App Store Google Play

Нумерація вагонів

21.08.2010 11:07
Останнім часом, пересідаючи з потяга на потяг і проводячи у вагонах "Укрзалізниці" значну частину вільного та робочого часу, зауважив, як сильно змінились наші сталеві магістралі. Якось непомітно й несподівано відбувся чіткий соціальний поділ, внаслідок чого виокремилась ціла група фірмових потягів та експресів, електричок та залів підвищеного комфорту.

Одним словом, така собі скромна привабливість буржуазії. Хоча, чому непомітно й чому несподівано? Так чи інакше залізниця є певним дзеркалом революції, себто чітким відображенням суспільного життя, і той соціальний розлам, котрий пройшов суспільством, просто не міг оминути вагони, вокзали та каси попереднього продажу квитків. І ось тепер, після бурхливих дев'яностих та тягучих двохтисячних, ти виявляєш для себе, що існує вибір - їхати зручно чи їхати дешево. І тут починаються гримаси молодого українського капіталізму.

Звісно, фірмові потяги існували й раніше. Весь цей суто совковий арсенал броні, комфорту й тихої побутової корупції просто не міг виникнути на порожньому місці, в умовах ранньої незалежності. Все-таки велика корупція характеризує велику епоху, і незалежній Україні в цьому випадку просто дістався щедрий батьківський спадок. Але все одно - тепер це вже зовсім інша залізниця. Сталевими коліями котяться зовсім інші вагони, а в них сидять цілком інші пасажири. Як це сталось і коли все це змінилось?

В дитинстві залізниця видавалась мені досконалою системою, притулком духів та янголів. Вагони проминали нас, лишаючи в дитячих серцях ледь відчутний протяг, наліт смутку й надії, примарне сподівання на те, що коли ми станемо дорослими, ми будемо їхати в цих потягах, і весь світ буде лягати до наших ніг, згідно з затвердженим розкладом руху.

Пізніше, коли ми справді стали дорослими, десь так воно все і сталось - всі потяги республіки справді відкрили для нас свої двері. Просто виявилось, що не всім із нас було куди їхати. Тому багато хто просто відмовився від цієї затії, залишившись і далі спостерігати за вагонами, що безкінечно прокочувалися через передмістя.

Пасажири дев'яностих нагадували біженців - та сама впертість та винахідливість, та сама стурбованість та неприкаяність, відсутність квитків і присутність везіння, плутані рвані маршрути й знайомі на кожній станції. Бідні декорації країни, котра намагалася сприймати нові правила гри, супроводжували рух потягів крізь зимові, неопалені та неосвітлені міста, оздоблювали цю міграцію громадян у межах однієї великої нервової системи, якою в ті печальні, проте такі солодкі роки була залізниця.

В одних купе в одному напрямку рухались усі - і "суспільні низи", і представники юних прошарків, що народжувалися на наших очах, швидко нарощуючи захисний жир і займаючи кращі місця в вагонах. Тепер усе це кудись безнадійно зникло, і кожен вибирає собі маршрут згідно соціального статусу та фінансового стану. І сідаючи до фірмового нічного, яким за своє життя їздив, мабуть, із тисячу разів, ти можеш бути впевнений, що не зустрінеш там маргіналів та асоціальних елементів, і їхати з тобою скоріш за все буде впевнений у собі та своїх можливостях мідл-клас - хто у відрядження, хто на ділові перемовини, хто в аеропорт "Бориспіль", хто ще до якихось життєвих вершин, на котрі вони всі, безперечно, заслуговують.

І навпаки - вибираючись із міста якою-небудь розбитою електричкою, котра рухається короткими нервовими перебіжками від стовпа до стовпа, навіть не сумнівайся, що попутниками твоїми будуть веселі й галасливі торговці городиною та робітники з райцентрів, цигани, студенти й алкоголіки, одним словом, усі ті, хто робить наше життя яскравим, сонячним і нестерпним. І все нібито добре, все нібито справедливо, але щось у цьому не так.

Можливо те, що весь цей залізничний капіталізм та класове розшарування дуже точно характеризують загальні соціальні процеси, що відбулись у країні. Адже уся ця модернізація, всі ці намагання відповідати на виклики часу носили надто вже вибірковий, поверхневий характер. І весь капіталізм стосувався лише кількох пріоритетних рейсів, а все оновлення полягало лише в фарбуванні вокзальних фасадів. І варто обігнути вокзал і подивитись на нього з іншого боку, як раптом опиняєшся знову в старих добрих дев'яностих, з їхнім драйвом та безнадією.

Те саме стосується й усієї цієї показової розкоші, яка з'являється на пріоритетних напрямках й безповоротно зникає в старих ревматичних плацкартах. Зрештою, це стосується не лише залізниці. Іноді складається враження, що вся сьогоднішня Україна і є такий транзитний вокзал із пофарбованим фасадом, сонними відгодованими патрулями й незлобивими безпритульними, котрі гріються в підземних переходах та безкоштовних залах очікування, вперто тримаючись вокзалу й очікуючи незрозуміло на що.

ТСН

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Часом мені здається, що в нас все нормально. Працюють крамниці, кінотеатри крутять фільми від Marvel, по телебаченню показують комедійні шоу і все це видається таким буденним, таким спокійним, наче ні...
Не вміє з народом влада наша говорити. От як розучилась це за царя, так і не навчилась. Того, що дуже вумні, а потім дивуються; як же ж так сталося, що то революція яка, то на виборах прокотять... А в...
Максим Мірошниченко

Чому історія нічому не вчить

В ранній юності мене дуже дивували тонни книг і документальних фільмів про Распутіна. Тепер, коли я бачу шествіє якутського шамана по Сибіру, все стає на свої місця. Ти просто звичайний, наївний і чис...
Юрій Фоменко

Щеплення кавунам

Вересень 76-го. Пійманий на колгоспному баштані старшокласник, домовився з моїм товаришем, що той помститься сторожеві. Помста була організована без затримки!На ранок ми з ветеринарними шприцами зроби...