цієї гри! Цей варіант, якого у Радянському Союзі просто не існувало, - позитивна для особистості, але сумна для нації можливість. Виїзд за кордон сотень тисяч і мільйонів молодих і перспективних не лишає країні шансу коли-небудь піднятися вище рівня бананової республіки з її нездоланним бандитизмом і вражаючою бідністю.

Виникає питання: чи є в таких умовах у молодої інтелігенції шанси змінити ситуацію? В принципі, так. Ми навчились думати самостійно. Але цього замало - необхідно діяти колективно. В Україні вже сформоване нове покоління, яке не має психологічного зв'язку з СРСР та не брало участі в сумнозвісних «стрілках» 90-х. Здебільшого ці молоді люди не можуть похизуватися великими грошима, корисними зв'язками або багатими батьками. Проте вони точно знають, що всі особисті досягнення є результатом наполегливої праці. І хоча доволі часто в діях нашого юнацтва можна помітити брак досвіду або мудрості, це все компенсується наполегливістю та цілеспрямованістю. А це вже серйозний виклик для Системи. Їй не потрібні люди, здатні мислити, діяти та творити.

Сьогодні корумпована вертикаль влади набагато сильніша і поодинці здатна зламати навіть найбільш витривалих. Тому перед молоддю стоїть важливе завдання єднання навколо спільних цілей. Тільки разом можна подолати Систему з усіма її похідними. З цією метою сьогодні створюються бізнес-структури, громадські організації, клуби та групи. Найбільший прорив досягнутий у віртуальному просторі, але спілкування в Інтернеті не може замінити живих зустрічей, дискусій та втілення задуманого. Саме тому сучасна молодь збирається на самостійно організованих таборах, конференціях, злетах. Молода інтелігенція проходить крізь непрості випробування часом та протидією влади. Однак це єдиний шлях до того, щоб з часом таки самореалізуватися в цій країні, зберегти свої знання та енергію для цієї нації. І козирем молодої національної інтелігенції має стати фраза: «Тільки в цій країні!» Для себе і для свого народу. Це і є наша альтернатива.

Експедиція XXI

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...